Парламентська виборча кампанія у Грузії пройшла відносно непомітно, особливо на тлі США або перемоги проєвропейського кандидата у першому турі президентських виборів у Молдові.

Втім, цей спокій – оманливий. Вибори, які мали стати кінцем тривалої політичної кризи, насправді лише загострили ситуацію.

Парламентські вибори 31 жовтня привели до невизнання результатів з боку опозиції і закликів вийти на вулиці. 

Чи отримає Грузія свій новий "майдан"? І які шанси у суперників на перемогу?

Вибори на тлі недовіри

Поточна політична криза розпочалася з президентських виборів у жовтні 2018 року. Незважаючи на значне зменшення повноважень президента через зміни до Конституції, передвиборча кампанія була жорстка, а звинувачення у проросійськості лунали з обох боків.

Усе продовжилося із подіями навколо виступів російської делегації у грузинському парламенті у червні 2019-го, які призвели до протестів у Тбілісі та відставки спікера парламенту.

Апогеєм стали демонстрації прихильників усіх опозиційних партій у листопаді минулого року на знак протесту проти провалу голосування за поправки до Конституції, котрі стосуються парламентських виборів. Ці зміни до Конституції, зокрема і відмову від мажоритарної системи, правляча партія обіцяла після літніх протестів.

Лише у червні 2020 року, фактично під тиском США та ЄС, грузинський парламент змінив законодавство, відповідно до якого прохідний бар’єр для партій знизився до 1%, а мажоритарники тепер не складають 50% парламенту, а займуть лише 30 зі 150 місць.

Перемога "Грузинської мрії" на жовтневих виборах була очікуваною. І хоча в суспільстві починається втома після восьми років правління однієї партії, але адекватна реакція на пандемію та гарна комунікація під час карантину додала до рейтингів та дозволила зберегти довіру населення.

Питання полягало лише в тому, скільки саме відсотків набере правляча партія. Проблема в тому, що відповідно до законодавства партія, яка набере менше 40,5%, навіть якщо є переможцем, не має права формувати уряд одноосібно. Деякі інші нюанси нового законодавства щодо мажоритарників також могли вплинути на це.

Поразка Саакашвілі: чому вибори у Грузії не стали реваншем експрезидента

Беручи до уваги, що після змін до Конституції саме парламент та прем’єр-міністр, а не президент, отримують основну владу, боротьба йшла за кожний відсоток.

Перші екзитполи, які організували провладні канали, показали 55% підтримки "Грузинської мрії". Альтернативні опозиційні – лише 41-46%. Після перших підрахунків бюлетенів на тлі перших демонстрацій виборча комісія віддавала партії влади 48%.

Недовіра населення та експертів обумовлена не тільки розбіжностями у цифрах. Реальне обурення викликали копії протоколів, які почали з’являтися на офіційному сайті ЦВК. Там почасти кількість виборців у графі "Явка" значно відрізнялась від кількості проголосованих. Відповідно до заяви громадської організації ISFED, у восьми округах таке перевищення є значним, що може говорити про вкидання бюлетенів. Перші пояснення офіційних осіб, що таким чином могли порахувати виїзні "ковідні" протоколи, не витримували критики, оскільки для них були передбачені окремі протоколи.

І якщо підтасовки саме з протоколами для України були стандартним явищем до 2014 року, то для Грузії це було вперше. Грузини кажуть, що звикли до підвезення виборців або адміністративного тиску, навіть підкупу. Але якщо вже прийшов на дільницю і проголосував, то твій голос має бути врахований.

Позитивним стало проходження нових невеликих партій, деякі з них з’явилися лише рік тому.

Це має свій довгостроковий вплив на політичний плюралізм в країні, оскільки двопартійність останніх дев'яти років вела до значної поляризації парламенту, суспільства та медіа. Фактично останні 15 років Грузія не мала жодного коаліційного уряду, оскільки завжди була більшість правлячої партії, хоча назва цієї партії і змінювалася.

Незважаючи на те, що лідером серед опозиційних партій є Єдиний національний рух, у разі створення коаліційного уряду немає гарантії, що саме його представник може стати прем’єр-міністром.

Саакашвілі вже відмовився від цієї посади, хоча навряд чи така ініціатива була реальною для імплементації, оскільки вироки грузинських судів проти нього залишаються в силі.

Фактор Саакашвілі

Останні роки Міхеіл Саакашвілі намагається зберегти активну політичну присутність як в Україні, так і в Грузії. І хоча іноді він заявляв, що збирається концентруватися тільки на українських реформах, але фактично ніколи не зникав з грузинської політики, де все ще сприймається як лідер опозиційної партії.

З одного боку, саме "фактор Саакашвілі" відлякав деяких виборців від Єдиного національно руху, через що вони обрали інші опозиційні партії.

З іншого – представники "Грузинської мрії" багато використовували цей негатив у своїй передвиборчій кампанії, називаючи всю опозицію "мішистами" і лякаючи реваншизмом.

Фактично з обох боків, як і на президентських виборах 2018-го, кампанія будувалася на компроматі та звинуваченнях, а не на пропозиціях позитивного порядку денного, орієнтованого на розвиток.

Фактор Саакашвілі зіграв і проти України.

У 2020 році вдруге спостерігається погіршення двосторонніх відносин через різкі заяви колишнього президента і те, що офіційний Тбілісі вважає "втручанням у внутрішні справи Грузії". Численні заяви Саакашвілі, зокрема і щодо долучення до передвиборчої кампанії на батьківщині, стали результатом регулярних викликів послів для консультацій.

За добу до виборів 30 українським народним депутатам відмовили у тому, щоби прилетіти до Грузії з метою спостереження на виборах. Варто підкреслити, що депутати летіли не як незалежна парламентська делегація чи під егідою ПАРЄ, ПА ОБСЄ або іншої міжнародної організації, а на запрошення Єдиного національного руху Саакашвілі.

Грузія – не Україна?

Водночас тенденції, які спостерігаються у Грузії, значно відрізняються від українських.

По-перше, спостерігається падіння рейтингів відверто проросійських партій.

Єдина така партія, яка потрапляє до парламенту після зменшення прохідного бар'єра – Альянс патріотів, але і вона отримає менше мандатів (2,3% замість 5% у 2016 році), ніж має в цьому парламенті. Інші партії не набрали і 1% голосів.

По-друге, зміни до законодавства дозволили подолати прохідний бар’єр в 1% новим партіям, які з’явились останнім часом.

Кожна отримала не більше 3% і за старим законодавством не подолала би бар’єр. Усі нові партії є прозахідними. Їхні позиції щодо зовнішньої та безпекової політики не дуже відрізняються.

Головні відмінності – в економічному порядку денному. Як зазначають грузинські експерти, фактично йдеться про ліберальні та ультраліберальні погляди, які стають популярними.

З іншого боку, два основних опоненти – "Грузинська мрія" та Єдиний національний рух – якщо і мають спільне бачення щодо співробітництва з НАТО та ЄС, то позиції щодо Росії у них відрізняються більше.

Питання територіальної цілісності та повернення самопроголошених Абхазії та Південної Осетії є константою. А от відносини з Москвою виносяться за рамки. Для "Грузинської мрії" прагматичний діалог і розмежування економіки та безпеки є припустимими.

Єдиний національний рух офіційно займає більш жорстку позицію.

* * * * *

Усі прозахідні опозиційні партії вже оголосили, що не визнають результати виборів, відмовляються від мандатів і не братимуть участі у другому турі, запланованому у 16 округах.

На неділю 8 листопада скликають великий мітинг у Тбілісі.

Наскільки великий, поки не може відповісти ніхто. Питання пандемії чи погоди тут другорядні. Багато може залежати і від того, які рішення ухвалять уряд та виборча комісія, і зокрема, чи буде перерахунок голосів на деяких округах.

Не в останню чергу все залежатиме і від того, чи домовляться опозиційні партії про спільну стратегію дій.

Хтось кличе на протести, всі наголошують на невизнанні виборів, хтось наполягає на нових виборах, а хтось – на необхідності боротися юридичними методами, опротестовуючи всі протоколи, де є підозри.

Позиція міжнародних спостерігачів цього разу, здається, матиме меншу роль. Уже опубліковані перші заяви посольства США, а також керівників моніторингових місій ОБСЄ та Ради Європи.

Фінальні звіти щодо виборів будуть пізніше, це лише "перші враження". Але обидві сторони вже почали перекручувати слова із пресрелізів.

Саме тому ці вибори можуть стати не кінцем, а початком глибокої політичної кризи.

Кризи, вихід з якої може дорого коштувати Грузії. 

Автор: Ганна Шелест,

кандидат політичних наук, головний редактор UA: Ukraine Analytica,

член правління Ради зовнішньої політики "Українська призма"