"Кінець великої ліберальної надії Східної Європи", – так підсумувало Foreign Policy результати парламентських виборів у Словаччині.

Дійсно, для багатьох результати парламентських виборів у Словаччині, що пройшли 29 лютого, стали шокуючим холодним душем.

Прихильники ліберальної ідеї сподівалися, що на тлі наступу консервативного антилібералізму у Східній Європі Словаччина стане фортпостом "нормальності".

Підстави очікувати це дійсно існували. Але чого ж все пішло не так, як гадалося?

Третя революція

Дійсно, коли рік тому на президентських виборах перемогла Зузана Чапутова – кандидатка від ліберальної коаліції PS-Spolu (Прогресивна Словаччина – Разом), юристка та активістка у сфері охорони довкілля, відома своєю відважною боротьбою зі сміттєвою мафією, в країні заговорили про нову ліберальну альтернативу.

Трохи згодом, у травні того ж року, коаліція PS-Spolu виграла на виборах до Європейського парламенту, набравши 20% голосів проти 15% правлячої соціал-демократичної Smer-SD.

Це виглядало як нестримний переможний марш нової політичної сили, яка має шанс перемогти корумпований політичний істеблішмент в Словаччині на чолі зі Smer-SD.

Тим більш шокуючими стали результати парламентських виборів.

Коаліція PS-Spolu не тільки не стала лідером політичних перегонів, але взагалі не ввійшла до парламенту. Їй не вистачило менше тисячі голосів, аби перетнути 7-відсотковий рубіж, обов’язковий для політичних коаліцій.

Словацький Зеленський: чого чекати Києву від зміни лідера сусідньої країни

Натомість з неочікуваним результатом – 25% – переміг рух "Звичайні люди та незалежні особистості" OĽANO Ігоря Матовича.

В ніч після виборів Матович назвав свою перемогу "третьою революцією" в Словаччині.

Якщо перша революція у Чехословаччині у 1989 році покінчила з епохою комунізму, а друга "революція" в Словаччині у 1998 році – з мечіаризмом, ерою стагнації за часів прем’єра Владіміра Мечіара, то третя "революція" 2020 року покінчила з ерою "фіцизму" – Роберта Фіцо та його партії Smer-SD, яка перебуває при владі з невеликою перервою з 2006 року.

Саме тому ця подія є абсолютно непересічною для словацького політичного ландшафту, оскільки головним стрижнем політичного життя країни останніх двох років були прагнення опозиційних сил позбавитись токсичної та корумпованої влади Smer-SD.

Іншим важливим здобутком цих виборів стала поразка Словацької націоналістичної партії (SNS) та зупинення росту підтримки словацьких фашистів. Втрата позицій SNS є хорошою новиною для України, оскільки ця партія була відверто проросійським голосом у словацькому уряді, дуже часто займала обструкціоністську позицію щодо України та намагалася гальмувати виконання Словаччиною своїх євроатлантичних зобов’язань.

Щоправда, гарний результат – 8% – на цих виборах отримала неонацистська сила "Народна партія Наша Словаччина".

Втім, цей результат був сприйнятий навіть з полегшенням, оскільки очікувалось, що вони можуть набрати навіть до 15% та стати другою партією в парламенті й навіть увійти до влади, створивши коаліцію зі Smer-SD та ставши рятувальним колом для Роберта Фіцо.

"Захоплена держава"

"Ми маємо захоплену державу", – невпинно повторював переможець виборів Ігор Матович під час перегонів, побудувавши свою кампанію винятково на антикорупційному дискурсі.

Словацький Зеленський: чого чекати Києву від зміни лідера сусідньої країни

Термін "захоплена держава" давно вийшов за межі обговорень вузьких політологічних кіл країни та став головним терміном, навколо якого Матович будував свою програму.

Словаччину лихоманить з 2018 року, коли було вбито журналіста Яна Куцяка та його наречену, звинувачено бізнесмена Маріана Кочнера в замовленні їх вбивства, знайдено плівки та інші матеріали, які він використовував для шантажу високопоставлених політиків, викрито мафіозні схеми та злочинні елементи в ключових органах влади, від поліції до судів.

Під тиском масового громадського руху "За гідну Словаччину" тодішній прем’єр-міністр Роберт Фіцо був вимушений піти у відставку, призначивши своїм наступником Петера Пеллегріні.

Проте, незважаючи на свою відставку, в очах більшості словаків Фіцо залишався сірим кардиналом словацької політики, ставши уособленням Словаччини як "захопленої держави".

Попри те, що два роки тому уряду Smer-SD вдалося встояти, довіра до нього була остаточно підірвана. Що й довели останні вибори.

Smer-SD набрав 18% голосів та поступився OĽANO. Не допомогла й виборча стратегія позиціонування прем’єра Пеллегріні як нового обличчя партії чи "відповідальну зміну" (головний лозунг кампанії), змальовування опозиційних сил як невідповідальних та недосвідчених політиків.

Не допоміг і відверто популістський жест перед виборами – пропозиція запровадити соціальний пакет на позачерговій сесії парламенту два тижні перед виборами, один з пунктів якого – запровадження 13-ї пенсії – владі все-таки вдалось "протягнути" пару днів перед виборами. 

"Дзеркало Словаччини"

Перемігши "фіцизм", словацьке суспільство віддало перевагу популістам.

Рух "Звичайні люди та незалежні особистості" OĽANO є типовою популістською силою, лідер якої Ігор Матович відомий у Словаччині своєю екстравагантною поведінкою.

Свій успіх він вбачає в тому, що йому вдалось розбудити "сплячого дракона" – розчарованих виборців, які не ходять на вибори, а також заохотити виборців інших сил голосувати за нього.

А головне – у своїй виборчої компанії саме Матовичу вдалося монополізувати антикорупційний дискурс.

Словацькі медіа одностайні: Матович був автентичним голосом гніву та фрустрації, переконливим антикорупційним месією для "звичайних людей", захисником інтересів яких він себе самопризначив.

"Звичайних людей" він возвеличив до окремої політичної категорії, як антипод продажному політичному класу. Його мантрою стало: "Маємо подбати про інтереси хворих, слабих та бідних, тому що здорові, сильні та багаті про себе подбають самі".

Характерно, що ідеологічно цей рух складно вписати в якісь конкретні рамки – Матович алегорично назвав свою політичну силу "дзеркалом Словаччини", в якій є як консервативні, так і ліберальні громадяни.

Настільки болючим може стати таке щеплення?

Сьогоденним завданням Ігоря Матовича є створення коаліції, яка би мала конституційну більшість.

Зважаючи на те, що нову коаліцію будуть створювати дуже різні партії, Матович пропонує в переговорах про коаліційну угоду "не торкатися культурно-етичних питань", а сфокусуватись на антикорупційному порядку денному.

А тому, навіть якщо таку коаліції вдасться сформувати, її робота навряд чи буде тривалою.

І саме тому так складно дати оцінку, чим стане перемога Матовича для Словаччини: шансом на одужання від "фіцизму" чи початком нової, не менш небезпечної хвороби.

Автор: Марина Воротнюк,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма",

дослідниця Центральноєвропейського університету (Будапешт)