Нинішній рік має стати вирішальним для Північної Ірландії.

Чи збережеться регіон у складі Великої Британії? Чи навпаки, перспектива об’єднання Зеленого острова в єдиній державі нарешті отримає своє підґрунтя?

Всього декілька років тому питання об’єднання Ірландії вважалося остаточно закритим. Навіть попри те, що Угода Страсної п'ятниці (про неї нижче) й передбачає таку можливість. Принаймні, теоретично.

Однак все змінив вихід Британії зі складу ЄС.

"Першою ластівкою" змін стало різке посилення республіканців у ірландському парламенті. А головне – поступова зміна етнічного балансу у Північній Ірландії підштовхує прихильників об'єднання все голосніше вимагати референдуму. 

Отже, наскільки ймовірним є ризик розпаду Великої Британії? І які наслідки це матиме?

Питання віри

Традиційно ледь не головною проблемою Ірландії є міжконфесійне протистояння католиків та протестантів.

При цьому католики більшою мірою є проірландськими патріотами, в той час як протестанти – лоялістами британської корони.

Історично протестанти являли собою правлячу меншину, яка отримувала всі привілеї від корони та тримала у своїх руках апарат примусу, в той час як католики були тим самим пригнобленим автохтонним кельтським населенням. Протестанти історично жили у північній частині острова, де англійці ще за вісім століть до того заснували перші колонії.

По суті, саме тому ця частина і була відірвана від молодої незалежної Ірландії у двадцятих роках минулого століття.

В цей час наново відроджуються парамілітарні організації, які взяли на себе роль захисту своїх конфесійних громад. Найбільш знаною серед них була і залишається Ірландська Республіканська Армія – католицька парамілітарна група, створена ще в середині ХІХ століття.

Протестанти також боролися через нерегулярні бойові формування, незважаючи на підтримку від британської влади та абсолютну лояльність поліції та військових. Тут варто зробити невеликий реверанс в бік британських силовиків, які і досі визнають терористичними і католицькі, і протестантські парамілітарні формування. 

Ця боротьба і досі жива. Майже тридцятирічне протистояння між католиками та протестантами, яке забрало 3500 життів і мало відлуння терактів навіть на Даунінг-стріт 10, завершилося у 1998 році підписанням Угоди Страсної п’ятниці – подвійного договору між Ірландією та Британією, а також між політичними партіями у Північній Ірландії.

Окрім відкритого кордону, британський уряд погодився залишити для Ірландії можливість возз’єднатися шляхом референдуму.

Ця угода мала остаточно покласти край насиллю та протистоянню.

Принаймні, так здавалося останні двадцять років. 

Політика як продовження збройної боротьби

В кожної зі згаданих груп, окрім хлопців з автоматами та місцевих симпатиків, були й свої політичні афілійовані партії.

Деякі з них продовжують функціонувати і сьогодні, ба більше – безпосередньо впливають на порядок денний та розклад сил на Британських островах. 

Реанімація конфлікту: чи стане Ірландія знову гарячою точкою

Серед найпомітніших політичних сил такого штибу варто виділити партію Шинн Фейн (Sinn Féin, з гельської "Ми самі по собі") – республіканську політичну силу, яка стоїть за об'єднання Ірландії, та Демократичну юніоністську партію (DUP), що сповідує єдність Північної Ірландії та Британії. 

Свого часу і Шинн Фейн, і DUP народилися з політичного крила парамілітарних формувань, проте вже після Угоди Страсної п’ятниці почали всіляко відхрещуватися від свого "бойового" минулого.

Обидві партії представлені в Палаті громад британського парламенту (щоправда, Шинн Фейн усі роки демонстративно не бере участі в засіданнях, хоча і має аж сім депутатів – це такий своєрідний протест порожнього стільця проти роз’єднаної Ірландії та проти необхідності присягати британській короні). 

Зупинимося трохи детальніше на республіканцях. Шинн Фейн є свого роду політичним унікумом, адже партія існує одночасно у кількох вимірах. По-перше, вона єдина з усіх політичних сил Альбіону існує як в Республіці Ірландія, так і в Північній Ірландії.

Таким чином республіканці займають нішу об’єднавчої сили для патріотичних ірландців по обидва боки кордону.

По-друге, її "бойове" минуле гуртує довкола неї як молодих та радикальних, так і старих та консервативних – Шинн Фейн була з ними у найскладніші часи, і тепер вона знову готова подарувати ту стару надію.

По-третє, Шинн Фейн унікальна своєю роллю у державотворенні, адже саме її партійці стояли на початках створення Вільної Держави Ірландія та перших повстань проти британського панування на початку минулого століття.

Тому, по суті, вона втілює собою традиції боротьби, свободи та демократії (хоча і з лівим ухилом). 

Тож не випадково, що партія успішно дожила до сьогодення, щоправда, останні… років перебуваючи у статусі невеликої опозиційної партії із досить обмеженим впливом.

Боротьба триває

Шанс на "друге життя" ірландським республіканцям дав вихід Британії зі складу ЄС. А що означає Brexit для Ірландії?

Це, перш за все, встановлення чіткого кордону – з пропускними пунктами, митницею і, найімовірніше, військовим контингентом. Хоча умовою, яка дозволила сторонам домовитися про мир 1998 року, був відкритий і вільний кордон, від якого залежить життя місцевих громад та бізнесів. 

"Офіційні" спікери Тимчасової ІРА та союзу протестантських парамілітарних груп вже заявили, що на встановлення нового кордону вони дадуть відповідь кров’ю.

Це не порожні слова – теракти та вбивство журналістки у Деррі (який юніоністи вперто називають Лондондеррі – ця філологічна битва за пристрастями схожа на знайому нам російську "на" та "в" Україні) минулого року промовисто це довели.

І в цей момент в Ірландії проходять позачергові парламентські вибори. І вгадайте, яка партія набирає найбільше голосів і готується формувати міноритарний уряд? Саме так, Шинн Фейн.

І ось знову положення про можливий референдум повертається в інфопростір ірландської політики.

Додайте до цього те, що за останні роки католицька громада Північної Ірландії впевнено зростала і тепер порівнялася за чисельністю з протестантами – і ви отримаєте теперішню ситуацію.

Отже, щоб врегулювати цю ситуацію максимально мирним та комфортним шляхом, кабінет Джонсона має не більше двох років.

Та чи готовий Лондон до масштабних поступок, щоб утримати Північну Ірландію?

Зберегти не можна віддавати

Тепер основне питання для Джонсона і його міністрів – яким чином та якими засобами можна втримати північних ірландців від фатального (для Лондона) голосу на референдумі? Тут варто звернутися до того, що ірландцям вже встигли пообіцяти і що з цього їм дійсно потрібно.

Кордон. Чинний прем’єр-міністр ще під час передвиборчих партійних перегонів обіцяв застосувати нові технології для вирішення питання вільного перетину кордону та збереження статус-кво.

Але і досі ця нібито нова електронна система не була представлена широкому загалу (а за деякими даними – і не була розроблена), тому і певності позиція уряду не дає.

Економічні привілеї. Північна Ірландія – єдина з усіх частин Сполученого Королівства, яка отримала тимчасові привілейовані відносини зі спільним європейським ринком та митним союзом.

Однак ця "золота доба" завершиться вже за декілька років, після яких британському істеблішменту треба буде придумати щось нове для регіону, бо підтримка жвавого економічного життя та соціального добробуту без спеціальних умов стане вкрай важким завданням.

Безпека. Британія має знову показати себе оплотом безпеки для протестантів Північної Ірландії. Водночас ці заходи не мають втілюватися за рахунок прав католиків, яких це лише ще більше схилить до активного протистояння. Тому безпека має бути легітимною, толерантною та всеохопною. 

І все це консерваторам у Британії необхідно провернути за найближчі пару років.

Так, за такий короткий час ані республіканці, ані юніоністи не встигнуть набратися сил для нових проблем – але якщо Лондон залишатиметься бездіяльним, то Ірландія може знову вибухнути лише за декілька років.

Покоління, які пам’ятають криваві події 1970-1980-х, ще тут, і багато хто з них хоче помсти.

Автор: Олександр Краєв,

Рада зовнішньої політики "Українська призма"