Війна в Боснії і Герцеговині – найбільш складний, заплутаний, жорстокий та кривавий конфлікт на теренах колишньої Югославії. 

Сторін – і це досить нетипово – було три. Боснійці-мусульмани, серби, хорвати – усі воювали за своє бачення, за свій проєкт майбутнього. Воювали одне з одним, і врешті-решт, два учасники об’єдналися проти третього.

Наразі всі три народи мають кожен свою власну назву минулої війни, дату її початку, як і перелік тих, хто стали першими жертвами. Втім, є і щось спільне – усі сторони радіють з того, що війну вдалося припинити, і всі незадоволені тим, як це було зроблено.

Вашингтонська угода

18 березня 1994 року відбулося підписання першого відносно успішного мирного плану – Вашингтонської угоди. Хоча фактично йдеться про два документи, підписані в березні 1994-го:

Президент Республіки Хорватія Франьо Туджман та президент Боснії і Герцеговини Алія Ізетбегович підписали Рамкову угоду про конфедераційні відносини між Республікою Хорватія та майбутньою боснійсько-хорватською федерацією в Боснії і Герцеговині;

Прем'єр-міністр Боснії і Герцеговини Харіс Сілайджич та президент Хорватської Республіки Герцег-Босна (невизнаної держави в Боснії і Герцеговині) Крешимір Зубак підписали проєкт Конституції федерації хорватів і боснійців в Боснії і Герцеговині.

30 березня 1994 року Конституційна асамблея Федерації Боснії і Герцеговини більшістю голосів ухвалила Конституцію Федерації Боснії і Герцеговини про створення Федерації Боснії і Герцеговини на території з більшістю боснійського та хорватського населення.

Після підписання Вашингтонської угоди боснійсько-хорватський конфлікт – принаймні, його гостра стадія – завершився.

Бойові дії між військовими формуваннями хорватів та боснійців, Хорватською радою оборони та Армією Республіки Боснія і Герцеговина припиняються.

Припинила існування і Хорватська Республіка Герцег-Босна – на хорватсько-боснійських територіях постала спільна Федерація Боснії і Герцеговини.

Ще одна домовленість – створення Конфедерації Хорватії та ФБіГ – так ніколи і не була реалізована, хоча домовленості про створення такого союзу дозволили переконати боснійських хорватів відмовитися від власної республіки на теренах БіГ.

Загалом Вашингтонську угоду не можна вважати повністю виконаною – і не тільки через відмову від реалізації фактично досягнутих домовленостей щодо створення Конфедерації Хорватії та ФБіГ.

Домовленості у Вашингтоні мали стати лише першою фазою угоди, тоді як на другому етапі до переговорів про створення єдиної держави Боснії і Герцеговини мала долучитися Республіка Сербська. Згідно з цим планом РС мала зникнути (як це сталося із Герцег-Босна), а БіГ мала стати єдиною децентралізованою країною із поділом на кантони.

Але події розвивалися не за цим сценарієм.

Плюс Росія

Навесні 1994 року до врегулювання ситуації в колишній Югославії активно долучається Росія. Тим самим змінюється формат та склад міжнародної групи, яка займається врегулюванням ситуації в Боснії і Герцеговині.

Замість "конференції" за підтримки ЄС створюється Контактна група, до якої долучаються Велика Британія, Франція, Німеччина, РФ та США.

Невдовзі група пропонує новий мирний план, який передбачає створення Боснії і Герцеговини з двох частин: вже створеної за Вашингтонською угодою боснійсько-хорватської Федерації Боснії і Герцеговини (49%) та Республіки Сербської (51%).

Хорвати та боснійці погодилися на такий варіант. Союзна Республіка Югославія підтримала план Контактної групи – інакше країні загрожувало подальше посилення санкцій.

Натомість лідери Республіки Сербської були категорично проти запропонованої мирної угоди, головним чином через те, що на той момент війська РС контролювали близько 70% території БіГ.

Для того щоб змусити боснійських сербів погодитися на втілення мирного плану, запропонованого Контактною групою, 4 серпня 1994 року влада Союзної Республіки Югославія заявила про припинення відносин з Республікою Сербською та закриття кордону.

Це не вплинуло на боснійських сербів (окрім всього іншого, місцеві джерела стверджують, що участь військових із Сербії продовжувалася), але завдяки цьому рішенню Белграда міжнародні санкції проти нього були пом’якшені і надалі поетапно знімалися.

"Буря" в Боснії 

Тим часом війна триває.

Наприкінці 1994 року та з січня до липня 1995 року хорватські сили – збройні підрозділи з БіГ та Хорватії – провели п'ять військових операцій проти сербських сил на південному заході Боснії і Герцеговині, на кордоні з Хорватією (в тилу у самопроголошеної в Хорватії Республіки Сербська Країна): "Цінцар", "Зима 94", "Скок-1", "Скок-2" та "Літо 95".

Операції хорвати проводять в координації з боснійськими силами.

4 серпня 1995 року (рівно 25 років тому) Хорватія розпочинає операцію "Буря" проти Сербської Країни (сербський анклав на хорватській території), пояснюючи її в тому числі необхідністю розблокувати місто Біхач в західній Боснії, щоби боснійський анклав не повторив долю Сребрениці.

28 серпня 1995 року стався черговий обстріл з сербських позицій ринку Маркале в Сараєво.

Через два дні сили НАТО, за домовленістю з ООН, розпочинають здійснювати "обмежені удари" по позиціях Війська Республіки Сербської в рамках операції "Обдумана сила".

В середині вересня хорватські (в тому числі з Хорватії та БіГ) та боснійські сили проводять спільну операцію "Маестраль". 11 жовтня, завдяки операції "Південний напрям" (Južni potez), об’єднані хорватські сили вже стояли в 23 км від головного міста боснійських сербів – Баня-Луки.

12 жовтня 1995 року оголошується перемир’я. Бойові дії в Боснії і Герцеговині завершуються.

Дейтон 

1 листопада 1995 року починаються мирні переговори про закінчення війни на військовій базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон, США, під егідою спеціального американського посланника Річарда Голбрука.

Три тижні делегації боснійців, сербів та хорватів провели практично в повній ізоляції в готелі військової бази. 21 листопада президенти Боснії і Герцеговини Алія Ізетбегович, Сербії Слободан Мілошевич та Хорватії Франьо Туджман підписали мирну угоду.

14 грудня 1995 року Дейтонська мирна угода була офіційно та урочисто підписана у Парижі, у Єлисейському палаці. Документ підписали Ізетбегович, Мілошевич та Туджман. Свідками виступили президенти США Білл Клінтон та Франції Жак Ширак, прем'єр-міністри Росії Віктор Черномирдін та Великої Британії Джон Мейджор, канцлер Німеччини Гельмут Коль та прем'єр-міністр Іспанії Феліпе Гонсалес, який представляв Європейський Союз.

Угода складалася з 11 додатків. Додаток 4 – власне конституція БіГ.

В новій державі визнавалися конституційними три народи – боснійці, серби та хорвати. Боснія і Герцеговина була розділена на дві одиниці – два ентитети: боснійсько-хорватську Федерацію Боснії і Герцеговини і Республіку Сербську.

Кінцевий розподіл території не збігався з лініями фронту на момент припинення бойових дій, отже, треба було передавати територію одне одному.

Нагляд за виконанням військового додатка – першої і найбільш довгої і детальної частини угоди – доручався НАТО. Сили Альянсу підтримували мир і безпеку в Боснії і Герцеговині протягом дев'яти років, з грудня 1995 року по грудень 2004 року, коли ця місія була передана Європейському Союзу.

Після підписання Дейтонської угоди конфлікт, через який на початку 1990-х в країні почалася війна, не був вирішений, але він перестав бути збройним конфліктом – бойові дії в колишній югославській республіці припинилася практично відразу після досягнення в американському Дейтоні домовленостей між протиборчими сторонами.

Шлях до миру

Шлях до досягнення Дейтонської мирної угоди був складним. Сербів врешті-решт вдалося переконати піти на поступки та підписати мирний план внаслідок цілої низки рішень, кроків та факторів.

Серед них:

- об’єднання боснійців із хорватами, створення спільної Федерації БіГ (фактично це "половина Дейтона"), досягнуті домовленості про проведення спільних військових операцій,

- успішне проведення військових боснійсько-хорватських військових операцій за безпосередньої участі збройних сил Хорватії,

- пряме військове втручання НАТО, який завдавав авіаударів по позиціях та військових об’єктах боснійських сербів,

- потужний санкційний тиск на Югославію, в тому числі Сербію, яка саме внаслідок санкцій значною мірою припинила підтримку Республіки Сербської,

- відсутність потужного міжнародного спротиву рішенням міжнародної спільноти стосовно санкцій та втручання НАТО (вплив Росії не був помітний),

- проведення фінальних мирних переговорів на військовій базі в США в умовах пресингу.

Цю сукупність дій складно назвати суто політико-дипломатичним шляхом вирішення конфлікту, але у випадку боснійської війни саме такий шлях – назвемо його політико-дипломатично-військовим – призвів у підсумку до припинення бойових дій і сталого миру.

* * * * *

Але припинити стріляти виявилося недостатньо.

Наразі Боснія і Герцеговина – це дві країни і три народи, які живуть разом, але окремо.

Вони ходять в різні школи. Вони ховають мертвих на різних кладовищах. Вони мають різних героїв. Вони вчать різну історію.

У Боснії і Герцеговині немає війни. Але і досі немає миру.

Автор: Наталя Іщенко,

журналіст, редактор порталу "Балканський оглядач"

Стаття є частиною книги "Конфлікти, що змінили світ", яка нещодавно вийшла друком