"Європейська правда" вже публікувала статтю про одного з очікуваних наступників Меркель – Фрідріха Мерца, обрання якого може піти на користь нашій державі.

Однак у Німеччині впевнені, що набагато ймовірнішою є перемога його конкурента, що не приховує дружнього ставлення до РФ. Деталі – у статті німецького експерта Маттіа Неллеса для Atlantic Council, переклад якої публікує "Європейська правда"

* * * * *

Хто очолить Німеччину, коли Ангела Меркель остаточно піде з посади? Відповідь на це питання важлива не тільки для Німеччини, від неї багато що залежить і для України.

Багаторічний канцлер Німеччини зараз готується завершити роботу на цій посаді – вона у такому собі тривалому періоді прощання. Ще в жовтні 2018 року Меркель оголосила, що планує піти на пенсію, коли закінчиться її четвертий термін – а це має статися восени 2021 року. Тоді ж вона оголосила ім’я свого наступника, точніше, наступниці – нею стала Аннегрет Крамп-Карренбауер. Вона чотири рази отримала публічне благословення від канцлера і вже навіть змінила її на посаді лідера правоцентристського Християнсько-демократичного союзу (ХДС) у грудні 2018 року.

Однак 10 лютого 2020 року Крамп-Карренбауер пішла у відставку з посади лідера партії, обернувши весь процес правонаступництва у німецькій партії влади на хаос (детальніше про це читайте у статті ЄвроПравди "Новий виклик для Меркель: чому партія канцлера втратила лідера та репутацію").

Що відбувається тепер?

Протягом найближчих місяців у ХДС триватиме змагання за лідерство. Коли епоха Меркель дійде завершення, переможець цих перегонів має перетворитися на найпотужнішого політика Німеччини та ймовірного майбутнього канцлера країни. І це може означати також зміну майбутньої політики Німеччини щодо Росії та України.

У змаганнях за право очолити ХДС на загальних виборах восени 2021 року беруть участь три кандидати. Наступного голову партії оберуть під час спеціального з'їзду партії, що відбудеться 24-25 квітня в Берліні. Всі троє партійців, які хочуть повторити успіх Ангели Меркель, – це чоловіки, і всі вони – з регіону Північний Рейн-Вестфалія (NRW), найбільш населеної землі Німеччини із близько 17 мільйонами людей.

Ім’я цих трьох претендентів – Армін Лашет, Фрідріх Мерц та Норберт Рьоттген.

Найбільші шанси на перемогу має перший із них, але щоби їх порівняти – варто почати з останнього.

У 2012 році Норберт Рьоттген безуспішно виступив кандидатом від ХДС на регіональних виборах у його рідній землі, виконуючи обов'язки федерального міністра з питань довкілля. Після катастрофічної поразки партії на цих земельних виборах, отримавши найгірші результати у новітній історії, Рьоттген відмовився піти у відставку добровільно. У відповідь Меркель звільнила його з уряду, що зробило його всього лише другим міністром у німецькій історії, якого усунули з посади рішенням канцлера.

Відтоді він позиціонується у берлінській політичній "тусовці" як центр впливу з питань зовнішньої політики.

Рьоттген має потужний досвід з питань Росії та належить до дуже невеликої кількості тих представників ХДС, хто закликає не просто підтримувати санкції щодо Росії, а й посилювати їх у відповідь на безрозбірливе застосування нею сили в Сирії.

Якби нового лідера ХДС обирали користувачі Twitter або політичні оглядачі німецьких видань, то вони, імовірно, зупинили би вибір на Рьоттгені. Та попри те, що початкові опитування дають йому добрий рейтинг, насправді йому бракує підтримки партійних функціонерів – тобто тих, хто врешті-решт обиратиме нового лідера.

А тому Рьоттген є кандидатом-аутсайдером.

Другий кандидат – Фрідріх Мерц, що був молодою зіркою ХДС на початку 2000-х. Тоді він, депутат Бундестагу, обіймав посаду лідера парламентської опозиції протягом двох років, перш ніж поступився у цій ролі Ангелі Меркель.

У 2009 році, після внутрішньопартійних сварок, він залишив парламент, обравши кар’єру юриста та лобіста.

З трійки, що змагається за лідерство у ХДС, Мерц – єдиний, хто балотувався на цю посаду в 2018 році, коли його із невеликою перевагою обійшла Крамп-Карренбауер. Його найсильніше підтримують ті групи в ХДС, які хочуть змістити партію правіше від центру політичного спектра, повернути її до колишніх позицій.

Мерц – твердий прихильник трансатлантичних зв'язків, він неодноразово критикував Росію за її політику в Сирії та Україні. Однак останнім часом від нього лунали також заклики до Німеччини та Європи щодо активнішої співпраці з Росією.

Але явним фаворитом перегонів є не він, а 59-річний Армін Лашет.

Цей кандидат багато в чому виступає за продовження правоцентристської політики Меркель.

Лашет є прем'єр-міністром Північного Рейну-Вестфалії та представляє найбільший регіональний осередок ХДС. Як один із п’яти заступників голови партії, він також є одним із найпотужніших діячів партії Меркель на національному рівні.

Перевагу Лашету дає те, що він є офіційним висуванцем від власного осередку партії. Це має вирішальне значення, оскільки на його земельний осередок припадає приблизно третина всіх делегатів партійного з'їзду, на якому буде обраний наступний лідер правлячої партії Німеччини. Кампанії Лашета допоміг також той факт, що він переконав Єнса Шпана, міністра охорони здоров'я Німеччини, підтримати його номінацію на керівництво. 39-річний Шпан був одним із претендентів на попередніх виборах та користується повагою молодших членів ХДС.

А яким є його підхід до відносин із Володимиром Путіним? У цьому питанні фаворит виборів, Армін Лашет, є найсуперечливішим кандидатом.

До певної міри Лашет представляє типове для Німеччини прагнення до добрих відносин з Росією. Такий підхід загалом відповідає політиці ЄС щодо Росії та передбачає критику її незаконної діяльності та тиск на неї за допомогою санкцій, але в той самий час – залучення її до зв’язків з Європою через торгівлю, культурну співпрацю та громадянське суспільство.

Ця позиція відображає погоджену думку німецького політичного мейнстриму – лише Партія зелених та окремі члени ХДС вимагають більш критичної політики щодо Росії.

Однак у деяких аспектах Лашет відхиляється від партійної лінії щодо РФ.

Він виступає за більше її залучення до співпраці.

Він часто критикував Захід за те, що той недостатньо намагається співпрацювати з Росією щодо Сирії.

І не лише через це.

У березні 2014 року, після анексії Криму Росією, Лашет виступив із застереженнями щодо "антипутінського популізму" в Німеччині. У 2018 році, на тлі отруєння Скрипаля в Солсбері, він був єдиним із ключових членів ХДС, який критикував Велику Британію за "примушення до солідарності" її союзників по НАТО, попри публікацію на той час обмежених доказів вини Росії. Незабаром, в інтерв'ю газеті Zeit, він застеріг від "демонізації Росії".

А зовсім нещодавно, влітку 2019 року, Лашет зустрівся з міністром закордонних справ Росії Сергєєм Лавровим, коли приймав у своїй землі відомий німецько-російський форум "Діалог Петербурга". В емоційному вступному слові на цій події Лашет подякував Росії за примирення з Німеччиною після Другої світової війни, за її роль під час возз'єднання Німеччини та прямо підтримав проєкт трубопроводу "Північний потік-2".

То що ж чекає на Україну?

Після відставки Аннегрет Крамп-Карренбауер ретельно відпрацьований план Меркель щодо її наступниці лежить у руїнах, а її політичний авторитет у партії дедалі слабшає.

Змагання за посаду лідера ХДС ще деякий час забиратиму увагу німецької політики. І, як видається зараз, очевидним фаворитом цих перегонів є Армін Лашет.

Наразі немає ясності щодо того, як саме діятиме Німеччина після цього в умовах "розділеного керівництва", коли Лашет очолюватиме найбільшу партію Німеччини і водночас Меркель до виборів восени 2021 року лишатиметься федеральним канцлером від цієї ж партії.

Але Україні вже слід готуватися побачити нову Німеччину.

Німеччину, яка набагато більш схожа на себе і зайнята собою.

Водночас для Києва немає підстав панікувати.

Незважаючи на чималу кількість тривожних заяв Лашета про необхідність взаємодії з Москвою, вкрай малоймовірно, що він наодинці буде прагнути зняти санкції з РФ або докорінно змінити поточну політику Німеччини щодо відносин з Росією. Те, наскільки позитивне ставлення Лашета щодо Росії може перетворитися на реальну політику, значною мірою залежатиме від того, як діятиме сусід Німеччини.

А саме – від прогресу у "полюбовних" відносинах французького президента Еммануеля Макрона з Владіміром Путіним.

Автор: Маттіа Неллес,

програмний директор з питань України у берлінському аналітичному центрі Zentrum Liberale Moderne

Текст опублікований англійською в Atlantic Council. Український переклад публікується "Європейською правдою" за погодженням із автором