Наскільки "незалежними" є голоси тимчасово переміщених осіб – переселенців з окупованих територій? І наскільки легко владі маніпулювати їхніми голосами, користуючись матеріальними проблемами цих людей?

Подібні питання виникають не лише в Україні. Ще більшою мірою вони актуальні для Грузії.

Щоб розібратися у цьому, ЄвроПравда поїхала до Церовані – напевно, найвідомішого поселення, побудованого у Грузії саме для тимчасово переміщених осіб.

Піар-поселення

"Це досить незвичне поселення. Адже його будували в першу чергу через потребу піару, а не для вирішення нагальної проблеми. А головне – його будівництво йшло всупереч стратегії з інтеграції біженців", – розповідає експерт-конфліктолог та колишній міністр з питань примирення та громадянського рівноправ’я Грузії Паата Закареїшвілі.

Він пояснює, що довгі роки, незважаючи на зміни урядів, грузинська влада дотримувалася єдиної стратегії щодо переселенців: намагалася розселити їхні компактні поселення, що утворилися на початку 1990-х.

Це мало на меті сприяти інтеграції цих людей у грузинське суспільство. І загалом цієї мети було досягнуто.

Наразі на території Грузії можна знайти лише два населених пункти зі значною концентрацією вихідців із окупованих територій – це вже згадане Церовані та курорт Цхалтубо поблизу Кутаїсі.

У Цхалтубо така ситуація має свою логіку – у 1990-х біженців масово розмістили у численних санаторіях, а зараз, коли на ці санаторії знайшлися інвестори, люди воліли залишитися у курортному містечку, а тому нове житло для них будували неподалік.

Однак у випадку із Церовані логіка масового скупчення біженців була зовсім інша – політична доцільність Міхеїла Саакашвілі.

"Після війни 2008 року Саакашвілі треба було показати світові страждання біженців. Тому біля ключової траси країни побудували це селище, яке мало стати в першу чергу елементом піар-кампанії тодішнього президента", – розповідає Паата Закареїшвілі.

Будівництво нового поселення. Фото з сайту уряду Грузії

Щоби заселити це поселення, тодішня влада Грузії переконала переїхати до нього тих грузинів, які після завершення війни з РФ продовжували жити в окупованій частині Цхінвальського регіону (який називають також Південною Осетією). 

"З трьох із чотирьох районів так званої Південної Осетії грузинів вигнали силою (під час війни та перед нею. – ЄП). Однак із району Ахалгорі – ні, вони лишилися на окупованій території. Понад те, на момент рішення про створення цього поселення загрози для цих людей  вже не було. Якби влада тоді не вирішила переконувати їх покидати свої будинки, ми мали би там набагато більшу грузинську частку на цій окупованій території, більшу, аніж в Абхазії, що давало б нам можливість через цих людей впливати на політику Цхінвалі", – пояснює експерт.

Варто уточнити: Паата Закареїшвілі був депутатом та міністром вже в уряді "Грузинської мрії" – партії, що прийшла на зміну команді Саакашвілі. Цим може пояснюватися його критичне ставлення до дій влади Саакашвілі.

Втім, він впевнений: на відміну від більшості переселенців, які через матеріальні проблеми традиційно підтримують будь-яку чинну владу, у Церовані – все інакше, там досі підтримують тепер вже опозиційного Саакашвілі.

Голосування в обмін на безкоштовний газ

Швидкісна автомагістраль, що з’єднує східну та західну Грузію, неподалік від Горі проходить через село Церовані, розділяючи його навпіл.

З одного боку – старе село, з іншого – поселення, побудоване після війни 2008 року.

Раніше на його місці було поле, де селяни пасли корів.

Тож невипадково, що після будівництва поселення для переселенців виглядало дуже ефектно – із шосе це виглядало як безкінечні ряди новеньких однакових одноповерхових будиночків, що відрізнялися лише кольором (або жовті, або персикові).

Нині, за понад 10 років, поселення не виглядає таким ефектним. Хоча й більш обжитим – за ці роки виросли дерева, що приховують частину будинків. 

По-друге, самі будинки вже не виглядають такими однаковими. Хтось залишив свій будинок, як є, навіть не побудував паркану, хтось – добудував сарай або гараж, а хтось повністю перебудував його.

Та й тепер далеко не всі мешканці села є вихідцями із окупованих територій. Комусь пощастило переїхати у великі міста, в першу чергу – до столиці. А продати будинок у Церовані виявилося непросто: на заваді стали і його віддаленість від міст, і "європейське планування", зовсім без місця під городи. 

Тут і далі – фото ЄвроПравди

Тому найчастіше новими жителями поселення стають не грузини, а... китайці та індуси, що працюють у Тбілісі, проте можуть дозволити собі купити житло лише тут. 

Але і старих, і нових мешканців Церовані об’єднує стійке небажання публічності. Мало хто погодився навіть назвати своє ім'я, а фотографуватися відмовилися всі без винятку.

"Ні, тут вже давно не підтримують стару владу. Та й за що нам бути вдячними Саакашвілі? За те, що ми втратили свої рідні будинки?" – розповідає жінка, з якою ми поговорили першою. Втім, після цієї тиради вона раптом починає розповідати, що її чоловік працює лікарем у місцевій лікарні, а потім додає: "Ну, ви розумієте".

Як виявилося, говорити про політику можуть дозволити собі лише ті, кому мало чого втрачати: пенсіонери, а також таксисти.

"Я не знаю нікого, хто би тут голосував за чинну владу, яка нас ошукала", – розповідає бабуся, що купувала хліб у невеличкому сільмагу.

За її словами, обман стався на виборах 2012 року, на яких партія Саакашвілі вперше поступилася "Грузинській мрії". Тодішня опозиція пообіцяла мешканцям Церовані безкоштовні комунальні послуги – і багато хто повірив у це, віддавши голоси за "Мрію". 

Вигравши вибори, нинішня партія влади дотримувалися своєї обіцянки, але лише протягом декількох місяців. 

Згодом комунальні платежі повернулися, а ціна на газ для населення стала навіть вищою, аніж для Тбілісі. 

І цього у Церовані чинній владі так і не забули. По 11-му округу, де розташоване це село, саме у Церовані опозиція показала найліпші результати. На окремих дільницях показники партії перевищили 70%! Втім, загальний результат – не настільки оптимістичний. Безумовної підтримки команди Сааакашвілі тут вже немає.

Як нині грузинські партії намагаються здобути прихильність переселенців? Підходи влади і опозиції є принципово різними.

Від блоку Саакашвілі за мандат боровся великий за грузинськими мірками підприємець Цезарь Чочелі – власник компанії "Натахтарі", що є чи не найвідомішим у Грузії виробником пива та напоїв, а також виробником кондитерських виробів. Він – виходець із Цхінвальського району, а отже, земляк для багатьох мешканців села. Але найголовніше – те, що саме його підприємство, розташоване неподалік, є одним із ключових роботодавців для тамтешніх мешканців. 

Натомість влада на цих виборах використала перевірену тактику – почала асфальтувати головну дорогу, що проходить через поселення. Десь половину дороги заасфальтували до першого туру (на яких представник влади отримав перемогу), після чого роботи припинилися. 

"Вочевидь, доведеться чекати наступних виборів", – бідкаються селяни.

* * * * *

Після кількох годин блукання поселенням водій, який привіз журналіста ЄвроПравди з Тбілісі, не витримав і сказав: "Між іншим, я також біженець. Тільки з Абхазії. Проте про нас ніхто так не піклувався і житлом не забезпечував". І це дійсно так.

Втім, показова державна щедрість має свою ціну. 

Церовані мав стати для світу прикладом бід, що приносить мирним мешканцям російська агресія. 

Проте на додачу він став ілюстрацією того, як легко владі маніпулювати голосами залежних від неї переселенців.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди", Київ – Тбілісі – Церовані