Реформи онлайн: як Естонія зробила стрибок до цифрового лідерства
Коли в умовах пандемії коронавірусу світ опинився на карантині та "пірнув онлайн" – він зустрів там Естонію. Для цієї держави – батьківщини таких популярних сервісів, як Skype, Transferwise та Taxify (нині відомого як Bolt), – "онлайн" давно став способом життя.
99% послуг, включно з голосуванням на виборах, оподаткуванням та управлінням бізнесом, доступні онлайн, а на додачу в країні діє програма з "цифрового громадянства" – e-residence як можливість зареєструвати бізнес у Євросоюзі.
"Європейська правда" продовжує цикл публікацій про те, як у європейських країнах відбувалося оновлення влади з обіцянками глибокого перетворення держави. Ми вже розповідали про Макрона та реформи у Франції, про стрімкі зміни у Греції, словацьке економічне диво, а також про те, як Італія досягла успіхів у боротьбі з політичною корупцією, а Хорватія вступила до ЄС після виснажливої війни з державою-сусідом.
Наш наступний герой – Естонія. Балтійська держава, що має заледве півтора мільйона громадян, перетворилася на одного зі світових лідерів у сфері диджиталізації та ІТ-технологій.
Перші кроки в цифру
У 1939 році, напередодні радянської окупації, ВВП Естонії був приблизно таким, як ВВП сусідньої Фінляндії. Натомість у 1991 році, на час відновлення незалежності, ВВП Естонії у тридцять разів поступався фінському. Через брак газу для опалення уряд навіть планував евакуацію столиці – Таллінна.
Аби подолати кризу, естонцям необхідно було вдаватися до стрімких змін та "винайти власну Nokia".
Батьком естонських економічних реформ став Март Лаар, який був прем’єр-міністром у 1992-1994 роках (а потім ще раз у 1999-2002 роках). Він провів радикальну реформу державного сектора – звільнив фактично усіх держслужбовців, набравши новий склад держсектора винятково на конкурсній основі.
За прем’єрства Лаара власникам повернули приватну власність, конфісковану за радянської окупації, почалася приватизація великих підприємств. Спільними зусиллями Лаара та глави Банку Естонії Сііма Калласа було проведено валютну реформу.
Ринкові реформи були визнані міжнародними партнерами як успішні, і в період лише з 1994 по 1998 роки рівень прямих іноземних інвестицій виріс удвічі.
Разом із "класичними" ринковими реформами Естонія ще у 1990-ті розпочала створення свого "електронного уряду".
Це стало викликом для держави, де лише меншість населення мала доступ до комп’ютерів, а третина ніколи не користувалась інтернетом.
Для цього була потрібна наполеглива робота із забезпечення "цифрової грамотності" та побудови довіри до електронних інструментів врядування.
Та електронні послуги швидко набули популярності, бо комп’ютери не беруть хабарів, а отже, диджиталізація сприяла викоріненню корупції. Понад те, кожен громадянин міг пересвідчитися, хто отримував доступ до його персональних даних, і якщо доведено зловживання, мав змогу притягнути до відповідальності таких державних службовців.
Найпершими використовувати електронні інструменти почали у банківському секторі у 1997 році, тоді як моделі "цифрової ідентичності" почали застосовуватися на початку 2000-х.
"Батьки" цифрових реформ
Свою роль каталізатора цифрових реформ ще у 1996-му зіграла ініціатива на той час посла Естонії у США (а згодом, у 2006-2016 – президента країни) Тоомаса Гендріка Ільвеса, що отримала назву "Стрибок тигра".
Згідно з цією програмою усі школи Естонії мали бути забезпечені комп’ютерами та інтернетом, а інформаційні технології мало стати одним із обов’язкових інструментів освітнього процесу.
Шлях від ідеї до її втілення виявився досить коротким. Вже у 1997 році ініціатива стала державною програмою з бюджетним фінансуванням.
Втім, справжнє "естонське диво" – перетворення країни на світового лідера з впровадження IT-технологій – відбулося дещо пізніше, на початку нинішнього сторіччя.
Завдяки проєкту Look@World (продовження програми "Стрибок тигра") було поєднано зусилля як уряду, так і приватних структур, чиїм коштом безкоштовний доступ до wifi та інтернету фактично у всіх населених пунктах країни став звичною справою.
А понад 10% населення Естонії пройшли безкоштовні курси з базової комп’ютерної грамотності.
Усе це створило підвалини для ухвалення естонським парламентом закону про електронне посвідчення особи і дозволило громадянам Естонії використовувати електронні підписи, а також забезпечило можливість подавати у цифровій формі свої податкові декларації, переглядати онлайн власні медичні картки у закладах охорони здоров’я та навіть брати участь у виборах.
Драйвером цих змін серед політичних сил стала Партія реформ (RE). Сформована у 1995 році, вона з 1999-го входила до більшості урядових коаліцій, а в 2002-му, внаслідок переформатування урядової коаліції, очолила уряд.
Лідер RE Сіім Каллас, очоливши уряд у 2002-2003 роках, дав старт новій хвилі цифрових реформ, а також доклав чимало зусиль для адаптації Естонії до європейських норм і стандартів, що дозволило країні приєднатися до ЄС вже у 2004 році.
Тандем уряду та президента
Втім, перевтілення Естонії у справді цифрову державу більше асоціюється з іншим представником RE – Андрусом Ансіпом, який у наступному уряді обіймав посаду міністра економіки і займався цифровими перетвореннями.
Цікаво, що на виборах RE не перемогла, проте традиційно увійшла до урядової коаліції. У 2005, як і у 2002, після чергового переформатування коаліції, Ансіп стає прем’єр-міністром і зберігає цю посаду до 2014 року – це один із найдовших прем’єрських термінів для держав ЄС.
Головними "стовпами", на яких будувала свою політику RE, стала політика економічного лібералізму та прозорості, разом із формуванням "цифрової держави".
Значно допоміг новому прем’єру тандем з президентом Ільвесом, який наприкінці 1990-х стояв біля витоків концепції е-Естонії, а як голова держави – просував її у світі.
Вже у 2005 році уряд проводить експеримент – місцеві вибори проходять онлайн. А вже за два роки виборці отримали можливість голосувати через інтернет і на парламентських виборах.
Справжнім викликом для Естонії стала "бронзова ніч" 2007 року. У відповідь на урядові плани перенести із центру Таллінна монумент радянському воякові Росія організувала протести, які переросли у мародерство. А урядові сайти зазнали нищівних кібератак з боку РФ.
Така загроза спонукала уряд до чергових новацій, зокрема застосовування технології блокчейн – розподілені бази даних, що зберігаються у різних місцях, які важче знищити однією кібератакою.
За аналогією із попереднім гучним диджитал-проєктом "Стрибок тигра", цей отримав назву "Захист тигра".
Проте реформи на цьому не завершилися.
Суттєвим досягненням стала також програма e-Health 2008. Створений у її рамках електронний профіль пацієнта дозволяє уникати зайвої бюрократії та мати миттєвий доступ до даних пацієнта у критичних ситуаціях.
Згодом, у 2014, з’явився e-Portal – цифровий сервіс для автомобілістів та власників авто.
Успіхи в диджиталізації призвели й до економічного прискорення. Третій рік поспіль, з 2016 до 2019, зростання економіки Естонії становило більше ніж 4%, при цьому найбільший внесок у зростання економіки належав саме інформаційній галузі.
У 2014 році Ансіп "пішов на підвищення", ставши віцепрезидентом Єврокомісії та єврокомісаром з питань диджиталізації.
Сама ж партія перебувала при владі навіть довше, адже у період 2014-2016 рр. уряд очолював ще один її представник Тааві Рийвас, який був на той час одним з наймолодших прем’єрів у ЄС.
У 2015 за його прем’єрства Естонія налагоджує партнерство з Люксембургом – саме там у високозахищеному центрі даних зберігаються "бекапи" інформаційних баз, життєво важливих для естонської цифрової інфраструктури.
Спадковість у реформах
У 2016 році, коли через розкол у коаліції RE перейшла в опозицію, а президент Ільвес завершив другу каденцію і залишив посаду, здавалось би, виник ризик призупинення реформ.
Однак цього не сталося, а тренд із диджиталізації зберігся. Попри зміну влади, Центристська партія, лідер якої очолив новий уряд, не згорнула реформи.
Програма цифрового громадянства довела свою ефективність – уряд планує, що до 2025 року кількість е-резидентів у Естонії становитиме 10 млн осіб, що у вісім разів більше за кількість громадян. Та й кількість "звичайних" громадян теж зростає. З 2017 року спостерігається зростання кількості населення.
Естонці поволі повертаються на батьківщину, бо вірять в її успіх.
А Партія реформ продовжує пропонувати подальші кроки з лібералізації економіки та диджиталізації (зокрема, просуває ідеї технологічної цифрової революції на загальноєвропейському рівні та запровадження єдиного цифрового ринку ЄС).
Партія, яку очолює донька Сііма Калласа – Кая Каллас, перемогла на виборах до Європейського парламенту і національних парламентських виборах 2019 року.
І хоча партія, попри найбільшу фракцію в парламенті, вперше за багато років не увійшла до складу коаліції, вона залишається лідером за підтримкою в державі. А тому новий етап із впровадження реформ – не за горами.
А головне, 30 років незалежності довели, що Естонія спроможна адаптуватися до криз і бачить у них не лише виклики, але й можливості.
Відтак, з високою ймовірністю, коли світ вийде з карантину, Естонія буде ще сильнішою, адже вона стала країною, що задає тренди для інших.
Автор: Сергій Герасимчук,
експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Матеріал підготовлений "Європейською правдою" в рамках фінансованого Європейським Союзом проєкту Keeping Focus on Reforms Ahead of Elections and Beyond. Оцінки та думки журналістів та дописувачів ЄП можуть не збігатися з позицією Євросоюзу