Шантаж із ядерною зброєю: що стоїть за Зе-питанням про Будапештський меморандум

25 жовтня, у день місцевих виборів, що пройдуть на підконтрольній урядові частині України, одночасно з офіційним голосуванням відбудеться також "опитування", ініційоване президентом Зеленським.

Серед політичних експертів ще триває суперечка про те, чи варто було президентові йти на цей крок, а також чи порушує він законодавство. Але увагу експертів-міжнародників найбільше привернуло одне з поставлених Зеленським запитань.

Якщо вірити офіційному сайту глави держави, у виборців планують спитати дозволу, щоби Україна поставила проблему руба: "або всі підписанти Будапештського меморандуму виконують зобов’язання, або ніхто". Через такий акцент виникає питання: то чи не планує Україна відновлювати ядерний потенціал? Адже натяк на це – більше ніж однозначний.

Коротка і проста відповідь – ні.

Навіть якщо хтось на Банковій дійсно має такі плани і навіть якщо зможе переконати у цьому президента та ВР – то буде змушений зробити крок назад. І останні дії української держави це підтверджують.

Але це не означає, що проблем немає. Адже з високою імовірністю йдеться про спробу України пошантажувати своїх західних партнерів. А те, що на цьому шляху Банкова здатна підживити російську пропаганду та зашкодити відносинам із партнерами – розглядається, напевно, як "супутні втрати".

Про це, а також про маловідому (але вагому!) відмінність між українською та англійською версіями документа – читайте в статті "Європейської правди".

Три міфи Будапештського меморандуму

Будапештський меморандум (далі – БМ) був підписаний 5 грудня 1994 року президентами України, РФ, США та прем’єром Великої Британії на нараді з безпеки та співробітництва в Європі у Будапешті.

З його ухваленням Україна, де на той момент був розміщений третій за розміром ядерний потенціал серед усіх держав світу, взяла на себе зобов’язання стати без’ядерною державою – і дуже швидко виконала це зобов’язання. Вже за півтора року з країни вивезли останню ядерну боєголовку.

Та якщо про зв’язок БМ і ядерного роззброєння всім відомо, то інші деталі меморандуму оповиті міфами. І перш за все варто їх прокоментувати.

Міф 1: Під час російської агресії Захід не виконав свої зобов’язання.

Реальність: є лише одна держава, яка точно порушила меморандум – це Росія.

І це не тому, що США чи Британія зробили багато для протистояння Путіну після початку агресії, а через те, що вони, по суті, взагалі не мали зобов’язань (крім одного, про нього нижче). Тим, хто не читав текст меморандуму, може бути складно у це повірити, але це факт.

Але почнемо з того, які пункти БМ порушила Росія. Насправді – майже всі!

Це зобов'язання "поважати суверенітет та існуючі кордони України" (п.1), "утримуватися від загрози силою чи її використання" і що "ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України", тобто це включає також її використання підконтрольними бойовиками на Донбасі (п.2), що вона буде "утримуватись від економічного тиску" з метою підкорення України (п.3) тощо.

А що ж США та Британія? БМ містить єдине зобов’язання США та Британії у разі нападу на Україну іншого підписанта меморандуму, тобто Росії: в цьому разі вони пообіцяли "проводити консультації". Все, крапка. Навіть мета цих консультацій не зазначена, не кажучи вже про бажаний результат.

Так от, ці консультації відбулися відразу після початку гібридної окупації Криму, ще до його анексії: 5 березня 2014 року на запрошення США у Парижі на консультації в рамках БМ зібралися очільники зовнішньополітичних відомств США, Британії та України. Росія від участі у зустрічі відмовилася, порушивши тим самим ще один пункт БМ (п.6). А Захід отримав право стверджувати, що виконав усі вимоги "Будапешта". І це дійсно так.

Може виникнути питання: нащо Україна погодилася віддати зброю в обмін на такий порожній документ? Запитання вірне. Але ставити його треба перед попереднім керівництвом України, зокрема перед Леонідом Кучмою.

Міф 2: США та Британія дали Україні гарантії безпеки. Їхня справа – придумати, як їх втілити.

Реальність: Насправді у тому тексті меморандуму, на який давали згоду американці та британці, взагалі немає слова "гарантії". Натомість у ньому йдеться про "безпекові запевнення". І це не гра слів.

Думка про те, що Захід, у разі нападу на нас ворожої держави, мав ставати на захисті України – це один з найбільших міфів "Будапешта", який насаджувався роками і створював хибне відчуття захищеності. Причому він має походження з іншої спроби (на жаль, успішної) українського керівництва та особисто президента Кучми обійти закон та обдурити суспільство – ще у 1994 році.

Річ у тім, що восени 1994 року Верховна рада, ратифікуючи договір про ядерне нерозповсюдження, поставила умову: Україна готова набути без'ядерного статусу лише "після надання Україні ядерними державами гарантій безпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правового документа".

Схоже, що домовитися про ці гарантії Кучмі не вдавалося, а почати роззброєння кортіло, бо до цього була прив’язана фінансова допомога Заходу. І тоді був знайдений шлях, як обдурити Раду.

Байдуже, що у тексті БМ немає жодного механізму гарантування безпеки, у його українській назві записали слова про те, що це "меморандум про безпекові гарантії". А оскільки США та Британія не були на це згодні, то в назві англійської версії, якою керуються у своїх діях держави партнери, лишили ні до чого не зобов’язуюче слово "запевнення" (Security assurances). А оскільки це означало відмінність мовних версій БМ, з нього прибрали слова про те, що "тексти англійською, російською та українською мовами є рівною мірою автентичними".

Цей хід (насправді, безпрецедентний для світової практики!) дозволив Лондону і Вашингтону погодитися на підписання документа, не даючи жодних гарантій Україні. А Кучмі він дозволив запустити ядерне роззброєння, не виконавши вимог парламенту.

Міф 3: Але принаймні в ООН країни-"гаранти" мали захищати Україну в разі будь-якого збройного нападу.

Реальність: не зовсім.

Так, США, Британія і Росія дійсно взяли "зобов'язання домагатися негайних дій з боку РБ ООН для надання допомоги Україні", але тільки у разі... ядерного нападу на нас, або погрози з боку держави-агресора використати ядерну зброю. Натомість у разі нападу умовної без’ядерної Вейшнорії – ніхто нікому не винний.

Треба віддати належне американським і британським партнерам: їхня допомога в Радбезі ООН є стійкою, не зважаючи на те, що російська агресія, на щастя, обходиться без ядерних погроз. Але це формулювання знову ставить питання до дій дипломатів та політиків початку 90-х. На жаль, Будапештський меморандум – це документ "ні про що".

І в цьому сенсі ставлення Зеленського до БМ і натяки на готовність відмовитися від нього – цілком зрозумілі. Але варто розібратися із можливими наслідками такого кроку.

Відновлення ядерного статусу?

Претензією до "опитування Зеленського" є не лише брак легітимності і не лише брак суспільної дискусії про нього. У запитанні про Будапешт не меншою проблемою є розмитість поставленого запитання.

Навіть якщо суто теоретично уявити, що усі громадяни за кілька днів з’ясують, про що йдеться у Будапештському меморандумі та позбавляться міфів – все одно лишається не зрозумілим, що означатиме згода (або незгода) громадян. Особливо якщо українців, як і обіцяв Зеленський, питатимуть про можливість відмови від своїх зобов’язань за Будапештом – адже очевидно, що Росія не захоче повертатися до його виконання.

Виникає питання: чи означає це, що в ОПУ розглядають можливість відмовитися від без’ядерного статусу?

Втім, є достатньо підстав вважати, що цього не станеться.

По-перше, Україні для цього треба буде оголосити про розірвання не лише БМ (що саме по собі не багато змінює – все одно цьому документові бракує змістовного наповнення). Ми також маємо вийти з Договору про ядерне нерозповсюдження.

Це один з небагатьох міжнародних договорів, що є чинним майже для всього світу. Тільки 4 держави не підписали його – це ядерні Індія, Пакистан та Ізраїль (який не визнає, але і не заперечує свій ядерний статус), а також Південний Судан – держава, що була створена лише у 2011 році і відтоді майже весь час була охоплена громадянською війною. 

Однак лише одна держава світу, що раніше приєдналася до договору, згодом оголосила про вихід з нього – це Північна Корея.

Чи схоче Україна скласти пару КНДР? Питання риторичне.

Звісно, ідея покласти край без’ядерному статусу та створити ядерну бомбу, щоби стримувати Росію, звучить привабливо, і не можна виключити, що хтось на Банковій дійсно таке припускає. Але договір про ядерне нерозповсюдження не дарма настільки поширений.

Для США та для ЄС це – немов червона ганчірка. Навіть натяк на те, що Україна (чи будь-яка інша держава) у XXI сторіччі всерйоз, не лише на словах, розглядає можливість побудови ядерного потенціалу, може покласти край стратегічній співпраці із нашими західними партнерами. Починаючи від припинення військової допомоги у протидії агресорові на Сході і закінчуючи політичним бойкотом.

Для України, принаймні на нинішньому етапі конфлікту з РФ, така ціна є неприйнятною. Тому спроба піти цим шляхом точно призведе до розвороту, питання лише в тому, наскільки серйозних іміджевих втрат ми зазнаємо.

Між шантажем і пропагандою

Доводилося чути припущення, що це питання у "Зе-опитувальнику" не має реального змісту і додане до нього просто "для більшої ваги". Втім, дані, які чула "Європейська правда", дозволяють ставити це під сумнів.

Ідея "перегляду Будапешта" є давньою. Про таку потребу говорив ще Віктор Ющенко, її підтримував Петро Порошенко – тому й зараз дипломати, поза сумнівом, припускають таку можливість. Точніше, не йдеться про класичний "перегляд", тобто зміну положень "Будапешта". Причин цьому маса, але достатньо згадати про те, що у такому разі довелося би погоджувати новий документ про "гарантії безпеки" з усіма, включно з Росією, а це – геть фантастичний сценарій.

Натомість ідея полягає у тому, щоби сформулювати нові, цього разу дієві безпекові гарантії для України та погодити їх із новим переліком держав-гарантів. Звісно ж, без Росії.

Це припущення підтверджує і офіційне пояснення від ОПУ. Там пояснюють, що Захід має сам піти на такі зміни, бо інакше ніхто інший не віритиме у міжнародні гарантії. "Ігнорування зобов’язань держав-підписантів за Будапештським меморандумом перед Україною ставить під сумнів увесь корпус міжнародних договорів щодо нерозповсюдження та контролю над зброєю масового ураження", – кажуть у Зеленського.

От тільки є одна деталь.

Ці переговори з міжнародними партнерами Зеленський може вести і без жодних "опитувань". Натомість "народна підтримка" (якщо не вдаватися в осмисленість цього голосування) дасть Банковій підстави піти далі і почати тиск на партнерів.

А тому дійсно непокоїть, чи не переросте цей тиск у "шантаж ядерною бомбою".

Так, це дозволить підвищити ставки у діалозі із західними партнерами. Так, таке промацування грунту щодо їхньої готовності збільшити підтримку України може мати сенс та ефективність.

Але якщо одночасно підігрівати суспільні настрої, як це робить президент із нинішнім "опитуванням", стає дуже складно не перетнути межу, після якої кожен крок буде здатен лише нашкодити самій Україні, про що детально йдеться вище.

І, насамкінець, серйозні підстави для занепокоєння дає те, що на Банковій досі не оприлюднили фінальне формулювання цього запитання. Воно точно не звучатиме так, як написано в поясненні на сайті ОПУ, адже в тому формулюванні немає навіть слова "будапештський" (хоча може бути, що це друга частина запитання, а першу просто ще не навели). Однак інші фрагменти та варіанти цього запитання, що звучали від ОПУ, ще гірші. Вони створюють неправдиве враження про те, що, мовляв, БМ давав Україні реальні гарантії безпеки (а це не так!) і що Захід не виконав свої зобов’язання (а це теж не так!).

Та й загалом винесення такого запитання на "псевдореферендум" без спроби пояснити суспільству, про що ж йдеться, суттєво додає антизахідним настроям, до того ж, без жодних на те підстав – і лише підживлює їх.

Тож лишається з сумом констатувати, цій небезпеці на Банковій від початку не надали достатнього значення. І неясно, чи усвідомили її там хоча б зараз.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"