Масові протести у Польщі, викликані скандальним рішенням Конституційного трибуналу про заборону абортів, довели, що тема права жінок на переривання вагітності залишається актуальною навіть у демократичних державах.

У світі триває "полеміка щодо абортів" (англ. "Abortion debate") – дискусія щодо морального, релігійного та правового статусу переривання вагітності.

В ній виокремлюють дві основні групи: "за вибір" (за право жінок обирати, народжувати дитину чи ні) та "за життя" (за право плода на життя з моменту зачаття). Кожна група прагне впливати на громадську думку та законодавців, щоб домогтися правової підтримки своєї позиції.

На сьогодні у світі немає єдиного підходу до штучного переривання вагітності. Легальність цієї медичної процедури, підстави та умови її проведення належать до компетенції кожної окремої держави.

Як це питання вирішується у законодавстві різних країн світу та яким підходом керується Європейський суд з прав людини?

Світова практика

Країни світу можна умовно поділити на чотири групи, в залежності від законодавчого регулювання права жінки на аборт:

Країни, в яких існує повна заборона аборту. Аборти повністю заборонені, як правило, крім випадків порятунку життя жінки, в Андоррі, Анголі, Бангладеш, Ватикані, Венесуелі, Гватемалі, Гондурасі, Домініканській Республіці, Єгипті, Індонезії, Іраку, Лівії, на Мальті, в Мавританії, Непалі, Нікарагуа, Омані, Парагваї, Папуа Новій Гвінеї, Сальвадорі, Сан-Марино, Сирії, Чилі, на Філіппінах.

В більшості з цих країн аборт розглядається як злочин проти життя.

Країни, в яких аборт дозволено у виняткових випадках: Алжир, Аргентина, Болівія, Бразилія, Гана, Кенія, Коста-Рика, Марокко, Монако, Ліхтенштейн, Нігерія, ОАЕ, Пакистан, Перу, Польща, Уругвай.

В цій групі країн аборти дозволені, як правило, лише у разі настання вагітності в результаті зґвалтування або в разі загрози життю і здоров'ю жінки і тільки за медичними показаннями.

Країни, в яких аборт дозволено, окрім медичних показань, ще й за соціально-економічними показниками. До цієї групи країн належать Ізраїль, Індія, Люксембург, Фінляндія, Японія.

У цих країнах аборти дозволені також у випадках зґвалтування.

Країни, в яких дозволено аборт за бажанням жінки: країни СНД та Балтії, Австралія, Австрія, Албанія, Бельгія, Болгарія, В'єтнам, Греція, Данія, Італія, Іспанія, Ірландія, Камбоджа, Канада, КНР, Куба, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, ПАР, Румунія, Сінгапур, Словаччина, Туніс, Туреччина, Угорщина, Франція, Чехія, Швеція.

У найбільш ліберальній групі країн законодавець виходить з визнання права жінки самостійно вирішувати питання про вагітність та народження дитини. Законодавство цих країн встановлює строк вагітності, до настання якого жінка може скористатися своїм правом на аборт (у більшості країн, в тому числі і в Україні, такий строк встановлено на рівні 12 тижнів).

Кримінальне законодавство в цих країнах спрямоване на охорону здоров'я жінки, тобто караються некваліфіковані аборти та аборти, здійснені після дозволеного строку вагітності.

В країнах, в яких аборти заборонені, існує явище "абортивного туризму" в інші країни, де переривання вагітності можна зробити без перешкод.

Одним із найбільш негативних явищ, до якого призводить заборона аборту, є так звані "кримінальні аборти" або "абортивне підпілля".

В умовах відсутності легальної можливості зробити аборт жінки змушені шукати інших шляхів для вирішення питання, в результаті чого аборти проводяться особами, які не мають на це права, не мають медичної освіти та необхідних навичок, що призводить до смерті жінок, інфекцій та неможливості мати дітей у майбутньому.

Дослідження показують, що кримінальні аборти є причиною смерті 70 тисяч жінок у всьому світі щороку.

Досвід Польщі

22 жовтня 2020 року Конституційний трибунал (КТ) Польщі визнав неконституційним положення законодавства про можливість штучного переривання вагітності у випадках, коли у плода виявлено дефект розвитку або невиліковну хворобу, що становить загрозу для життя дитини після народження.

Таке рішення КТ відображає ідеологічну перевагу консервативних сил у нинішній польській владі. Консерватори стоять на захисті традиційних цінностей – релігії та сім’ї.

Жіночий страйк, який змінив країну: як Польща протестує проти заборони абортів

Польща є однією з найрелігійніших країн Європи, але актуальні соціологічні дослідження демонструють, що переважна більшість населення висловлюється рішуче проти заборони абортів. Рішення КТ сколихнуло польський народ, по всій Польщі тривають масові протести, соцмережами шириться рух під гаслом "Moje ciało – moja sprawa" (укр.: "моє тіло – моя справа").

Польське законодавство про аборти і до ухвалення цього рішення було доволі суворим. У Польщі діяв закон 1993 року, яким передбачалися три вичерпні умови законності аборту:

- якщо вагітність загрожує життю або здоров'ю матері;

- якщо медичний огляд покаже наявність у плода важкого і незворотного дефекту або невиліковної хвороби, яка загрожує його життю;

- якщо вагітність настала внаслідок кримінальних дій (зґвалтування).

Жовтневим рішенням КТ другу із зазначених умов було визнано неконституційною.

Суд обґрунтував своє рішення тим, що проведення аборту на підставі виявлення дефекту плода порушує право на життя зачатої, але не народженої дитини.

На думку суддів, конституція Польщі захищає права людини з моменту зачаття, а не від народження.

Відповідно, до важких дефектів плода потрібно ставитися так само, як до захворювань народжених дітей.

Згідно з офіційними даними за 2019 рік, саме на підставі виявлення дефектів розвитку плода в Польщі було проведено 98% з усіх легальних абортів. Не складно зрозуміти, що рішення Конституційного трибуналу є фактично цілковитою забороною абортів на території Польщі.

Таке рішення КТ суперечить не тільки позиції більшості поляків, але й практиці ЄСПЛ у справах проти Польщі.

Її тіло – її діло?

Право на переривання вагітності належить до категорії репродуктивних прав, що входять до так званого четвертого покоління прав людини.

Репродуктивні права людини отримали визнання у міжнародному та національному праві провідних держав світу та захищаються на рівні практики ЄСПЛ. Окрім права на законний аборт, до репродуктивних прав належить право на штучне запліднення, внутрішньоутробні медичні тести, сурогатне материнство тощо.

Основним міжнародним актом, що встановлює та гарантує дотримання основоположних прав людини, є Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод.

Прямого посилання на право жінки самостійно вирішувати питання про переривання вагітності Конвенція не містить, однак ст. 8 гарантує право на повагу до приватного та сімейного життя, що тлумачиться в практиці ЄСПЛ широко та включає в себе право на вирішення питання про народження або ненародження дітей.

Право жінок вільно та відповідально вирішувати питання щодо кількості дітей та проміжків часу між їх народженням і мати доступ до інформації, освіти, а також засобів, які дозволяють їм здійснювати це право, закріплене частиною 1 ст. 6 Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року.

Цей акт часто називають "біллем про права жінок". Його ратифікували 189 держав світу, з них понад 50 – із застереженнями та обмеженнями.

Спеціалісти з репродуктивних прав зазначають, що право на переривання вагітності нерозривно пов'язане з правом на планування сім'ї, яке включає в себе право на запобігання небажаній вагітності.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, планування сім’ї включає запобігання небажаній вагітності, вільний вибір кількості та часу народження дітей залежно від віку та здоров’я батьків.

Підхід ЄСПЛ

Кожна суверенна держава наділена автономією щодо дозволу на проведення абортів та визначення термінів вагітності, під час яких можливе проведення абортів. Однак кожна країна зобов’язана гарантувати жінці право на законний аборт, враховуючи той факт, що вагітність потенційно може становити небезпеку для здоров’я та життя жінки – саме таким є узагальнений підхід ЄСПЛ до права жінки на аборт.

У низці рішень ЄСПЛ доходив висновку, що встановлення повної заборони на проведення абортів може порушувати право на життя, яке гарантоване ст. 2 Конвенції, а також право на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції.

ЄСПЛ ухвалив три публічних рішення проти Польщі стосовно права жінок на аборт – у 2007, 2011 та 2013 роках.

ЄСПЛ встановив, що жінки в Польщі зазнали багаторазових порушень їхніх прав внаслідок відмови у своєчасному доступі до медичної допомоги.

У справі R.R. v. Poland (заява № 27617/04) ЄСПЛ вказав, що приватне життя – це широке поняття, що стосується, серед іншого, різних аспектів фізичної і соціальної ідентичності особистості, включаючи право на особисту самостійність, розвиток особистості, а також створення і розвиток відносин з іншими людьми і зовнішнім світом.

За визначенням ЄСПЛ, право на повагу до приватного життя включає у себе inter alia право на особисту автономію і особистий розвиток та може застосовуватися щодо рішень як мати, так і не мати дитину, а також чи ставати батьками.

У справі Tysiac v. Poland (заява № 5410/03) ЄСПЛ встановив, що заявниця не мала можливості довести, що вагітність та пологи завдадуть її організму непоправної шкоди через непрофесійну поведінку медичних працівників та відсутність ефективного та своєчасного механізму подання скарг.

У цій справі заявниці фактично було відмовлено у доступі до аборту, і в неї не залишалося іншого вибору, як продовжувати вагітність, піддаючи своє здоров’я серйозній шкоді. Після пологів хвороба, на яку страждала заявниця (міопія в тяжкій формі), загострилася, внаслідок чого жінка стала людиною з обмеженими можливостями.

У рішенні в даній справі ЄСПЛ зробив висновок, що, враховуючи право на повагу до приватного та сімейного життя, передбаченого ст. 8 Конвенції, жінка все ж має право на проведення аборту, зважаючи на власні суб’єктивні причини.

У справах проти Польщі ЄСПЛ неодноразово встановлював відсутність у законодавстві ефективних механізмів, які могли б визначити, чи наявні законні підстави для проведення аборту з причин загрози життю матері.

ЄСПЛ наголошував на важливості існування законодавчих та процесуальних гарантій у ситуаціях, коли жінка має об’єктивні підстави боятися, що вагітність та пологи матимуть негативний вплив на її здоров’я, та зазначав, що незабезпечення таких гарантій є порушенням ст. 8 Конвенції.

Ірландський прецедент

Показовою є практика ЄСПЛ щодо ще однієї європейської країни з сильними консервативними впливами – Ірландії.

Донедавна ірландкам було заборонено робити аборти під загрозою тюремного ув'язнення терміном до 14 років.

Винятків не робили навіть для жінок, у яких вагітність настала внаслідок зґвалтування або якщо у плода були виявлені серйозні вади розвитку. Не бажаючи миритися з жорстким законодавством, ірландки їздили до Великої Британії та до інших країн, щоб зробити аборт там.

У рішенні у справі A, B and C v. Ireland (заява № 25579/05) 2010 року ЄСПЛ вказав, що заборона Ірландії на проведення абортів змусила заявниць виїхати для проведення абортів за кордон. У вказаній справі ЄСПЛ встановив, що заборона абортів, коли це вимагається з причин здоров'я та/або благополуччя жінки, належить до сфери права на повагу до її приватного життя.

У рішенні було встановлено, що Ірландія порушила право на приватне життя заявниці C., жінки, яка мала рідкісну форму раку, і побоювалася, що вагітність може погіршити її стан.

25 травня 2018 року в Ірландії відбувся загальнодержавний референдум. На голосування було винесене питання про скасування поправки до конституції, яка закріплювала право на життя ненародженої дитини нарівні з правом на життя матері. Згідно з офіційними даними, у 2018 році легалізацію абортів підтримали 66,4% учасників волевиявлення. На сьогодні в Ірландії діє закон, який дозволяє жінкам робити аборт за власним бажанням до 12-го тижня вагітності.

Важливим також є підхід ЄСПЛ до визначення моменту початку життя дитини.

У цьому аспекті показовою є справа Vo. v. France (заява № 53924/00). У рішенні в даній справі ЄСПЛ зазначив, що держава не має обов’язку кваліфікувати позбавлення життя ненародженої дитини (плода) як вбивство. Виникнення у дитини права на життя тісно пов’язане з моментом початку життя (народження), визначення якого віднесено на розсуд держави.

* * * * *

Таким чином, Європейський суд з прав людини визнає право кожної суверенної держави на автономне регулювання питання проведення абортів.

Разом з тим, практика ЄСПЛ встановлює декілька важливих принципів, які повинні враховувати держави-учасниці Конвенції:

- визнає право жінки самостійно вирішувати питання про аборт у контексті права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції;

- не розглядає аборт як злочин проти життя та вбивство ненародженої дитини.

Дотримання цих вимог є обов'язковим для всіх країн у питанні регулювання абортів. 

Автори:

Таліна Кравцова, партнер практики сімейного права юридичної фірми "Астерс"

Марина Корнієнко, молодший юрист "Астерс"