"Єдина мова, яку розуміє Путін – це мова природного газу", – заявив днями Норберт Рьоттген, голова Комітету закордонних справ Бундестагу від ХДС.

Ще деякий час тому було складно уявити подібні заяви від німецьких політиків такого рівня. А нині вони звучать не лише від Рьоттгена, а й від інших однопартійців Меркель - попри те, що сама канцлерка багато разів наполегливо стверджувала, що Nord Stream-2 (або ПП2, "Північний потік-2") є суто економічним, а не політичним проєктом.

Така трансформація риторики пов’язана з реакцією на отруєння Алексєя Навального. Але її в жодному разі не можна сприймати як показник готовності Німеччини вже зараз відмовитися від ПП2. Адже Берлін традиційно відхиляє всі аргументи проти ПП2 і продовжує рішуче виступати проти санкцій США, наголошуючи, що де-юре такі санкції є незаконними і суперечать нормам міжнародного права.

Нагадаю, вартість цього проєкту оцінюється щонайменше в 9,5 млрд євро.

Росія від початку прагнула, щоби у його побудову вклалися європейці, і, попри крах початкової моделі залучення "інвестицій" через заперечення польського регулятора конкуренції в липні 2016 року, вихід із ситуації був знайдений. "Газпром", який був не в змозі фінансувати будівництво самостійно, домовився з учасниками консорціуму (компаній Engie, OMV Royal Dutch Shell, Uniper та Wintershall) та  у квітні 2017 року уклав з ними кредитні угоди в розмірі 1 млрд доларів кожен на дуже привабливих умовах та з гарантіями, які неможливо отримати на розвинутих фінансових ринках.

За ними європейські члени консорціуму отримують відсотки на надані фінанси у будь-якому разі.

Результати компаній вражають. Так, Uniper у своєму піврічному фінансовому звіті 2020 року констатує, що передусім через процентний дохід від фінансування у зв’язку з будівництвом ПП2 у Балтійському морі, який склав 41 млн євро, відсотки та подібні доходи компанії у 2020 році зросли до 65 млн євро.

Та навіть попри це, думка німецьких прихильників проєкту поступово змінюється.

Так, голова Мюнхенської конференції з питань безпеки та колишній посол у Вашингтоні Вольфганг Ішингер заявляв, що Німеччина повинна завершити підтриманий Росією газопровід, незважаючи на спротив США та зростаюче внутрішнє занепокоєння, а вже наприкінці серпня він висловився дещо інакше: "Якщо ми разом з нашими партнерами хочемо надіслати чітке повідомлення Москві, тоді економічні відносини повинні бути на порядку денному, і це означає, що ПП2 не повинен залишатися поза увагою". 

Для розуміння всієї складності проєкту, а також його геополітичних та економічних особливостей нагадаю, що йдеться про газопровід загальною потужністю 55 млрд кубометрів, а в сукупності про чотири нитки "Північного потоку" – 110 млрд кубометрів, що може надати грандіозні можливості Росії транспортувати майже 70% експорту газу до Німеччини власним газопроводом, оминаючи держави Східної Європи, у тому числі члени ЄС.

Це безперечно матиме вплив на весь європейський ринок газу.

В разі завершення проєкт значно спотворить конкуренцію на ринку газу ЄС, стримуючи необхідні інвестиції в газову інфраструктуру та підвищуючи ризики безпеки. Вбачається, що наявна різниця між західним та східним ринками буде поглиблена, а вартість інтеграції ринку значно зросте.

Попри всі перелічені загрози, попри заяви політиків у зв’язку з отруєнням Навального та попри санкційну політику США – будівництво ПП2 ще остаточно не зупинено.

І поки дебати навколо сутності ПП2 тривають, будівництво підводного газопроводу від Виборга до Грайфсвальда продовжується  майже підпільно - залишилось приблизно 160 км.

Для росіян це один із засадничих проєктів, який має убезпечити їх домінування на європейському газовому ринку та створити умови для припинення постачання газу іншими маршрутами, зокрема через Україну.

Крім того, попри ухвалення Євросоюзом змін до так званого Третього енергопакета, "Газпром" досі розраховує прослизнути "проміж крапельок" та уникнути необхідності діяти за європейськими правилами. Тобто росіяни зовсім не в захваті від перспективи розповсюдження на ПП2 норм ЄС, за якими вони мали б, зокрема, провести анбандлінг (виділення транспортування газу у компанію, незалежну від видобувника, тобто "Газпрому"), забезпечити рівний доступ всім постачальникам газу до труби, впровадити прозору та зрозумілу систему формування тарифів на транспортування, а також впровадити інші правила, що діють для усіх інших газопроводів. Адже вони не тільки суттєво обмежать можливості "Газпрому", а й зроблять ПП2 недоцільним та економічно невигідним.

Чи можна зупинити на цьому етапі добудову ПП2 чинними європейськими правилами?

Відповідь очевидна – ні.

Навіть Європейська комісія разом із відповідними національними регуляторами не ставить перед "Газпромом" питання щодо, наприклад, анбандлінгу - відокремлення функцій транспортування газу від видобування та продажу. Вже не кажучи про відсутність жорсткої позиції у питанні диверсифікації джерел постачання газу, постачальників та маршрутів, попри на те, що така диверсифікація має вирішальне значення для забезпечення безперебійного та стійкого постачання енергії європейським споживачам.

Але це не означає, що все втрачене.

Питання добудови ПП2 для Німеччини та загалом для ЄС здається одвічним, адже воно постає перед ліберальним світом, який, з одного боку, виступає за захист прав людини та основоположних свобод, а з іншого – співпрацює з диктаторськими режимами. Майже як і в історії з "містралями" – вертолітоносцями, які були виготовлені на замовлення Росії, але не були поставлені їй у 2014 році через російську збройну агресію проти України. Тоді ЄС прийняв правильне рішення, демонструючи верховенство демократичних свобод над можливістю отримання кривавих доларів.

Зрештою, незважаючи на потужний політичний контекст проєкту "Північний потік-2", залишається надія на те, що ЄС рівнозначно для всіх країн-членів дбатиме про захист економічної конкуренції та використовуватиме весь свій інструментарій і можливості задля недопущення подальшої монополізації Росією європейського газового ринку.

А поки що чи не єдиним чинником, здатним зупинити "Північний потік-2", залишаються санкції.

Чи здатен ЄС прийняти рішення про запровадження власних санкцій проти ПП2 та чи зможе отруєння Навального вмотивувати європейські столиці до жорстокої реакції, що виходить за межі політичних декларацій – не впевнена, адже це передбачає готовність тримати стійку і підвищувати ставки, чого всі в Європі так намагаються уникати.  

Автор: Олена Зеркаль,

радниця голови правління НАК "Нафтогаз України",
екс-заступниця міністра закордонних справ, 2014-2019 роки

Від редакції:

детальніший аналіз того, за яких умов та за чиєї підтримки Німеччина дасть згоду на запровадження санкцій, здатних зупинити "Північний потік-2", читайте на "Європейській правді" ближчим часом.