Порвати з минулим: польська опозиція йде на масштабне оновлення

Після президентських виборів польська політична система очікує на переформатування.

Про створення власних політичних сил оголосили політики, що зайняли друге і третє місця на останніх перегонах – Рафал Тшасковський та Шимон Головня.

При цьому новий проєкт мера Варшави Тшасковського може сильно вдарити по рейтингах ключової опозиційної сили – "Громадянської платформи" (ГП).

Своєю чергою рух Головні здатен "відкусити" частину електорату від керівної партії "Право і справедливість".

Тож як може змінитися політика наших західних сусідів? І які виклики постають перед польською владою?

"Партії не вистачає"

Ідея про започаткування громадського руху виникла після другого туру виборів президента Республіки Польща.

"Повністю змінити "Громадянську платформу", особливо відкрити її для молоді", — такими словами 17 липня в Гдині Рафал Тшасковський оголосив про створення громадського руху під назвою "Нова солідарність" і зазначив: "Я беруся за створення нового громадського руху. Партії не вистачає. Підписуйтесь масово. Підемо разом, створимо громадський рух, який закладе основи захисту громадянського суспільства".

"Нова солідарність" — саме таку назву мала програма Тшасковського з президентської кампанії, а тепер і гасло, під яким збираються місцеві чиновники, неурядові організації та місцеві лідери громадської думки.

За його словами, рух спрямовано на захист громадянського суспільства й незалежних інститутів.

Також, за словами політика, в рамках "Нової солідарності" будуть, зокрема, організовуватися дебати, що допоможе вийти до тих місць, де підтримка опозиції не є сильною.

Очікувано у "Громадянській платформі" ініціативу свого висуванця на останніх президентських виборах зустріли без особливого захвату.

Найкраще позицію партії висловив її колишній лідер Дональд Туск, який вже відійшов від польської політики, а тому може давати поради з позиції незацікавленої особи.

"Помилкою було відсікання політиків цілої опозиції, не лише "Платформи", від власного минулого. Переконання людей у тому, що ми колись були поганими, але зазнали чудової метаморфози, є самогубне", — заявив колишній польський прем’єр, а нині – голова Європейської народної партії.

За словами Туска, створення нового руху може не виправдати свої мети – адже до наступних виборів у країні ще три роки: "А це багато часу і можна втомитися".

"Це ілюзія, що ми так довго зможемо підтримувати емоційну мобілізацію мільйонів людей. Виборці хочуть простих і чітких повідомлень. На кого ми повинні оглядатися? На рух чи "Платформу", на Тшасковського, Будку чи, може, Головню? Я не став би ховати існуючі партії, особливо "Платформу", це все ще у польській політиці з боку опозиції найбільша сила і найліпші люди, навіть якщо вони роблять помилки", — заявив Туск.

Отже, чи означає створення нового проєкту розкол у найбільшій опозиційній партії Польщі? І як це вплине на рейтинги влади та опозиції?

Час нових проєктів

Серед іншого, Дональд Туск заявив, що на минулих президентських виборах Тшасковський отримав максимум із можливого.

Чи дійсно це так? І чи не завадила його перемозі прив’язка до партії?

Не виключено, що така прив’язка коштувала Тшасковському перемоги. Для порівняння, опитування, проведені перед першим туром, давали набагато кращі шанси на перемогу іншому опозиційному кандидату – Шимону Головні, в першу чергу завдяки тому, що на його рейтинг не "давив" антирейтинг "Громадянської платформи".

З іншого боку, саме відсутність підтримки потужної політичної сили зрештою й завадила Головні вийти до другого туру – він посів третє місце з підтримкою біля 14%.

Тож не дивно, що свою "роботу над помилками" почав і "бронзовий призер" минулих виборів. Вже 29 серпня офіційно розпочав діяльність громадський рух "Польща-2050", лідером якого і став Головня.

І хоча екскандидат підкреслює, що "Польща-2050" є масовим рухом, а не політичною партією, виглядає цілком правдоподібно, що до парламентських виборів 2023 року на основі цього руху буде створено партію, яку Головня поведе до Сейму.

Чи є ініціатива Тшасковського чимось подібним? Рухом, який має усі шанси стати новою партією, що претендуватиме на місце, яке донедавна займала "Платформа"?

Формально така ідея може мати сенс. Поляки не люблять політику і багато з них алергійно реагують на політичні партії.

Для деяких виборців, які проголосували за Тшасковського на президентських виборах, "Платформа" є неприйнятною. Вони пам’ятають її непопулярні рішення, наприклад підвищення пенсійного віку, ліквідацію відкритих пенсійних фондів тощо. Тому велика кількість виборців ніколи не проголосує за ГП.

На противагу "Платформі", мер Варшави має на своєму боці серйозні переваги.

Перший тур президентських виборів, у якому Тшасковський набрав 30% голосів, тобто на 3% більше, ніж ГП на парламентських виборах у 2019 році, показав, що його мобілізаційні здібності виходять за рамки електорату власної партії.

З огляду на це, Тшасковський може взяти на себе виборців інших партій або мобілізувати абсолютно нових, які досі не голосували.

Другою перевагою є той факт, що за мера польської столиці проголосувала молодь – 64,4% виборців віком від 18 до 29 років. Це група, яка поступово з 2014 року відходить від "Платформи".

За три роки, коли частина виборців старшого покоління відпаде, а на виборчий ринок вийдуть громадяни молодшого віку, шанси на перемогу опозиції можуть зрости.

З іншого боку, логіка, що діє на президентських виборах, не завжди підходить до парламентських.

Якщо на перших визначальним є антирейтинг політиків (а прив’язка до ГП дійсно збільшила антирейтинг Тшасковського), то на парламентських – наявність у партії ядра "базового електорату".

Таке ядро, безумовно, є у "Платформи". Проте невідомо, чи з’явиться воно у нового руху Тшасковського. І чи не призведе таке роздрібнення опозиції до погіршення її результату.

Примус до оновлення

Сам Тшасковський при цьому не рве із "Платформою". Згідно з його заявами, новий рух розглядається радше як примус до оновлення партії.

"Мусимо мати нову, виразну програму, ми повинні відкриватися для громадян, ми повинні пишатися своїми досягненнями, але ми також мусимо перевіряти совість. У ГП відбулася зміна поколінь, править покоління 40-річних. Маю надію, що нам вдасться перебудувати партію", – заявив він.

Так само, полемізуючи із Туском, Тшасковський наполягає, що для перемоги партія має спиратися не стільки на свій досвід перебування у владі, скільки на бачення майбутнього: "Є безліч речей, які ми робили добре, але я говорив (Дональду Туску) також про помилки. Натомість у випадку з Дональдом Туском я тільки сказав, що його вже немає у польській політиці і що потрібно дивитися в майбутнє, а не заохочувати ПіС постійно ятрити рани з минулого".

Такі оцінки підтверджує і соціологія. Останнє опитування від United Surveys показує, що новий рух Тшасковського готові підтримати 6,8% виборців, а рух Головні – ще більше, 7,1%.

Таким чином, нові проєкти у разі переоформлення в якості партій мають шанси посісти третє-четверте місця, випередивши низку традиційних політичних сил.

Проте польський політичний досвід останніх п'яти років знає чимало схожих стартів перспективних кандидатів на роль "третьої сили", жоден із яких не виправдав очікування.

Нагадаємо, що вже після першої перемоги Анджея Дуди та помітної кризи у ГП виникли розмови про необхідність появи нових опозиційних сил.

Проте ані "Новочесній", створення якої підтримував "батько" польських економічних реформ Лешек Бальцерович, ані "Весні" харизматичного Роберта Бедроня не вдалося усунути "Платформу" від лідерства в опозиції.

Тож не факт, що це вдасться Шимону Головні чи Рафалу Тшасковському. На що, власне, й натякає Дональд Туск.

* * * * *

Так чи інакше, але поява на політичній мапі Польщі нових політичних сил, що дистанціюються від класичної партійної політики, очолюваних впізнаваними лідерами, які запам’яталися досить успішними президентськими кампаніями, має суттєво оживити політичне суперництво.

І наслідки цього варто розглядати не лише на "опозиційному фланзі".

Для збереження влади ПіС тепер необхідно самій показати здатність до оновлення.

Швидше за все, перезавантаження правлячої партії стане новим трендом польської політики найближчих років. І ця трансформація здатна суттєво скорегувати внутрішню та зовнішню політику Польщі.

Зокрема – й вплинути на відносини з Україною.

Автори:

Станіслав Желіховський, кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України ім. Геннадія Удовенка,

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"