Розгром Додона: як Мая Санду перемогла у Молдові та що це означає для України
Вперше в історії Молдови президентом цієї країни стане жінка. Та ще важливіше, що змагання за цю посаду виграла прозахідна реформаторка. Яка, до того ж, дуже тепло ставиться до України та планує радикально змінити відносини наших держав.
Експрем’єрка Мая Санду виграла президентські вибори із більш ніж переконливим результатом. Її відрив від Ігоря Додона у другому турі перевищив 15%. Санду виграла і у столиці, і загалом по Молдові, і тим більше – за кордоном.
Її попередник, чинний президент Ігор Додон будував кампанію на радикалізації суспільства, розраховуючи, що відчуття ворожнечі мобілізує його електорат. Цього виявилося недостатньо. А головне – це потягнуло за собою серйозні побічні ефекти.
Головний із них – те, що Мая Санду отримає владу у глибоко розділеній країні.
Серед тих виборців, хто живе у Молдові, голоси розділилися майже навпіл, але є регіони, де виборці, "нагодовані" фейками, категорично не сприймають Санду. Приміром, у Придністров’ї за Додона проголосувало майже 86%, на півдні країни – 93-94,5%.
Подолання цього розриву стане ключовим викликом для нової президентки.
Неприродна революція
У п’ятницю у Молдові був останній дозволений законом день передвиборчої агітації.
Якщо вірити офіційним документам, то Ігор Додон цього дня вирішив ударно попрацювати з виборцями Кишинева. Його політична сила, Партія соціалістів Молдови, подала заявку на чотири мітинги у різних місцях столиці; ще одна близька до кандидата організація анонсувала пішу ходу через весь центр міста.
Та реальність виявилася іншою, і дуже дивною. Якщо відверто, з такими мітингами давно не доводилося стикатися.
Перш за все, у заявках про мітинги партія не повідомила про час їхнього проведення.
Ба більше, цю інформацію тримали в суворій таємниці.
У пересічного кишинівця, який прагнув почути свого лідера і вирішити, чи віддавати за нього голос, просто не було шансів потрапити на цю зустріч. Лише в останні години стало відомо – мітинг буде один і відбудеться об 11 ранку (нагадаємо, йдеться про робочий день).
Втім, незадовго до призначеного часу до місця мітингу з різних сторін почали підтягуватися учасники. Вони наперед знали про секретну зустріч у середмісті; всі були у накидках з партійною символікою, у кожного (!) в руках був прапор або банер з лозунгами кандидата, а прийшовши на місце, усі вони (а зібралося не менше 1000 людей!) за командою вишикувалися у прямокутник і почали повторювати за ведучим кричалки про "Додона-переможця". Без жодного навіть проблиску ініціативи від мітингарів.
Словом, це був просто еталонний приклад штучної демонстрації, організованої так, щоби створити тверде переконання, ніби на ній взагалі немає прибічників кандидата, лише "заробітчани".
Втім, довго стояти з прапорами "мітингарям" не довелося.
Після короткого "розігріву" приїхав Додон. Його виступ тривав рівно 10 хвилин. А вже за 5 хвилин по тому, як він пішов, на площі нікого не лишилося!
Усе це, до слова, дуже контрастувало із виступом кандидата. Виступаючи перед "прихильниками", Ігор Додон закликав їх та усіх молдован бути готовими вийти на протести для захисту його президентства у разі, якщо результати виборів вимагатимуть цього. А ще – перейшов до відвертих грубостей, на кшталт фрази про потребу "дати в морду" його противникам, бо ті "інакше не розуміють".
Складалося враження: він усвідомлює, що може програти. І попри власну нездатність зібрати у столиці мітинг своїх щирих прибічників, готовий на безкомпромісні кроки для збереження влади.
"Голосуй проти кулька!"
"Європейська правда" вже розповідала, що перед другим туром кампанія стала гранично брудною. Другий тур президентських виборів у Молдові перетворився на гру "пан або пропав", де в хід йшли усі резерви. Особливо – в останні дні перед виборами.
"Чорнушну" рекламу проти Санду, цинічності якої могло позаздрити навіть російське ТБ (і яку, не виключено, готували російські технологи Додона), почали навіть крутити на місцевих каналах – у регіонах, де підтримка Додона є найбільшою і люди готові повірити в "американців, які заллють Молдову хімікатами, заборонять свободу віросповідання та скасують терміни "тато" й "мама" на догоду західним партнерам".
Ні-ні, це не жарт і не перебільшення, це тези з реальної реклами, якою намагалися дискредитувати Санду перед виборами.
Цим команда Додона намагалася переконати прийти на дільниці тих виборців, які, може, й не прагнуть підтримати Додона – але можуть піти голосувати заради порятунку Молдови від ЛГБТ-окупації.
То чому ж Додону не вдалося досягти своєї мети?
Одна з причин – те, що він став новим уособленням політичної корупції. Байдуже, чи цей імідж не підтверджений судовими рішеннями чи розслідуваннями – для публічного осуду це не є необхідним.
Найвідоміше свідчення цього – історія, яка сталася ще два роки тому, коли тодішній "володар Молдови", олігарх та лідер тоді правлячої Демпартії Влад Плахотнюк, домовився про співпрацю з Додоном (який публічно був його нібито опонентом) і передав йому поліетиленовий пакет, у якому, виходячи з контексту, був загорнутий перший транш фінансової "подяки".
Як з’ясувалося, цю зустріч Плахотнюк приховано записував на відео. Тож невдовзі, коли вони знову стали противниками не лише публічно, а реально, олігарх пустив цей запис в ефірі своїх телеканалів.
У Молдові цю історію знає, без перебільшення, кожен.
Від неї походить найвідоміше народне прізвисько Додона. Його називають "кульок", натякаючи на пакет із грошима.
Є й інші, часом дуже обґрунтовані претензії до Додона.
Хтось не може пробачити йому нагнітання ворожнечі у суспільстві. Хтось – злий через неефективну, на думку багатьох, реакцію влади на пандемію коронавірусу (навесні сам Додон дуже скептично ставився до епідемії). Для когось із його прибічників важливо те, що він не зміг налагодити дружбу з Росією на тому рівні, як обіцяв.
А ще йому часто пригадують Україну.
Авторові цих рядків не раз доводилося чути від пересічних молдован – від таксистів до продавчинь, – мовляв, "хіба це нормально, що маленька Молдова, яка має лише дві держави-сусідки, Україну та Румунію, за чинного президента зіпсувала стосунки з обома ними"?
І це – правда.
ЄвроПравда не раз писала, що в Україні Ігор Додон перетворився на такого собі "політика нон грата" через його заяви ще 2016 року про "російський Крим". Через це з ним як із президентом не зустрічався жоден український урядовець чи президент, і на всі запити про його візит Київ відповідав відмовою. З боку Румунії блокада не настільки повна, але Додон жодного разу (!) не відвідував Бухарест із офіційним візитом. Про що постійно нагадували його політичні опоненти.
Але жодні ці звинувачення не можуть зрівнятися з "кульком".
Тому в неділю в Кишиневі набув поширення жарт, який запустив інший популярний лівий політик Молдови Ренато Усатий: "Ти вже порвав кульок?", тобто "Чи ти вже проголосував проти Додона"?
Цікава деталь: попри все це, Ігоря Додона досі вважають найпопулярнішим молдовським політиком (хоча із втратою посади це може піти у минуле), а його Партія соціалістів Молдови є найрейтинговішою політичною силою. Тобто він, поза сумнівом, залишиться у політиці і зможе, наприклад, обратися в парламент.
Але ще вищим є його антирейтинг. Це зробило неможливим переобрання Додона і змусило інших кандидатів, у тому числі лівих, відмовити Додону у підтримці між першим і другим туром.
Але навіть маючи всі ці проблеми, Додон "контрольним пострілом" добив свої президентські перспективи, коли після першого туру образив численну молдовську діаспору, назвавши її "паралельним електоратом".
Діаспора відповіла безпрецедентною явкою. Закордонні виборці склали 16% (!) від всіх, хто проголосував на виборах. 93% з них підтримали Санду.
Що це змінює для України?
Для України обрання Маї Санду є безумовно доброю новиною – адже нашій державі так само потрібно якнайшвидше відновити дружні відносини із нашою сусідкою.
Не дарма президент Зеленський вже привітав Санду з перемогою, а ближчим часом, поза сумнівом, запросить її до України.
"Європейська правда" ще до першого туру прогнозувала, як зміниться Молдова та її позиція щодо Криму за нового президента.
Найочевиднішою стане зміна у позиції президента Молдови щодо Криму.
"Президент Санду відкрито говоритиме, що Крим – це територія України. Це буде явною відмінністю від нинішнього президента, риторика якого негативно відбилася на відносинах", – поясняв ЄП заступник Санду у партії, віцеспікер парламенту Молдови Міхай Попшой.
Втім, і Київ і Кишинів не планують на цьому зупинятися, запевняють ЄвроПравду представники обох сторін.
Українські дипломати, зокрема, планують розморозити переговори по болючим проблемам, які переходили від однієї влади Молдови до іншої, без жодного прогресу. Це, зокрема, питання власності Дністровської ГЕС-2, яка лишається підвішеною від часів СРСР. Це питання, пов’язані з автодорогою між двома частинами Одеської області, що проходять по території Молдови, поблизу села Паланка тощо.
Але все це буде можливим змінити за однієї умови – у разі переобрання парламенту Молдови, із формуванням нового уряду, вже без соратників Додона. Це нині – головне політичне завдання Санду та кількох інших гравців, як-то вже згаданого Ренато Усатого, який зараз стрімко відбирає рейтинги у Додона і його партії.
Чинний президент на словах також виступає за розпуск – але є підстави вважати, що він тут не є щирим, тим більше що соціалісти у разі швидких виборів можуть серйозно програти.
Та наостанок наголосимо на ще одному значенні виборів у Молдові.
Йдеться про урок, який Україна – держава з окупованими Кримом та Донбасом – може взяти із голосування у так само окупованому Придністров’ї.
Придністровська карта
Зважаючи на жорсткість кампанії, не дивувала інформація про те, що Додон взявся за мобілізацію свого найчисельнішого електорального резерву – Придністров’я. Цей непідконтрольний уряду регіон перебуває під впливом РФ, тож переважна більшість його мешканців, як вважають, готові проголосувати за Додона навіть без жодної агітації.
Причому йдеться про шалену кількість голосів, часто здатну визначити підсумок виборів.
У окупованому Придністров’ї проживає 250 тисяч виборців – приблизно десята частина тих, хто реально живе у Молдові. Формально всі вони мають право голосувати, і для них на кожних виборах відкривають десятки спецдільниць вздовж адмінлінії. А щоби придністровців не везли туди голосувати організовано, за гроші, діє заборона на підвезення виборців "чартерними" автобусами. У першому турі прибічники Санду це прискіпливо контролювали. Тоді проголосувало лише 14 тисяч мешканців Придністров'я, доволі скромна кількість.
15 листопада "блокада Придністров’я", в ефективність якої повірила опозиція, відновилася на повну силу.
"Цього разу буде не більше голосів. Це їхня межа, якщо не буде підвезення, але ми знаємо, що вони це планують", – пообіцяв у розмові з ЄвроПравдою Ігор Гросу, депутат молдовського парламенту від PAS, партії Маї Санду.
Напередодні виборів дійсно з’явилася інформація, що придністровців планують возити на вибори централізовано – оголошення про це нібито бачили у Бендерах, другому найбільшому місті регіону. Тому від самого ранку Гросу чергував на "пункті контролю" у Варниці – селі, яке межує з Бендерами та у якому відкрили аж чотири дільниці для голосування придністровців.
Разом із Гросу тут чергували два десятки активістів, включаючи ветеранів Придністровської війни 1992 року.
Вони часом лаялися з поліцією, часом трохи обмежували рух і були готові діяти жорсткіше, але не мали для того реальних підстав. Жодного "нелегального" автобуса, який би віз людей на голосування, з Бендер не їхало, а підстав зупиняти легковики у них просто не було, про що їм постійно нагадувала поліція. Обстановка, втім, була напруженою, машин їхало багато, і пополудні ветерани не витримали – оголосили, що перекривають дорогу для детальнішого контролю.
Як з’ясувалося, поліція була до цього готова. На місце відразу прибув спецназ, який технічно відтіснив мітингарів з дороги, лишивши коридор для проїзду машин.
Та поки депутати і ветерани лаялися з поліцією, звинувачуючи тих у "зраді", голосування тривало. І черги до дільниць наочно свідчили про безпрецедентну активність виборців.
Вже опівдні кількість придністровських виборців, що віддали свій голос за нового президента Молдови у другому турі, перевищила кількість за весь день першого туру; а на кінець дня вона виявилася у понад двічі більшою – проголосувало понад 31 тисячу придністровців, тобто 12,4% виборців самопроголошеної "республіки".
Для виборів у Молдові це справді багато. Депутати від опозиції були абсолютно переконані, що це свідчить про підвезення, яке дивним чином просочується повз них.
Втім, насправді реальність була іншою.
Мешканці Бендер знають, що окрім офіційних пунктів перетину "кордону" Придністров’я є також чимало "лазівок", якими можна залишити територію. У тому числі автомобілем – у разі, якби влада регіону дала на це добро.
Але на них було порожньо – "Європейська правда" переконалася у цьому на власні очі.
Ба більше, протягом дня ми об’їздили чимало дільниць вздовж лінії розмежування. І навіть на тих пунктах, до яких дісталося лише пару сотень людей, тобто про підвезення говорити було просто несерйозно, кількість голосів все одно була удвічі вищою за минулі вибори. Схоже, мешканці Придністров’я, яких роками закликали брати участь у визначенні політики Кишинева, вирішили, що цей час настав.
Чому ми розповідаємо про це так детально?
Бо ця історія може стати прикладом і для України.
Попри те, що конфлікт на Донбасі зараз безмежно далекий від придністровського за дуже багатьма параметрами, одного дня у майбутньому ми також можемо стикнутися із тим, що мешканці окупованої території – чи то під впливом пропаганди, чи то через інші зміни – почнуть масово реєструватися для голосування на підконтрольній уряду території.
І якщо перетин КПВВ до того часу спроститься і з’явиться логістика для таких виборців – таке голосування може мати шалений вплив на результати виборів. Адже "політичні смаки" на окупованій території, де квітне пропаганда і немає вільної агітації, можуть бути дуже відмінними навіть від підконтрольної частини Донбасу.
І, до слова, у досвіді Молдови цікаво також те, що на придністровських дільницях Санду набрала 14,2%. Це значно менше, ніж у середньому по країні, але чимало як для політика, з якого ЗМІ наполегливо формували картинку ворога. Але, як бачимо, і у Придністров’ї не бракує людей, які бажають Молдові проєвропейських змін.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди",
Кишинів – Бендери – Варниця – Криуляни