Українці звикли стежити за виборчим процесом у США зазвичай в розрізі президентської кампанії. 

Однак поряд із президентськими цієї осені відбудуться ще й вибори до Конгресу США – федерального законодавчого органу, що складається з двох палат: Палати представників та Сенату.

Палату представників (нижню палату) утворюють 435 депутатів, обраних на два роки. Сенат, верхню палату, утворюють 100 сенаторів (по два від кожного штату), обраних на шість років, третина яких переобирається що два роки.

3 листопада відбудуться вибори усіх 435 депутатів Палати представників та 35 сенаторів (33 за розкладом, один від Аризони після смерті Джона Маккейна у 2018 році та один від Джорджії після відставки Джона Ісаксона у 2019-му).

Ці вибори не менш важливі для України, аніж президентські. Достатньо лише згадати, що в питаннях, пов’язаних із допомогою Україні, низки рішень вдавалося досягати лише завдяки двопартійній підтримці та сприянню окремих сенаторів.

Отже, що може змінитися після 3 листопада? 

Шанси на оновлення

Республіканці тримають більшість у Сенаті з 2015 року, перервавши 8-річне лідерство демократів.

Наразі Республіканська партія представлена 53 сенаторами, тоді як Демократична – лише 45. На додачу ще двоє сенаторів є незалежними, хоча входять у коаліцію із демократами.

А це означає, що фактично демократам потрібно добрати як мінімум чотири місця для того, щоб закріпити за собою Сенат.

Теоретично досягти цього цілком реально – цього року будуть переобрані 23 мандати, що наразі належать республіканцям, і лише 12 – від демократів.

Проте чи реально це на практиці?

Низка ресурсів, що займаються виборчим аналізом і демонструють високий "рейтинг вгадування", такі як Cook Partisan Votin Index, Sabato's Crystal Ball, Inside Elections, Politico та Ballatpedia, прогнозують, що республіканці отримають від 22 до 26 сенаторів, тоді як демократи – лише 10-14 сенаторів.

Іншими словами, боротьба за Сенат обіцяє бути досить напруженою, і поки одностайно визначати лідера ще досить рано.

Не в останню чергу настрої формуватимуть електоральні вподобання президентських перегонів.

Найбільша інтрига буде відбуватися в Алабамі, де сенатор-демократ Дуг Джонс ризикує не переобратися, а демократи, таким чином – втратити свої позиції в традиційно республіканському штаті.

Невизначена ситуація в Аризоні, Колорадо, Мені, Монтані та Північній Кароліні.

В Палаті представників більшість натомість належить демократам – наразі у них 233 депутати проти 198 у республіканців.

Ще одне місце має представник Лібертаріанської партії (Джастін Амаш, Мічиган), а три мандати наразі вакантні.

В Палаті представників повинно відбутися повне оновлення 435 депутатів та шістьох представників від Округу Колумбія, морських населених територій США та Пуерто-Рико, без права голосу.

Для отримання більшості республіканцям потрібно зібрати ще 21 місце, що буде дуже важко зробити.

Згадані вище ресурси проводять моделювання, які майже одностайно віддають перевагу демократам – 220-240 депутатів у порівнянні зі 192-199 у республіканців та 6-20 невизначених позицій.

Найбільша інтрига зберігатиметься в Айові, Мені, Нью-Мексико, Оклахомі, Міннесоті.

Загалом ці вибори стануть значним оновлення Палати, оскільки переобиратися планують лише близько 20% теперішніх депутатів, а 36 депутатів, більшість з яких – республіканці, заявили, що більше не балотуватимуться.

Сенсація з Нью-Йорку

Чергові праймеріз в умовах пандемії відбуваються зі значними затримками, перенесеннями результатів та частково дистанційно.

Однак коронавірус вплинув не лише на присутність, але й на електоральні настрої людей, що відобразиться на результатах виборів, особливо у штатах, що найбільше постраждали.

Від самого початку найбільша увага була прикута саме до демократичних праймеріз у Кентуккі та Нью-Йорку.

Річ у тім, що переможець у Кентуккі має стати основним противником лідера республіканської більшості Мітча МакКонела на виборах у листопаді.

Кентуккі вважається традиційно республіканським штатом, а тому демократи дуже зацікавлені вибити із сенаторського крісла МакКонела, який за роки врядування встиг поховати низку законопроєктів демократів.

Основним фаворитом праймеріз демократів вважається колишня військова Емі МакГрат, перша жінка-пілот винищувача морської піхоти, яка брала участь у бойових операціях (проти Аль-Каїди і Талібану). У 2018 році на довиборах до Палати представників вона програла з невеликим розривом республіканцю Енді Барру.

Емі МакГрат позиціонує себе як помірковану демократку і центристку, на противагу прогресисту Чарльзу Букеру, який своєю чергою має сильну позицію серед лівого крила демократів, а також має підтримку Берні Сандерса та Александрії Окасіо-Кортес.

Проте сенсацією праймеріз стала ситуація у Нью-Йорку.

Там, в інших перегонах до Палати представників опонентом "ветерану" демократів, голові комітету Палати з міжнародної політики Еліоту Енгелу став Джамаль Боуман – афроамериканський директор школи, який ніколи раніше не обирався.

Електоральний новачок Боуман, підтримуваний сусідкою по округу Александрією Окасіо-Кортес, переміг майже із дворазовим відривом.

Ця історія виявилася достатньо показовою, демонструючи загальні зміни, які відбуваються в Демократичній партії в напрямку до більш соціального та ліберального порядку денного.

Зокрема, в Нью-Йорку із семи округів демократів, п'ять округів взяли кандидати лівого крила демократів (Александрія Окасіо-Кортес, Річі Торес, Джамаль Боуман, Мондейр Джонс, Дана Балтер).

А це означає, що у разі поширення цієї тенденції в інших "демократичних" штатах позиція партії в багатьох питаннях буде зміщуватися значно лівіше.

Нещодавнє дослідження Pew Survey показало, що все більше виборців-демократів асоціюють себе із ліберальним крилом (40%), у порівнянні з поміркованим (36%) чи консервативним (15%).

Ці зсуви, особливо на тлі нинішніх протестів, можуть стати чималою проблемою для демократів і на президентських виборах.

Поміркованому Джо Байдену стає дедалі складніше мобілізувати свій більш розрізнений електорат.

Дилема "столичного" штату

Цьогорічні вибори в Сенат цікаві ще й точки зору процесу визнання Вашингтона, округ Колумбія, окремим штатом.

Традиційно округ Колумбія не вважався окремим штатом, щоб жодна з партій не мала контролю над столицею.

Як результат, понад 700 тисяч громадян, сплачуючи податки, були позбавлені свого представника на федеральному рівні.

Спроби змінити ситуацію відбувалися й раніше, та до кризи 2008 року ця проблема мало турбувала жителів столиці – національні опитування показували, що близько 2/3 мешканців Вашингтона не знали, що мають у Конгресі лише представників без права голосу).

Останніми роками ситуація змінилася, і все більше мешканців столиці виступають за статус окремого штату.

Ще у 2016 році вони проголосували за зміни адміністративного статусу, і ось у п’ятницю 26 червня Палата представників із демократичною більшістю вирішила підтримати цю ініціативу.

Спікерка Палати Ненсі Пелосі, ставлячи питання на голосування, закликала підтримати "історично справедливе рішення". Тепер слово за Сенатом, контрольованим республіканцями, які далеко не в захваті від цієї ідеї.

Річ у тім, що округ Колумбія на усіх виборах останніх десятиліть голосує переважно за демократів. Якщо його визнати новим 51-м штатом, то це означає, що демократи отримають додаткових представників вже з правом голосу в Палаті та найменшу кількість з можливого, тобто двох сенаторів.

Президент Трамп та лідер сенатської більшості наввипередки заявляють, що цього ніколи не станеться. Однак якщо демократам все ж вдасться виграти вибори, це стане реальністю, суттєво посиливши демократів на усіх наступних виборах.

Тому в певному сенсі осінні вибори до Сенату можуть виявитися доленосними для американської політики. 

Автор: Дмитро Шеренговський,

Аналітичний центр УКУ