Словацький Зеленський: чого чекати Києву від зміни лідера сусідньої країни
"В мене є один недолік – люди часто вважають мене дурнем або блазнем. Але і в цьому є свої плюси", – такими словами охарактеризував себе словацький політик Ігор Матович, опозиціонер, який минулими вихідними перетворився на "без п’яти хвилин" керівника уряду.
Його партія з незвичною назвою "Звичайні люди та незалежні особи" (OĽaNO) на нинішніх парламентських виборах створила справжнє диво. За останні тижні перед днем голосування вона зуміла втричі збільшити підтримку, що дозволило їй здобути перше місце, з великим відривом випередивши Smer – партію, що керувала Словаччиною протягом 12 років.
Вибухове зростання популярності OĽaNO та її лідера охопило всі регіони країни.
Він переміг усюди, взявши на знамена гасло боротьби з корупцією старої влади.
"Як Зеленський" – жартують словацькі експерти, що знаються на Україні.
Тепер Матович має стати новим прем’єр-міністром. Проте ніхто напевно не розуміє, чого чекати від нього ані в економічній сфері, ані у зовнішній політиці.
І це ще один пункт, що робить нового лідера Словаччини схожим на Володимира Зеленського.
Втім, дива нинішніх словацьких виборів не завершуються цією перемогою. Тож варто детальніше розібратися, що сталося на виборах 29 лютого і як зміняться відносини Братислави та Києва.
Без партії президента та угорців
Ключова словацька новина останнього тижня до виборів – голосування у парламенті щодо соціального пакета, за допомогою якого партія влади намагалася врятувати своє становище.
Ситуація була досить непроста – за два тижні, коли публікації соціологічних опитувань вже були заборонені (що не заважало публікувати їх у сусідній Чехії), партія влади Smer вперше втратила лідерство, пропустивши вперед популістську партію OĽaNO.
Виправити її мали щедрі соціальні ініціативи на кшталт "тринадцятої пенсії" або безкоштовного проїзду автобанами. Попри опір опозиції – найбільші протестні мітинги проводила близька до чинної президентки Зузанни Чапутової партія "Прогресивна Словаччина" – ці ініціативи все ж були ухвалені.
Втім, ефект від їх ухвалення вийшов зовсім неочікуваним. Додавши партії влади кілька відсотків (які їх все одно не врятували), ця ініціатива вдарила по опозиційних партіях, які їй протидіяли. "Завзятий опір підвищенню соціальних ініціатив нормально сприйняли лише виборці правих лібертаріанців, тоді як для інших такий крок став фатальним", – пояснює старший науковий співробітник Інституту політичних досліджень Словацької академії наук Юрай Марушак.
Це й спричинило найбільший провал цих виборів.
Блок партій "Прогресивна Словаччина" та "Разом", якому прогнозували третє місце із результатом 9-10%, несподівано для всіх отримав лише 6,97%, не подолавши 7-відсотковий бар’єр для блоків (для партій – 5%).
Для проходження до парламенту партії не вистачило лише 926 голосів!
Дещо несподівано третє місце отримав ще один популістський проєкт – партія "Ми – родина", за них віддали голоси 8,24% словаків. На четвертому – проросійська та неонацистська партія L’SNS Маріана Котлеби із 7,97% (її підтримка дещо впала у порівнянні з прогнозами, і це – ще один приємний результат виборів).
Також до парламенту пройшли вже згадана праволібертаріанська "Свобода і солідарність" (6,21%) та партія експрезидента Андрея Кіски "Для людей" (5,76%).
Ще один гучний результат, хоч і очікуваний – у новому парламенті не буде "угорців".
Вперше в історії Словаччини у її парламенті не буде жодної партії, що представляють угорську громаду, яка складає близько 10% населення країни.
На цю колізію вже відреагував переможець виборів. Матович пообіцяв, що захисником прав угорської меншини буде його партія, нагадавши, що за їхнім списком депутатами стали кілька етнічних угорців.
Команда антиподів
"У нього хороший маркетинг (ведення кампанії. – ЄП), але маркетинг тільки допомагає прийти до влади, його недостатньо для управління країною", – так охарактеризував перспективи прем’єрства Матовича чинний глава уряду Петер Пеллегріні.
І дійсно, хоча Матович – далеко не новачок у словацькій політиці, проте репутація у нього досить специфічна. Напередодні виборів його партія залучала до своїх лав відомих осіб – проте після виборів багато хто з них зі скандалом полишав партію через конфлікт з її лідером.
То чи здатний такий політик сформувати дієву коаліцію?
Відразу варто зазначити, що можливість призначення технічного прем’єра у Словаччині навіть не розглядається. ЗМІ та експерти одностайні в тому, що лідер партії-переможця все одно матиме ключовий вплив на політику уряду, тож йому не варто ховатися від відповідальності за технічним прем’єром.
Хоча з Матовичем все одно історія може піти не за звичним сценарієм. Приміром, він хоч і заявив про готовність очолити уряд, але додав, що не збирається переїжджати до Братислави з рідної Трнави і не буде користуватися охороною, що за статусом належить прем'єрові.
Переможець також оголосив, яку коаліцію хоче сформувати. Каже, що готовий до союзу з усіма партіями, крім минулої влади та ультраправих, і волів би отримати конституційну більшість – необхідну для зміни Конституції та перезапуску судової системи. Це означає, що до коаліції мають увійти чотири з шести партій, що потрапили до парламенту.
При цьому він готовий щедро ділитися з партнерами посадами.
Єдиний міністерський портфель, який для Матовича принципово залишити за своєю партією – це посада міністра внутрішніх справ. Вона вкрай важлива для розслідування корупційних злочинів попередньої влади – а це ключова передвиборча обіцянка переможця виборів.
Де-факто коаліційні переговори вже почалися. Зокрема, лідер "Ми – родина" Борис Коллар заявив, що партію цікавлять посади спікера парламенту та міністра транспорту, а також – врахування у коаліційній програмі партійної обіцянки щодо обсягів збудованого соціального житла.
Проте такі переговори гарантовано не будуть легкими.
Адже поєднати в одній команді популістську "Ми – родина" із правоконсервативною "Для людей" та лібертаріанською "Свободою і солідарністю" (остання взагалі йшла під гаслами радикального скорочення податків) стане вкрай серйозним випробуванням для Матовича.
Невипадково лідер Smer Роберт Фіцо вже заявив, що повернення його партії до влади можливе вже за два роки – тобто в результаті позачергових виборів.
Чого чекати Україні?
Допомога Україні у питанні газового реверсу – і одночасно візит депутатів до анексованого Криму. Такою була попередня коаліція у Словаччині на чолі зі Smer, що намагалася "тримати баланс" у відносинах з Україною та РФ.
А чого чекати від нової коаліції?
Хоча новий лідер Словаччини майже не коментував зовнішньополітичні питання, є певні "ключики" до його позиції щодо нашої держави. Так, директор Асоціації словацької зовнішньої політики Александр Дулеба пригадує, що у 2014 році Матович брав участь у пікетах під російським посольством, виступаючи на підтримку України.
"Немає жодних підстав вважати його проросійським політиком", – додає він, припускаючи, що новий уряд Словаччини буде послідовніший в українському питанні.
Однак неприємні сюрпризи все ж не виключені. В тому числі – від інших учасників майбутньої коаліції.
Адже з партій, яких Матович покликав до уряду, найменше питань по партії експрезидента Кіски. Трохи більше проблем – зі "Свобода і солідарність", яку вважають партією "м’яких євроскептиків".
А от партія "Ми – родина" – у зоні ризику. Її лідер Борис Коллар часто критикує "бездуховний" Захід, протиставляючи йому російську політику із захисту родинних цінностей. Також відома його заява під час Революції гідності, в якій він покладає відповідальність за події в Україні на Сполучені Штати.
І хоча цього явно недостатньо, щоб віднести його до "друзів Путіна", проте, як показує практика, політики із подібними поглядами часто опиняються у кремлівських обіймах – "аргументів" для цього у РФ не шкодують.
Саме тому принципово важливим у новому уряді буде посада міністра закордонних справ.
Наразі ймовірним кандидатом вважають Томаша Валашека. Він – висуванець партії Кіски, досвідчений дипломат, колишній посол Словаччини при НАТО, який чудово розуміє українську тематику.
"Його позиція однозначна – підтримка територіальної цілісності України та розуміння, що її членство в ЄС та НАТО відповідає національним інтересам Словаччини", – характеризує кандидата Александр Дулеба.
Втім, не виключено, що в ході коаліціади з'являться й інші кандидатури на посаду головного дипломата країни. Тим більше, партія експрезидента має найменше представництво у парламенті і їй буде непросто претендувати на таку важливу посаду.
Тож питання про зовнішній курс нового словацького уряду поки залишається відкритим.
Автор: Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди",
Братислава – Київ