Вибори президента Молдови 2020 року привернули особливу увагу не тільки через те, що на них прозахідна кандидатка Мая Санду впевнено перемогла чинного президента Ігоря Додона.

На цих виборах Молдова поставила, здається, світовий рекорд мобілізації своєї діаспори: у другому турі понад 16% голосів віддали виборці, які голосували за кордоном. Для порівняння, у другому турі виборів президента України в 2019 році частка зарубіжних голосів склала в 50 разів менше – лише 0,3%.

Таке активне голосування стало можливим завдяки правилам виборів за кордоном, які в Молдові суттєво відрізняються від українських. При цьому молдовська діаспора майже одноголосно підтримала Санду, показавши, що здатна стати важливим чинником збереження прозахідного курсу країни.

Але не менш цікаві також правила і звичаї голосування ще одного важливого блоку виборців – тих, хто живе на непідконтрольній території.

Чи треба Україні переймати цей досвід, давши жителям українського Криму і окупованої частини Донбасу такі ж можливості для голосування, як мають у Молдові мешканці Придністров'я? Чи можливо залучити до масового голосування українських заробітчан у Європі?

Ці питання цілком можуть з'явитися на порядку денному. А отже, варто розібратися з тим, як це відбувається в Молдові.

Почути Придністров'я

На території Придністров'я, за даними молдовського Центрвиборчкому, проживає 256 тис. виборців. Всього в невизнаній республіці зареєстровано 330 тис. громадян Молдови. Це – досить багато, адже загалом (включно з емігрантами) в держреєстрі виборців зареєстровані менше 3,3 млн осіб.

Формально жителі Придністров'я могли голосувати на молдовських виборах з початку 1990-х. "З боку Кишинева перешкод не було ніколи, а ось Тирасполь в минулому чинив перешкоди. Інше питання, що в 1990-х роках мало у кого з жителів були молдовські документи", – згадує колишній віцепрем'єр з реінтеграції Александр Фленкя.

Зі збільшенням кількості власників молдовських паспортів на лівому березі Дністра змінювалися і умови голосування для них. Якщо раніше, каже Фленкя, придністровці могли голосувати за додатковими списками на звичайних дільницях, то пізніше, зі збільшенням їхньої кількості, для них стали виділяти окремі дільниці для голосування. На останніх виборах в Молдові відкрили 42 дільниці, на яких могли голосувати лише жителі Придністров'я.

Офіційної агітації для мешканців Придністров'я не проводили ні тоді, ні зараз.

Голосування придністровців завжди проходило на правому березі Дністра, на території, підконтрольній Кишиневу.

Попри те, що право голосувати у жителів Придністров'я було завжди, вперше їхня активність на виборах привернула широку увагу в 2016 році. У Молдові в той рік проходили вибори президента, на яких у фінал також вийшли Мая Санду і Ігор Додон, котрий на них і переміг.

У другому турі 2016 року явка придністровських виборців виявилася вищою, ніж будь-коли раніше – на дільниці прийшли 16,7 тис. осіб. Для порівняння, в першому турі проголосували 6,9 тис. осіб, на парламентських виборах 2014 року – 9,3 тис. (в попередні роки – ще менше).

Саме тоді в ЗМІ стали з'являтися перші повідомлення про те, що мешканців Придністров'я доставляли на дільниці організовано. А після оголошення результатів другого туру були навіть невеликі протести в центрі Кишинева: протестувальники вимагали провести заново другий тур виборів, посилаючись на те, що придністровців привозили голосувати за Ігоря Додона. Виборці Придністров'я дійсно в більшості своїй підтримували Додона, за якого на тих виборах активно агітували російські телеканали.

Втім, їхні голоси тоді не стали вирішальними – Додон переміг Санду з перевагою майже у 67,5 тис. голосів.

"Золота акція" Придністров'я

Найпомітнішим голосування жителів Придністров'я було на парламентських виборах 2019 року. Тоді в них взяли участь близько 37 тис. тамтешніх виборців. Це були перші в історії Молдови вибори, що проходили за змішаною системою "українського типу", коли половину депутатів обирають за списками, а половину – за одномандатними округами.

Для виборців Придністров'я виділили два округи.

Тоді цілий день між Придністров'ям і Молдовою курсували десятки, якщо не сотні мікроавтобусів і автобусів, які привозили людей з Придністров'я до виборчих дільниць на території, підконтрольній Кишиневу, а після того, як ті проголосували, – відвозили назад. Частка виборців Придністров'я від загальної кількості тих, хто проголосував, склала 2,6%.

Тоді ключові політичні партії звинувачували своїх опонентів в організованому підвезенні і підкупі виборців. Називали навіть ціну: від $20 до €20 за один голос.

Завдяки масовому підвозу на придністровських округах перемогли "незалежні кандидати" Віорел Мельник та Александр Олейник, яких вважають близькими до правлячої на той момент Демпартії і лояльної до неї партії "Шор" відповідно.

Причому прізвища переможців нічого не говорили звичайним придністровцям.

Ці кандидати не були широко відомі, вони не проводили кампанію – але "чомусь" заручилися підтримкою переважної більшості виборців Придністров'я, які приїхали на дільниці. При цьому за партійним списком більшість придністровців підтримала проросійську Партію соціалістів, проігнорувавши партії "своїх" кандидатів.

Неприродність цього голосування стала ще очевидніша після відходу Демпартії та її лідера Володимира Плахотнюка від одноосібної влади в Молдові. Тоді Віорел Мельник склав мандат і в його придністровському окрузі провели довибори, на яких переміг соціаліст Віталій Євтодієв. Причому явка виявилася в багато разів нижча – на дільниці прийшли лише 1207 виборців, з яких 909 проголосували за соціаліста.

Прикметно, що обрані за придністровськими округами депутати цього року відігравали вирішальну роль.

У парламенті Молдови – 101 депутат, тож на рахунку – кожен із них.

У 2020 році, після чергового переформатування коаліції, а також після того, як частина депутатів підхопили COVID, уряду часто не вистачало підтримки в парламенті.

У якийсь момент влітку ухвалювати законопроєкти було можливо тільки завдяки обраному придністровцями Александру Олейнику – у нього виявився "золотий" 51-й голос!

Тож не дивно, що на виборах 2020 року до голосування придністровців була прикута особлива увага. Під тиском опозиції ЦВК заборонила підвезення виборців автомобілями місткістю понад вісім осіб. Однак і цього разу мешканці Придністров'я виявилися досить активними. Для них відкрили 42 виборчі дільниці, на яких у першому турі проголосували 14,8 тис., а в другому – 31,8 тис. виборців.

Ситуація частково була схожа на 2016 рік – праві партії звинувачували Ігоря Додона в змові з владою Придністров'я, в підкупі виборців і їх підвезенні легковиками (в обхід заборони). Хоча масовість цього підвезення залишається під питанням (детальніше читайте в репортажі ЄвроПравди з дня виборів).

Причому цього разу ветерани війни на Дністрі 1990-92 років разом з одним із депутатів партії Санду "Дія і солідарність" перекривали дорогу між придністровським містом Бендери і молдовським селом Варниця, намагаючись перешкоджати голосуванню придністровців.

Та завадити масовій явці виявилося нереально.

Конституція дає право голосу громадянам Молдови – навіть тим, які живуть на непідконтрольній території. Як і тим, хто виїхав з Молдови за кордон.

Не паралельний електорат

Голосування молдовської діаспори стало ледь не вирішальним фактором на останніх президентських виборах.

При цьому електоральні симпатії тих молдован, хто поїхав жити, вчитися або працювати за кордон, виявилися абсолютно однозначними. З 943 тис. голосів, відданих за обраного президента Маю Санду, 243,6 тис. були з діаспори. А ось із 690,6 тис. голосів, відданих за Ігоря Додона, діаспора дала лише 18,5 тис.

Без урахування діаспори різниця між політиками склала лише 27,3 тис. голосів.

На окрему увагу заслуговує рекордна явка діаспори у другому турі: 16,4% всіх голосів (263 тисяч з 1,6 млн тих, хто голосував) віддали виборці за межами країни!

Схоже, що до досягнення такого рекорду (собі ж на шкоду) був причетний Ігор Додон, який після першого туру назвав діаспору "паралельним електоратом". Це образило багатьох молдован і ще більше мобілізувало діаспору в другому турі (хоча і в першому явка була чимала – на виборчі дільниці прийшло близько 150 тис. людей).

Як вдалося зібрати і обробити таку кількість бюлетенів?

Річ у тім, що законодавство Молдови (на відміну від українського) дозволяє відкривати закордонні дільниці не лише в посольствах і консульствах. Часто голосування проходило в приміщеннях, які допомагала знайти і орендувати місцева громада, а активісти громади ставали членами місцевого виборчкому.

Така гнучкість стала вирішальним фактором, адже це дозволило відкривати дільниці саме там, де живе велика діаспора (а це далеко не завжди столиця держави), і в набагато більшій кількості, ніж кількість приміщень посольства (наприклад, в Італії на цих виборах відкрили 31 дільницю, а не три, як було б, якби відкривали їх тільки у диппредставництвах).

Всього на минулих виборах президента Молдови для діаспори відкрили 139 дільниць у 36 країнах світу. Однак і цього виявилося недостатньо. У багатьох країнах людям доводилося по кілька годин стояти в чергах, щоб проголосувати. У соцмережах одна за одною з'являлися фотографії черг до виборчих дільниць з різних країн світу.

В результаті на кількох дільницях, зокрема в Лондоні, Франкфурті-на-Майні і Монтреї, закінчилися бюлетені. У Британії навіть виник протест: громадяни Молдови стояли під дощем і скандували: "Хочемо голосувати!".

Однак такою активною, як зараз, діаспора була не завжди.

За словами виконавчого директора Асоціації за демократію через участь ADEPT Ігоря Боцана, інтерес до діаспори з електоральної точки зору з'явився після 2010 року, коли правлячий альянс не міг обрати президента. Річ у тім, що до цього президента обирав парламент 61 голосом. А у коаліції хоч і була необхідна більшість у 51 голос, але не вистачало голосів для обрання голови держави (з 2016 року вибори президента Молдови зробили всенародними).

Під час цієї кризи і виникла думка про те, щоби змінити електоральні розклади за рахунок діаспори. "Тоді вирішили внести зміни до Кодексу про вибори, щоб мати можливість відкривати виборчі дільниці поза дипломатичними місіями", – зазначив Боцан.

У підсумку в 2014 році на парламентських виборах проголосували 73,3 тис. осіб на 95 дільницях за кордоном – а це дуже багато як для Молдови.

Ще більше зросла активність діаспори на президентських виборах 2016 року. Тоді вони організували акцію Adopta un vot! ("Прийми один голос!"): суть полягала в тому, що люди, які живуть поблизу закордонних виборчих дільниць, брали на ніч когось із молдован, які приїхали на вибори з інших міст. Крім того, молдовани за кордоном, які їхали голосувати на авто, безкоштовно підбирала по дорозі співвітчизників.

Це призвело до того, що в другому турі виборів 2016 року проголосувало близько 139 тис. представників діаспори.

До такого напливу виявилася не готова законодавча база: в 2016 році на одну виборчу дільницю за кордоном давали 3 тис. бюлетенів (так само, як і всередині Молдови), і ситуація, коли бюлетені закінчувалися, була масовою. У 2020 році це врахували, і на закордонні дільниці почали надсилати по 5 тис. бюлетенів.

Мігранти трудові та виборчі

Але чому ж діаспора стала активно брати участь у виборах? Щоб відповісти на це запитання, важливо знати соціально-економічні тенденції Молдови.

Останні 20 років через високий рівень корупції і низькі зарплати населення активно виїжджає на заробітки або зовсім емігрує. За деякими оцінками, за кордоном одночасно перебуває до 1 млн громадян Молдови (всередині країни лишаються 2,6 млн осіб).

Причому більшість громадян Молдови мають право на отримання громадянства Румунії, яке їм дозволяє офіційно працювати в країнах Євросоюзу. На кінець 2018 року близько пів мільйона жителів Молдови отримали румунське громадянство. Законодавство країни дозволяє множинне громадянство і не передбачає навіть обмежень для його власників (наприклад, у Маї Санду теж є румунський паспорт).

При цьому в діаспори, що проживає в різних країнах, електоральні уподобання відрізняються.

У країнах ЄС, США та Канаді діаспора довела, що готова голосувати дуже активно, підтримуючи при цьому прозахідних політиків і праві партії. А мігранти, котрі живуть у Росії, мобілізуються набагато менш активно і найчастіше віддають голоси за проросійських політиків і партії. Але з огляду на те, що найбільше молдован поїхали до Євросоюзу, саме їхні голоси визначають результат виборів по закордонному округу.

Такий вплив діаспори може комусь не подобатися, особливо антизахідним політикам, але він – вже реальність, і обмежувати його навряд чи хтось зважиться. А пам'ять про те, як на нинішніх виборах критичні зауваження Додона на адресу діаспори зіграли проти нього, стане додатковим запобіжником проти можливих спроб змінити ці правила.

Самі мігранти резонно відзначають, що вони – такі ж громадяни, як і ті, хто залишився жити в країні. Багато в кого у Молдові залишилися батьки, і вони не виключають можливості повернутися на батьківщину. Зрештою, навіть виїхавши за кордон, вони продовжують підтримувати економіку Молдови – в 2019 році лише офіційні грошові перекази від діаспори склали 16% ВВП країни.

Тож вони мають повне право визначати майбутнє держави.

А якщо їхня активність на виборах збережеться, вона стане певним гарантом того, що нове керівництво країни, щоби переобратися, буде змушене як мінімум декларувати західний вектор її розвитку.

Чи потрібно Києву переймати досвід Молдови? Чи зможе він нівелювати зростання популярності в Україні проросійських партій, яке стало очевидне цього року?

На це питання має відповісти український законодавець.

Але з огляду на те, що наші країни багато в чому схожі (України також має непідконтрольні території і велику кількість трудових мігрантів), вивчити молдовський досвід, його плюси і мінуси напевно варто.

Автор тексту: редакція сайту NewsMaker.md,

з редакційними правками "Європейської правди"