28 червня у Польщі відбудеться перший тур президентських виборів. На щастя, нинішня виборча кампанія поки обійшлася без гучних антиукраїнських заяв.

Для того щоб оцінити "українську складову" політики провідних кандидатів на найвищу посаду, український тижневик у Польщі "Наше слово" розпитав кандидатів про ключові аспекти відносин Києва та Варшави.

Відповіді на найбільш важливі питання републікує "Європейська правда".

Українці у Польщі – не масовий електорат і не змінять результатів цих виборів радикально. Однак політики повинні пам’ятати, що в країні живуть люди різні, але рівні у правах.

Розуміння цього, безсумнівно, проявили кандидати, які вирішили поділитися своїми думками з нашими читачами. Серед них були Роберт Бедронь, Шимон Головня, Владислав Косіняк-Камиш та Рафал Тшасковський (тут і надалі вони подані в алфавітному порядку).

Вперше у вільній Польщі: чому нові президентські вибори обіцяють стати найскандальнішими

Ми запитали їх про співпрацю з нацменшинами та пріоритети у відносинах з Україною, попросили оцінити ситуацію українських мігрантів у Польщі та прокоментувати питання засудження акції "Вісла", проблему мови ненависті та знищення українських місць пам’яті.

Натомість на ці запитання не відповіли Анджей Дуда та Кшиштоф Босак. Позицію останнього досить чітко описує його переконання в тому, що існування незалежної України є корисним, але не має фундаментального значення для Польщі. Нещодавно Кшиштоф Босак виступав також проти спрощень у процесі працевлаштування іноземців у польських медичних закладах.

Враховуючи присутність у його політичному колі явно антиукраїнських постатей, як-от Януша Корвіна-Мікке, Ґжеґожа Брауна чи Анджея Запаловського, неозброєним оком видно, що Босак не був би для нашої громади найкращим президентом Польщі.

Нинішній голова держави, безперечно, запам’ятався тим, що 70-ті роковини акції "Вісла" не вшановувалися під його егідою. Дуда, як і його політичне середовище – партія "Право і справедливість", часто узалежнюють відносини Польщі та України від справ, пов’язаних зі складними історичними питаннями.

Тож Анджей Дуда і Кшиштоф Босак можуть особливо розраховувати на голоси радикально налаштованих виборців, зорієнтованих виключно на героїзацію минулого, та прихильників твердого курсу польської політики. Можливо, у їхньому випадку політичні розрахунки завершилися на тому, що цей електорат вирішили не дражнити проукраїнськими чи проіммігрантськими темами.

Пріоритети у політиці щодо України

Роберт Бедронь: Слід робити ставку на продумані та передбачувані відносини. Обидвом державам потрібна спокійна співпраця та спільні проєкти, завдяки яким Україна могла би поглиблювати свої відносини з Європейським Союзом.

Безвідповідальна закордонна політика ПіС вже достатньо зіпсувала наші відносини.

Шимон Головня: Гарні відносини з Україною є ключовими для нашої безпеки, вони мають також надзвичайно важливий людський вимір.

На мою думку, необхідно створити польсько-український Інститут суспільного та історичного діалогу – спеціальний осередок, який займатиметься зв’язками між нашими суспільствами та вирішенням польсько-українських історичних суперечок.

Роз’яснення історії важливе, але воно не може домінувати у наших відносинах.

Роль президента в контактах з Україною традиційно є дуже важливою, а здатність влади обох держав до співпраці має підтримувати гарні відносини між народами.

Владислав Косіняк-Камиш: Від часів Пілсудського і Вітоса й аж до сьогодні очевидним пріоритетом польської політики щодо України є зміцнення її незалежності та підтримка руху на Захід.

У відомій праці Самуеля Гантінґтона "Зіткнення цивілізацій" тільки дві країни розділені кордоном західної та російської цивілізацій: це Україна та Білорусь.

І наші інтереси, й емоції вказують на те, західна орієнтація України вигідна нам усім. Я би хотів, аби Україна була стратегічним партнером Польщі.

Не лише на словах, але і в економічній сфері, царині культурного обміну. Я розраховую на аналогічний підхід з боку Києва, бо маю враження, що українська влада не завжди цінує значення нашої дружби.

Рафал Тшасковський: Я вірю, що стабільність та добробут України означають безпеку та добробут Польщі, тому наші українські друзі завжди зможуть розраховувати на мою підтримку.

Я би також хотів, аби Польща знову стала речником з українських справ у Європі – як президент, я буду цього добиватися.

Засудження акції "Вісла" та проблема знищення місць пам’яті

Роберт Бедронь: Я вважаю, що треба створити незалежну команду польських та українських істориків і дипломатів, які роз’яснили би багато суперечливих та складних питань в історії польсько-українських відносин.

Така "група зі складних справ" була би чудовою платформою для побудови діалогу у сфері історичної політики.

Шимон Головня: Акцію "Вісла" неодноразово засуджували представники польської влади: Сенат, президенти Александр Квасневський та Лех Качинський.

Дуже погано, що нинішня влада не засудила акцію також у 2017 році на її 70-ту річницю.

Для мене немає проблеми в тому, аби зло назвати злом, а застосування колективної відповідальності та насильства за ознакою національності – це завжди зло.

Співпраця польського та українського народів мусить спиратися на правду, яка стосується також негативних моментів у наших відносинах. У 2018 році Верховний суд присудив відшкодування людині, виселеній у рамках акції "Вісла". Думаю, що вирішення таких справ через суд – це найкращий спосіб.

Я вважаю, що польська влада повинна рішуче засуджувати будь-які акти вандалізму, особливо щодо поховань. Незалежно від того, чиї це поховання.

Нам необхідна емпатична співпраця влади (на державному та місцевому рівнях) і представників національної меншини, а також освітні заходи. Питання українських нелегальних місць пам’яті в Польщі та польських в Україні cлід вирішити за допомогою тісної співпраці експертних комісій, до яких входили би юристи, історики та представники місцевого самоврядування.

Владислав Косіняк-Камиш: Акцію "Вісла" засудив Сенат Республіки Польща першої каденції. А це була особлива палата парламенту, бо вперше після Другої світової війни вона була обрана на вільних виборах та репрезентувала позицію громадянського суспільства. Зараз уже не вдасться видати юридичний акт такої ваги.

Я натомість, як президент, не повинен втручатися у рішення Сейму. Акція "Вісла", безперечно, є важкою частиною історичного спадку Польської Народної Республіки. Аби вирішити, чи була вона комуністичним злочином, було створені відповідні інституції, зокрема Інститут національної пам’яті. Його треба реформувати, дослухатися до думки істориків.

Можна помітити, як сильно нашкодили польсько-українським відносинам необережні чи поспішні дії у сфері історичної політики. Треба працювати над діалогом істориків, аби пропоновані ними визначення об’єднували, а не розділяли.

Завдану шкоду треба компенсовувати, але таким чином, аби не викликати негативних реакцій. Я думаю, про це треба говорити – і такий діалог міг би ініціювати представник президента на вимогу зацікавлених сторін, за участі компетентних міністерств і місцевої влади. 

Питання місць пам’яті є особливо делікатним. Нагадаю, що мотто мого президентства буде "об’єднувати, а не розділяти". Якщо місця пам’яті є нелегальними – треба застосувати всі законодавчо передбачені процедури, аби визначити їхній правовий статус.

Щодо знищених місць пам’яті – основним методом знову має бути діалог. Наші інтерпретації історії різняться, це природньо. 

Я сподіваюся, що ми з моїм українським колегою знайдемо спосіб не розпалювати цих суперечок ще більше.

Рафал Тшасковський: Змішування політики та історії – це рецепт для створення неприємностей. Комуністичні злочини, зокрема вчинені щодо української спільноти, відомі та детально задокументовані. Останніми роками і поляки, й українці доклали багато зусиль, аби досягти довготривалого примирення, що спирається на болючий для обох сторін іспит сумління.

Питання повернення розграбованого комуністичною владою майна виходить за рамки польсько-українських відносин. Наслідки протиправної діяльності комуністів понад 70-річної давнини стосуються і поляків, й українців. Ми у Варшаві особливо добре знаємо, яка це проблема – постійні юридичні суперечки щодо права власності. Я добиватимуся від уряду та парламентської більшості ухвалення закону про реприватизацію.

Знищення слідів пам’яті заслуговує на осуд. Це стосується будь-яких таких місць: українських у Польщі, польських в Україні.

Державні інституції повинні стежити за дотриманням закону та не допускати вандалізму. Повага, діалог і примирення – це єдиний шлях. Ми не змінимо історію, зносячи пам’ятники, так можна лише отруїти сьогодення.

Українські мігранти у Польщі

Роберт Бедронь: Я дуже позитивно оцінюю приїзд українських громадян до Польщі, це мало дуже багато гарних наслідків.

Сподіваюся, що після епідемії їхня присутність швидко повернеться до рівня з початку цього року – щойно Польща та Україна впораються з епідемічною кризою.

Шимон Головня: Варто згадати, що останнім часом кількість українських громадян у Польщі зменшилася приблизно на 150-200 тисяч унаслідок пандемії коронавірусу – дуже багато людей через відсутність роботи та доходів були змушені повернутися в Україну.

Ми невдовзі відчуємо це, коли у сільському господарстві чи у сфері громадського харчування почне бракувати робочих рук. На жаль, нам, полякам, як господарям, що повинні заохочувати іноземних працівників до інтеграції, ще далеко до ідеалу.

У нашій країні немає цілісної міграційної політики. Існують ініціативи місцевої влади, але центральний уряд не робить нічого для підтримки процесу інтеграції іноземців у Польщі.

У цьому питанні не допомагають також деякі заяви політиків ПіС на тему міграції.

Владислав Косіняк-Камиш: Громадяни України, що працюють та живуть у Польщі, – це важлива частина нашого суспільства. Президент – на чому я постійно наголошую – повинен об’єднувати, а не розділяти.

Я підтримуватиму будь-які дії, що матимуть на меті захист прав працівників з України.

Скажу відверто: для польської економіки вони надзвичайно потрібні, а в політику можуть привнести взаємне зрозуміння та близькість.

Генрик Сенкевич у фіналі "Вогнем і мечем" написав: "Ненависть вросла у серця та отруїла братню кров". Наші противники дуже старалися цю кров отруювати.

Сотні тисяч українців, що живуть і працюють у Польщі, мають польських знайомих та друзів, є найкращими ліками від цієї отрути.

Рафал Тшасковський: За нашими підрахунками, лише у Варшаві проживає спільнота щонайменше ста тисяч українців. Дедалі частіше громадяни України є нашими сусідами чи колегами по роботі.

Їхні діти ходять до наших садочків та шкіл. Можливо, вони захочуть осісти у Варшаві та зробити її своїм другим домом – і першим для своїх дітей.

Так само може бути в багатьох інших місцях по всій Польщі. На щастя, сьогодні я не бачу жодної загрози для процесу інтеграції української спільноти у Польщі.

Як президент, я підтримуватиму цей процес, завжди з повагою до очікувань наших українських друзів та відповідно до чинного законодавства.

Мова ненависті та її публічне засудження

Роберт Бедронь: Кількість злочинів, скоєних на ґрунті ненависті, безсумнівно, збільшилася останніми роками, а реакція уряду є абсолютно недостатньою.

Я роками борюся за кращий захист громадян від злочинів на ґрунті ненависті, і це залишиться одним з моїх пріоритетів. Тому проявам мови ненависті треба протистояти. Від неї до таких злочинів – дуже короткий шлях. І вона має свої реальні, щоденні жертви.

Нам треба розвивати політичну культуру, вільну від цькування, підбурювання та роз’ятрювання ран.

Залякування меншинами – це вияв ненависті. Таку риторику треба рішуче засуджувати, а медіа не повинні давати простір для її поширення політикам, які використовують ці методи залякування.

Шимон Головня: З даних ОБСЄ випливає, що у 2016-2017 роках майже кожен п’ятий український громадянин, що проживав у Польщі, стикався з насильством на ґрунті ненависті.

Про переважну більшість цих інцидентів не повідомляють відповідним службам. А якщо іноземець вирішує заявити про такий випадок, трапляється, що справу відкривають не за фактом злочину на ґрунті ненависті, а за фактом звичайного хуліганства, і, буває, потім швидко закривають.

Нам потрібен документ, який базуватиметься на ґрунтовних джерелах інформації про міграційні тенденції у Польщі, а не на емоціях та ненависті до окремих національних та релігійних груп.

Також треба, аби держава поважала права тих іноземців, які втікають від воєн та переслідувань. Окрім цього, влада повинна реагувати на випадки торгівлі людьми чи використання іноземних працівників.

Як президент, я збираюся відкрито протистояти будь-яким формам дискримінації у нашій країні. Уповноважений у справах стигматизованих осіб, якого я призначу, буде в режимі реального часу відстежувати регуляції та зустрічатися з людьми, маргіналізованими з огляду на їхній майновий статус, відсутність даху над головою, вік, наявність інвалідності, віру та етнічне походження.

Сила спільноти вимірюється ситуацією її найслабших членів і членкинь.

Владислав Косіняк-Камиш: Як президент, я, безперечно, засуджуватиму будь-які злочини на ґрунті ненависті. Натомість я не знаю точно – я не перевіряв відповідних даних – чи таких злочинів справді стало більше, чи про них просто частіше і більше говорять у медіа.

Так чи інакше, толерувати цього не можна.

Рафал Тшасковський: Я однозначно засуджуватиму такі злочини. Викликає тривогу те, як мова ненависті широко поширилася у Польщі.

Цьому, на жаль, сприяли громадські медіа. Треба сказати "стоп" хейту на будь-якому ґрунті – національному, етнічному, політичному.

Як президент, я збираюся активно зайнятися цим питанням.

Стаття була опублікована на порталі "Наше слово". Републіковано за згодою власника авторських прав