"Подивіться на нас — усе можливо!" — саме з таким закликом Володимир Зеленський звернувся до мешканців інших пострадянських країн у першу ж мить після оголошення результатів екзит-полів президентських виборів. 

Цей лаконічний і достатньо спонтанний заклик насправді містив значно більше сенсів, аніж могло видатись на момент перемоги Зеленського.

На відміну від попередніх передвиборчих перегонів в Україні, в президентських виборах 2019 року взяв участь і здобув блискавичну перемогу не просто непрофесійний політик, але й російськомовний комедійний актор, відомий у багатьох пострадянських країнах.

Відтак перебігом процесу обрання нового президента України цікавились не лише експерти й політично активні громадяни, але й ширший загал. Зеленський акумулював інтерес та увагу до свого обрання відразу з двох важливих для аудиторії пострадянських країн ракурсів – як позасистемний політик та телевізійний і кіноселебриті.

Нові можливості отримала і Україна.

Зростання зацікавлення до подій, що відбуваються всередині нашої країни, могло б посприяти посиленню "м’якої сили" України у низці пострадянських країн.

Відповідь на ці, визнаємо, амбітні питання ми спробували дати за допомогою дослідження, яке ґрунтується на баченні "м’якої сили" як здатності держави досягати своєї мети завдяки власній привабливості, а не примусу.

Спробуємо розглянути "м’яку силу" України в п‘яти пострадянських країнах – Білорусі, Грузії, Казахстані, Молдові та Росії.

Нове бачення України

Президентство Зеленського загалом посилило привабливість України у досліджуваних країнах.

Водночас цей ефект був найпомітніший під час виборчої кампанії в Україні і не зміг належним чином закріпитися у перший рік президентства. 

Ефект посилення відбувся через залучення різних елементів "м’якої сили" президента у різних країнах.

Креативність: Білорусь. Спостерігаючи за перебігом передвиборчої кампанії Зеленського, білоруси мали змогу дізнатися, як працює жива політична система — із креативною комунікацією з виборцями, жвавими дебатами, двома турами виборів і переконливою перемогою кандидата.

Обрання Зеленського президентом посилило уявлення білорусів про те, що українська політика побудована не тільки навколо особистостей, але й спирається на певні усталені підходи, які дозволяють оновлювати політичні еліти.

Несистемність: Грузія. Для багатьох грузинів Володимир Зеленський — представник нового покоління українських політиків, не з 90-х років, який зміг потрапити всередину політичної системи й декларує наміри змінити її.

Президентська перемога Зеленського підкреслює прагнення українців до перезавантаження пострадянського політичного істеблішменту й розвитку більш демократичної системи управління державою.

Антикорупційна риторика: Молдова. У багатьох молдован Зеленський асоціюється із намірами викорінити корупцію й здійснити деолігархізацію влади — тобто розв'язати проблему, яка є державним пріоритетом й для молдовського населення.

Антикорупційна риторика українського президента зміцнює образ України як країни, яка прагне демократичних змін.

Молодість: Казахстан. Йдеться не так про біологічну, як про політичну молодість — багатьом казахстанцям Зеленський імпонує через незабюрократизованість, неформальність та креативність своєї комунікації, нехтування стабільністю на користь можливості змінити життя країни на краще.

Ця характеристика українського президента посилює бачення України як країни, яка здатна ламати старі формати та змінюватись.

Миролюбна риторика: Росія. Висловлювання російськомовного Володимира Зеленського щодо відновлення миру на Донбасі змогли дещо пом’якшити образ України, створений російською пропагандою, і допомогли покращити сприйняття українців багатьма пересічними росіянами.

Важливу ролі відіграла й популярність Зеленського в РФ як актора. Залучення цього елементу "м’якої сили" сприяло посиленню деяких наративів щодо України, включно із її сприйняттям як країни, де є свобода слова і можлива критика влади.

Наразi, згідно з експертними опитуваннями, найвищим є індекс "м’якої сили" України у Республіці Молдова: 6,7 бала з 10.

Прикметно, що за результатами дослідження "М’яка сила" України в регіоні: інструмент ефективної зовнішньої політики", яке здійснили наші аналітики майже 10 років тому, Україна теж сприймалась найкраще саме у Молдові.

Для порівняння, в Грузії привабливість України оцінюють на 6,4 бала, у Казахстані — на 6,2. У сусідній Білорусі цей показник склав 5,8 бала.

Очікувано найнижчий індекс сприйняття Україна має в Росії (4,7 бала).

Ще один висновок — у низці пострадянських країн Володимир Зеленський може сприйматися як демократична альтернатива авторитарним лідерам, включно із Владіміром Путіним.

Сідай, трійка: як експерти оцінили ефективність зовнішньої політики України

Основними конкурентними перевагами українського президента є його позасистемність, дистанція від (пост)радянських політичних еліт та відкритіша комунікація з громадянами.

Успіх у перебиранні на себе позиції лідера залежатиме для Зеленського від того, якою мірою він зможе виправдати очікування, які поклали на нього як українці, так і громадяни інших пострадянських країн.

Зацікавленість українськими подіями у досліджуваних країнах різко зростає під час визначних подій в України, як от під час минулорічних президентських та парламентських виборів.

Перезавантаження українського політичного істеблішменту 2019 року часто сприймалось як ще одна революція, яка цього разу відбулася шляхом голосування.

Перемога на президентських виборах Володимира Зеленського та поява нових партій у Верховній раді продемонстрували громадянам Білорусі, Грузії, Молдови, Казахстану та Росії, що політичне життя в Україні — динамічне і не узурповане однією політичною силою, а конкуренція між кандидатами мотивує політиків вдаватися до креативніших методів комунікації.

На нову українську владу (і особисто на Володимира Зеленського) покладають сподівання, що вона здатна відповісти на виклики, спільні для всіх досліджуваних країн — на користь не лише України, а й цілого регіону.

Від здатності української держави чинити опір російській агресії залежить безпека інших країн, а демократичні зміни в Україні можуть задавати тон трансформаціям на всьому пострадянському просторі. Експерти, опозиціонери та проєвропейськи налаштовані громадяни очікують, що, за умови успішної боротьби з означеними викликами, українська держава перебере на себе роль регіонального лідера від Росії й стане привабливою рольовою моделлю для їхніх держав.

Результати дослідження свідчать, що у сприйнятті громадян Білорусі, Грузії, Молдови, Казахстану та Росії Україна вже має серйозні напрацювання в контексті "м’якої сили".

Це активне громадянське суспільство, вільні медіа, відкритість політичної системи, лібералізація умов для ведення бізнесу, туристична привабливість та прогресивна креативна індустрія.

Водночас цей потужний потенціал Україна використовує для посилення впливу в регіоні далеко не повною мірою.

Як скористатися новими можливостями?

Лише демократична, реформована Україна стане справжньою "м’якою силою" для громадян регіону.

Політичні еліти мають розуміти, що високі очікування зі змінами в Україні пов’язують не лише українські громадяни.

Успіх України у протидії корупції, деолігархізації, опорі російській агресії може перетворити державу на свого роду модель політичної поведінки для інших країн.

Якою б "заїждженою" і невиконуваною не видавалася рекомендація щодо рішучих дій у трансформації України, однак саме вона є ключовою для формування ефективної "м’якої сили" держави. "М’яка сила" України – це не про піар косметичних оновлень, але про інформування про докорінну перебудову країни.

Українському керівництву у своїй комунікації для зовнішніх аудиторій слід звертати увагу на ті зміни, сильні сторони перетворень, які вже стали можливими.

Про такі переваги чимало пострадянських держав можуть лише мріяти: громадяни мають право вільного волевиявлення на виборах; українці мають чималий вплив на ухвалення рішень політиками; громадяни не бояться брати на себе відповідальність, змінюючи корумпованих можновладців; українцям вдалося досягнути досить значної підтримки провідних держав світу як для здійснення внутрішніх змін, так і для протидії російській агресії.

При цьому Україна повинна підтримувати лідерські позиції щодо ведення діалогу з країнами регіону щодо протидії російській агресії – можливо, через створення різного роду платформ (урядовий, парламентський, на рівні міністрів закордонних справ або/і міністрів оборони).

Насамперед це стосується тих держав, які самі стали об’єктами воєнних дій Росії – Грузії та Республіки Молдова.

Безпековий діалог між Києвом, Тбілісі і Кишиневом може відбуватися у рамках Східного партнерства. У такому діалозі (чи неформальному обміні інформацією) не менше зацікавлені в Казахстані й Білорусі, які хоча і є формальними союзниками Москви, однак серйозно остерігаються воєнних провокацій з її боку.

Українські політики мають делікатніше підходити до ухвалення рішень, публічних заяв, які можуть зачіпати питання, чутливі для наших природних партнерів. Необачність, необдумана зарозумілість породжує недовіру, послаблює усі країни, які йдуть шляхом демократизації і протидії російській агресії.

Можновладцям в Україні варто взяти до уваги: найчастіше пасаж "українські політики часом обирають тон заяв, властивий більше росіянам" можна було почути від експертів у Молдові і Грузії.

Натомість важливо формувати своєрідний клуб друзів України в інших державах, до якого б входили лідери громадської думки – зокрема, журналісти, аналітики, блогери. Ініціатором створення такого осередку могли б стати наші посольства.

Регулярні неформальні зустрічі надаватимуть можливість для отримання більш всеохопної інформації про українські реалії. Темами для обговорень можуть бути і питання, які були б однаково цікавими як для українців, так і для партнерів із інших країн (чи йдеться про Чорнобильську катастрофу, від якої також постраждала Білорусь; чи про творчість Тараса Шевченка, якого шанують у Казахстані).

Це далеко не повний перелік дій, за допомогою яких Україна може збільшити ефективність своєї "м’якої сили". До них варто додати і бізнес-контакти, й мистецький діалог, і навіть фестивалі української національної кухні. 

Проте головне – Україна має потенціал "м'якої сили", здатний конкурувати із картинками, які малює російська пропаганда. 

Стаття підготовлена на основі дискусійної записки "М’яка сила" України в регіоні: що змінилось за президентства Володимира Зеленського?", підготовленої експертами Центру "Нова Європа" Альоною Гетьманчук, Сергієм Солодким та Ганною Мєдвєдєвою