Фантомні болі Угорщини: чому 100-річна угода досі визначає політику нашого сусіда
Сьогодні в Угорщині – дуже непростий і визначальний день, День національної єдності. Непростий і визначальний він не тільки для угорців, а й для всієї Центральної Європи від Балкан до українських Карпат.
Цього дня, 4 червня 1920 року, в палаці неподалік французького Версаля було підписано мирну угоду, яка мала вирішити долю Угорщини після Першої світової війни.
Хоч сьогодні минає рівно 100 років з дня підписання Тріанонської угоди, але її контекст та суперечливість досі присутні в політичних наративах.
Причому не тільки Угорщини, але і її сусідів.
Трагедія угорської нації
94% угорців називають Тріанонську угоду "несправедливою", ще 85% вважають її "найбільшою трагедією" та згодні, що "угорці є ті, для кого Тріанон є болем".
Такі дані дослідження, яке презентувала днями Угорська академія наук. Його було проведено в телефонному режимі протягом травня.
Інакше й не могло бути, адже згідно з Тріаноном Угорське королівство втратило дві третини своїх територій, а третина угорців опинилася по інший бік кордону, в сусідніх країнах.
Водночас, згідно з цим же дослідженням, тільки 30% опитаних змогли назвати точну дату, коли було підписано Тріанонську угоду. Усе це є доказом того, що
для угорців "Тріанон" – це, перш за все, не історичний факт, а символ, символ трагедії, болю та скорботи.
Разом з тим Тріанон – це дилема, на яку вже 100 років повинен дати відповідь будь-який угорський політик чи політична сила. І тут тієї єдності, яка існує вже століття на рівні колективного несвідомого, годі й шукати.
Різні політики та сили мали і мають різні відповіді на те, як вирішити дилему Тріанону та відновити єдність угорської нації.
На практиці це політика щодо закордонних угорців та сусідніх країн, де ці угорці мешкають.
І саме ці політичні візії по-різному трактуються та сприймаються як всередині Угорщини, так і її сусідами, часто провокуючи запеклі дебати та навіть міждержавні суперечки.
Дилема Орбана
У неугорських медіа дуже часто можна зустріти думку про те, що саме діючий угорський прем'єр-міністр "реанімував" Тріанонську тему в Угорщині, провокує конфлікти з сусідами та ледь не марить реваншистськими планами, як Путін чи адмірал Хорті.
Утім, варто пам’ятати, що більшість декларацій угорців про автономістські прагнення чи то в Румунії, чи то в Словаччині, до яких апелюють сучасні лідери угорських громад в цих країнах, сформульовані задовго до Орбана.
Він був у опозиції, коли на тлі чергового загострення відносин між Будапештом і Братиславою навколо прав угорської нацменшини до Словаччини не пустили в серпні 2009 року тодішнього президента Угорщини Ласло Шойома.
Так само маловідомою за межами Угорщини є інформація про те, що 30 років тому, 4 червня 1990 року, Віктор Орбан разом зі своєю групою депутатів покинули сесію угорського парламенту, коли було оголошено про намір вшанувати трагедію Тріанону.
Звісно, тоді угорський лідер був ліберальним демократом, стипендіатом західних фондів, про що сьогодні воліє не згадувати, критикуючи ліберальний світоустрій та принципи.
Більш того, сьогодні Віктор Орбан публічно протиставляє себе "ліберальному світові" через "рольову модель" сучасної Угорщини, за що скандальний ексрадник американського президента Стівен Беннон назвав його "Трампом до Трампа".
Жодних сумнівів, саме нинішній угорський прем’єр зробив тему Тріанону та угорське національне питання серцевиною своєї внутрішньої та зовнішньої політики після повернення до влади в 2010 році.
Віктор Орбан запропонував найбільш концептуальну відповідь на питання, як вирішити дилему Тріанону та відновити єдність угорської нації.
Йдеться насамперед про спрощення процедури отримання угорського громадянства для закордонних угорців, потужне фінансування угорських громад та організацій у сусідніх країнах, їхню підтримку в політичних процесах, зокрема у відстоюванні та розширенні своїх прав через різні концепти автономій – мовної, освітньої, культурної, політичної, територіальної.
Про це детально можна прочитати у публікаціях "Що ховається за ідеєю автономії угорців? Ризики та можливості для України", а також "Вішати поруч із прапором: конфлікт Угорщини та Румунії та його п'ять уроків для України".
Виклик для сусідів
Не можна сказати, що сусіди Угорщини, де проживають найбільші угорські громади, а це Сербія, Румунія та Словаччина, однозначно реагують на таку політику Віктора Орбана.
Але ці країни об’єднує те, що вони розробили та впроваджують власну політику в цьому напрямку.
Ця політика не є незмінним шаблоном, і її специфіка залежить в тому числі від величини громади.
У Сербії край Воєводина то зберігає, то втрачає елементи автономії (не винятково угорської, а мультинаціональної).
Проте наразі Орбан підкреслює, що захист прав угорської меншини Белградом є найкращим із можливих.
У Румунії, де проживають понад мільйон угорців, питання саме угорської автономії, яка існувала в країні у 1952-1968 роках, регулярно дискутується на рівні обох палат румунського парламенту й нещодавно стало приводом для не так загострення відносин між Бухарестом і Будапештом, як внутрішньополітичної кризи в Румунії.
Крім того, саме етнічна угорська партія представлена в обох палатах парламенту та висуває свого кандидата на президентських виборах.
Більш того, румунські угорці мають право на множинне громадянство та беруть участь в угорських виборах.
Водночас прапор угорського субетносу секеїв заборонено вивішувати на державних установах, а всередині травня, якраз під 100-річчя Тріанону, нижня палата румунського парламенту проголосувала за те, аби зробити 4 червня державним святом.
У Словаччині донедавна була схожа до Румунії політика щодо півмільйонної угорської громади, подекуди навіть жорсткіша.
У 2010-му, у відповідь на спрощення процедури отримання угорського громадянства Будапештом, Братислава змінила свій закон, запровадивши штрафи за другий паспорт та автоматичне позбавлення словацького громадянства; тривалий час угорська громада не мала свого університету в країні, змушена була пережити кілька змін мовного та інших законів Словаччини, які регламентували права нацменшин.
Утім, минулими вихідними, 2 червня, новий прем’єр Словаччини Ігор Матович організував урочистий вечір присвячений… Тріанону.
Це безпрецедентна подія як для Словаччини, так і для всієї Центрально-Східної Європи. Словацький прем’єр запросив у Братиславський Град 100 представників угорців Словаччини та звернувся до них із промовою.
Ключовий її меседж – "Ми не писали наше минуле, але наше майбутнє – у наших руках".
Також Ігор Матович говорив про важливість права угорців навчатися рідною мовою в Словаччині, але разом з тим наголошував на критичній важливості вивчення словацької для інтеграції в процеси розбудови Словаччини та стримання угорців від еміграції з їхніх історичних земель.
Цей жест з боку словацького прем’єра виглядає безпрецедентним ще й з огляду на те, що сьогодні угорська еліта Словаччини переживає, можливо, найскладніший період після повного фіаско на останніх парламентських виборах у Словаччині, коли вперше в сучасній історії всі угорські партії опинилися поза парламентом.
Звісно, ця зустріч у замку в Братиславі не вирішить "угорського питання" в Словаччині, тим паче, що представники однієї з двох найбільших угорських організацій країни – Партії угорської спільноти (Strana maďarskej komunity, або Magyar Közösség Pártja) – на тій зустрічі вручили Ігорю Матовичу меморандум з власними вимогами, які можуть "шокувати" – від права на подвійне громадянство до змін до словацької Конституції, де угорці мають фігурувати як державоутворююча нація поруч зі словаками.
* * * * *
Щось подібне відбувається останніми роками й в українсько-угорських відносинах, особливо на тлі конфлікту довкола українського закону про освіту та пошуків виходу з цієї суперечки.
З огляду на це тема угорського Тріанону стала темою не тільки для дискусій в Україні, а й непорозумінь та часто – відвертих спекуляцій.
У цьому ключі вирішальною є роль Росії, причому не стільки через роботу її пропаганди та агентів впливу в українсько-угорських відносинах, як через пряму агресію, анексію Криму та окупацію Донбасу.
Саме крізь цю призму війни в Україні переважно розуміють Тріанон.
І це вкрай важливо зрозуміти Будапешту в діалозі з сучасною Україною незалежно від того, хто її представляє.
Водночас українці, мабуть, є першими серед сусідів Угорщини, хто має найбільший потенціал до емпатії в питанні Тріанону, адже, як би пафосно це не звучало, українська нація всю свою історію боролася за власну державність та більшу її частину була розділена між різними країнами.
Проте брак довіри між країнами не дає сусідам зрозуміти, чому для українців важливим є питання мови та освіти, а для угорців – збереження всіх аспектів ідентичності своїх родичів, які внаслідок Тріанону стали громадянами інших держав.
І насамкінець, жодних сумнів, що Тріанон – це особиста дилема Віктора Орбана як політика і угорського лідера, який вже увійшов у історію.
Ця дилема полягає в тому, чи здатна сучасна Угорщина переосмислити Тріанон не лише як трагедію, а як тему єднання всередині країни та порозуміння із сусідами.
Автор: Дмитро Тужанський,
політичний оглядач