"Ви на українській землі. Ми знаємо кожного, хто з вас отримав паспорт чи отримує якісь гранти від мадяр. Запам’ятайте, ми прийдемо до вас. Ми повсюди. Ми скрізь. Ми знайдемо вас. Ми знаємо, де ви працюєте, де ви живете, де вчаться ваші діти. Уважно слідкуйте за своїми думками і за своїми мріями про автономію. Інакше ми прийдемо за вами і вашими дітьми".

Оприлюднення цього відео збіглося з новим загостренням у відносинах між Києвом і Будапештом – і посилило його.

Проти НАТО та "сепаратизму": як дії СБУ на Закарпатті створили проблеми для України

Уроком для обох сторін має бути розуміння того, що у розпалюванні конфлікту навколо угорської громади Закарпаття зацікавлено чимало гравців різного рівня.

І як показує ретельне дослідження цього відео, одним з цих гравців є Росія. Це можна вважати вже не припущенням, а доведеним фактом. І доки принаймні одна зі сторін штучно розпалюваного конфлікту не матиме розуміння цього факту і продовжуватиме реагувати на ці провокації, не враховуючи російський слід, держава-агресор матиме всі підстави продовжувати цю діяльність на Закарпатті. 

"Візитка Яроша"

Приводом для останнього загострення в українсько-угорських відносинах стала ціла серія подій, які, з одного боку, мало пов’язані між собою та виглядають як серія випадковостей. 

Проте реакція на ці події роспропаганди дозволяє щонайменше піддати сумніву таку "випадковість". 

А якщо зануритися дещо глибше в один з епізодів, то сліди роботи російських спецслужб стають очевидними.

Отже, за чотири дні до обшуків СБУ в інституціях угорської громади Закарпаття та в одного з її лідерів Василя Брензовича в мережі з’явилося відео, на якому людина в балаклаві та камуфляжній формі на тлі знаку "Берегове", обліпленого червоно-чорним стягом та символікою "Правого сектору" (не вистачає лише міфічної "візитки Яроша"), висловлює процитовану вище погрозу на адресу угорців Закарпаття.

А на додачу ще й зігує наприкінці промови.

Це відео шокує, з одного боку, відвертою брутальністю, а з іншого – неприхованою постановочністю. 

За дивним збігом обставин, чоловік погрожує угорцям з приводу того, що стане предметом та підставою для обшуків СБУ вже за чотири дні: по-перше, "гранти від мадяр" (а це стало причиною обшуків СБУ у фонді Егана Еде), по-друге, "мрії про автономію" – саме це інкримінують лідеру КМКС Василю Брензовичу. 

Показово, що цей нібито "правосекторівець" ані словом не згадує про навчання угорців української мови чи про угорські прапори, через що зазвичай раніше виникали загострення і що було в центрі претензій з боку націоналістів. 

Тобто повністю змінює наратив і "в точку" потрапляє у подальші події в регіоні, про планування яких знало дуже обмежене коло осіб.

Але якщо це провокація, то хто є її замовником?

Не на камеру закарпатські угорці, та й не тільки вони, сьогодні наполягають, що за цим відео стоять якщо не українські націоналісти, то… Служба безпеки України. Мовляв, це не збіг, а частина спецоперації щодо залякування та тиску на угорців Закарпаття. 

І на перший погляд це пояснення може здаватися не позбавленим сенсу.

До українських спецслужб справді є багато запитань у контексті останнього загострення в українсько-угорських відносинах ("Європейська правда" детально описувала їх у статті "Проти НАТО та "сепаратизму""), проте детальний аналіз "вкиду" цього відео дає всі підстави стверджувати, що СБУ до його фільмування, схоже, не причетна. Власне, як і "Правий сектор", який публічно відмежувався від цього. 

Усіх їх, як і угорців, вкотре банально використали російські спецслужби.

Сербський слід

Звідки взялося це скандальне відео із "зігою"? 

Попри те, що відео вже заблоковане, кеш Google дозволяє ідентифікувати його першоджерело – Youtube-канал під назвою Весна Веизовић.

Цей профіль на Youtube виглядає дивно, схожий на бота. 

Канал створений у жовтні 2011 року, має 140 підписників, і на ньому завантажені відео переважно сербською мовою, велика увага до релігійної, а саме православної тематики.

І раптом саме на цьому каналі 26 листопада з’являється відео начебто від "Правого сектору" з погрозами на адресу закарпатських угорців. Абсурд, чи не так? 

Насправді людина з ім’ям Весна Веизовић (байдуже, чи це справжнє ім’я, чи псевдо) дійсно існує. У мережі можна знайти її профіль у Facebook, де якраз указано посилання на згаданий канал на Youtube.

А ще у профілі пані Веизовић (Весна – це поширене на Балканах жіноче ім’я) є згадка про роботу редактором на сайті vaseljenska.net та купа посилань саме на нього. Саме цей сайт першим 26 листопада поширив у себе відео із "зігою" – як власне на сайті, так і у профілі в Twitter.

А тепер найцікавіше. Пані Весна з Белграда є не просто редакторкою сербського видання та адепткою православ’я. 

Вона працювала на сербську редакцію News-Front – одного з ключових медіапроєктів російських спецслужб.

Там вона відзначилася інтерв'ю з прихильниками сепаратистів з ОРДЛО. В одному з інтерв’ю про Весну Веизовић згадує і сербський військовий Радомир Почуча, який воював на Донбасі та був засуджений за це у Сербії ще в 2015-му. 

А от натяків на співпрацю ані з українськими спецслужбами, ані з українськими націоналістами за багато років діяльності пані Весни не було помітно – рівно навпаки.

Підсумуємо: відео, записане нібито українськими націоналістами, з’явилося на каналі, який роками був (і лишається досі) нехай дрібною, але частинкою пропагандистської системи російських спецслужб, а далі було поширене на сайті, який також є частиною цієї системи. І те, що згодом це відео видалили або деактивували на цьому каналі, картини поширення не змінює. 

Так, все це – непрямі докази. Але у сукупності вони дозволяють припускати з дуже високою імовірністю, що у цій виставі від початку брали участь російські спецслужби.

Тим більше, що це не перша провокація проти України, що в останні роки планувалася у Москві. 

Чимало з цих намірів були навіть утілені, в тому числі й на Закарпатті.

Звичайно, це не дає підстави говорити, що за всіма без винятку антиугорськими провокаціями останніх років стоїть саме Росія та її спецслужби, але щодо деяких доказів не бракує. 

Ба більше, це підтверджене навіть рішенням суду. Причому – польського.

Йдеться про підпал офісу Товариства угорської культури Закарпаття 4 лютого 2018 року, за який ув’язнили трьох поляків. 

Один з них – організатор теракту 29-річний Міхал Прокопович – під час слухань у суді зізнався, що підпал замовив німецький журналіст Мануель Оксенрайтер, який на той час працював на депутата Бундестагу Маркуса Фронмаєра з ультраправої та проросійської партії "Альтернатива для Німеччини" (AfD). 

За твердженням польської прокуратури, в лютому 2018-го Росія намагалася руками польських екстремістів дестабілізувати ситуацію в Україні та "поглибити міжусобиці між українцями та угорцями".

А нині, схоже, ми стаємо свідками наступної серії цього серіалу.

Маємо визнати: ми так і не знайшли притомних пояснень того, чому відео з "зігою" з’явилося прямо перед обшуками СБУ на Закарпатті. Втім, треба визнати, що в РФ мали шанс дістати інформацію про заплановані слідчі дії. Адже, як стверджує адвокат угорців, санкцію на них слідчі СБУ отримали в одному з судів Запоріжжя ще 21 листопада, а ще раніше, приблизно за тиждень до того, інформує джерело ЄП, намагались отримати ордер в міжрайонному суді Ужгорода.

Можливо, відповідь на це з’явиться згодом. Але деталей, які підтверджують російське втручання, не бракує і зараз.

Лавина пропаганди

Може здатися, що російські спецслужби працюють примітивно, адже штучність та постановочність "відео з зігою" є очевидною, а його публікація на сербському каналі додає сумнівів. То, мовляв, невже можна всерйоз сприймати цю "погрозу"? 

Насправді ж усе залежить від цільової аудиторії. 

І, на жаль, на Закарпатті є чимало людей, які справді – щиро, не удавано – злякалися цих погроз. Тим паче, що вони мали продовження: після відео з зігою на електронні адреси багатьох угорців надійшли листи з погрозами, а цими днями на будівлі сільради в "угорському" селі на Закарпатті з’явився провокативний напис – знову начебто від імені "Правого сектору". 

Це для нас очевидно (тим більше, коли ми вже знаємо сербські деталі цієї історії), що відео є свідомою провокацією. А чимало пересічних мешканців Берегівського району бачать на відео лише чоловіка з явно не закарпатською говіркою, який погрожує їм та їхнім дітям. Отже, мета знову досягнута!

На руку ідеологам цієї історії зіграло як те, що у Будапешті через це заговорили про "ситуацію громадянської війни на Закарпатті" та необхідність ввести в регіон місію ОБСЄ, так і те, що в Україні дехто раптом знову згадав про "повторення донбаського чи кримського сценарію".

І байдуже, що розмови про "закарпатський сепаратизм" позбавлені підстав.

Так, за даними цьогорічного соцдослідження Фонду "Демініціативи", рівень підтримки ідей відокремлення Закарпаття чи його автономізації не перевищує соціологічної похибки, а відносини між угорцями та українцями (як закарпатськими, так і з інших регіонів) є дуже теплими. 

Проте є ті, хто старанно просуває цей міф.

І особливо активними у цих зусиллях є російські, а також пов’язані з російськими гравцями ЗМІ. Вони створюють хибну, проте досить цілісну картину, де "закарпатський сепаратизм" поєднується з агресією Угорщини та тезою про "другий Донбас". Цей наратив спрямовано просувається російськими спецслужбами в українсько-угорських відносинах.

Він спрямований одночасно і проти України, яка змальовується як "нацистська держава" і failed state, і проти Угорщини, яка описується як можливий агресор, та угорців, яких називають сепаратистами.

Та нинішнє загострення дало підстави детальніше розібратися із тим, як просувають цю думку.

Цікаво, що в російських ЗМІ ключовим "експертом по Україні" за підсумками останніх подій на Закарпатті виступає такий собі Олександр Семченко. Він називає себе українським політологом, раніше навіть з’являвся на українських телеканалах з російським слідом, особливо часто на NewsOne, а сьогодні є найпопулярнішим політблогером, який сам не є політиком, в українському Youtube (понад 350 млн переглянутих відео та понад 470 тисяч підписників. 

Ось фрагмент прямої мови Семченка з приводу останнього загострення в українсько-угорських відносин з російських ЗМІ:

"Сценарий мне видится такой: Киев введет в Закарпатье полицейский или армейский контингент, местные организации окажут противодействие. Прольется кровь, и Украина получит второй Донбасс. При этом местность в Закарпатье гористая, обороняться и вести партизанскую войну здесь проще. За спиной у сепаратистов будет страна Евросоюза и НАТО Венгрия. Соответственно, международное сообщество вряд ли поддержит Киев".

А ще він додає, що "спровокувати громадянський конфлікт на Закарпатті можуть українські націоналісти".

Варто наголосити: експертній спільноті це ім’я не відоме – його відео спрямоване на іншу аудиторію. А от ті, хто опікується інформаційною безпекою, знають його як одного з рупорів російської пропаганди щодо України. І нинішня історія це підтверджує.

Стартовою точкою поширення його "експертної оцінки" стали російські "Известия", після чого її передрукувала велика кількість російських провладних ЗМІ, але взяли звідти винятково слова Семченко про "другий Донбас" і "громадянську війну". 

І йдеться не лише про штатні "зливні бачки" ФСБ на кшталт Rusvesna, а й про ресурси з високою відвідуваністю – Московський комсомолець, Газета.ру, Лента.ру, Regnum, Life.ru, Politnavigator тощо. 

І це лише крапля в океані дезінформації. До поширення цього російського наративу в Україні доклалися й чимало інших гравців, що виступають на російському боці. Віктор Медведчук зробив окрему заяву, а популярний блогер (який віднедавна є також політиком) Анатолій Шарій записав аж два відео (кількість переглядів кожного – від 400 до 450 тисяч).

Перше з них спрямоване на нагнітання в Україні емоцій проти Угорщини. Мовляв, Угорщина – агресор, який хоче відхопити територію України, "окучує території", і "угорські війська на Закарпатті, на жаль, зустрічали би з квітами"; від цього Шарій переходить до тематики федералізації, яка, за його словами, "вже йде повним ходом".

Друге його відео побудоване навколо наративу, що Україна – це проєкт Сороса, а ключовим ворогом Сороса і Демократичної партії США сьогодні є Віктор Орбан. Така собі теорія змови, яка перегукується із заявою Медведчука, що останнє українсько-угорське загострення – це атака Сороса проти Орбана руками української влади.

Як бачите, в цьому інформаційному потоці вже не має значення, що початково йшлося про відео на каналі маловідомої сербської блогерки. Це був лише перший камінець, який потягнув за собою масштабну інформаційну кампанію, яку до того ж продовжують підживлювати анонімними мейлами з погрозами на адресу пересічних угорців Закарпаття.

Пропаганда, що працює

Можна скільки завгодно заспокоювати себе тим, що матеріали російських ЗМІ не мають впливати на нашу думку, що провокації росіян є надто очевидними, а відео – відверто фейковими.

Це все так. Однак практика довела, що масова російська брехня, попри свою очевидність, є ефективною. Щонайменше для поглиблення недовіри між Україною та Угорщиною. 

Найяскравіший доказ цього – історія із замовним підпалом Товариства угорців в Ужгороді.

Попри численні докази того, що за тією провокацією стояли росіяни, і попри те, що цю версію підтвердили слідство та суд у дружній до Будапешта Польщі – безпідставних звинувачень на адресу України це так і не зняло.

Досі від угорських політиків, журналістів та дипломатів доводиться чути про підпал офісу КМКС як про приклад "переслідувань угорців на Закарпатті".

Отже, та російська провокація виявилася більш ніж дієвою. А виходячи з кількості переглядів відверто пропагандистських матеріалів того ж Шарія – вона лишається дієвою і зараз, спонукає Москву продовжувати цю діяльність, використовуючи системну недовіру між Києвом та Будапештом.

Все це виглядало би смішно, якби українсько-угорські відносини не переживали найглибшу кризу в сучасній історії, а сусідні країни не продовжували би змагатися у докорах одне одному, регулярно ллючи воду на російський пропагандистський млин. 

А як наслідок, від цього втрачають і Київ, і Будапешт, і угорськомовна меншина Закарпаття.

Адже віра останньої у міфічну загрозу лише посилюється, якщо ці міфи, що походять від росіян, дублюють та посилюють як в Україні, так і в Угорщині.

Автор: Дмитро Тужанський, 

директор Інституту Центральноєвропейської стратегії, спеціально для ЄП