11 грудня минув рік, як Європейський Союз проголосив курс на "озеленення" усіх сфер економіки та суспільного життя. Вже зараз можна говорити, що нова політика докорінно змінила життя ЄС, і не лише його. 

Про наміри бути частиною цього амбітного плану відразу ж заявила і Україна. Попри це, в українському експертному середовищі та бізнесі досі немає єдиної оцінки щодо того, які наслідки матиме для нашої країни участь у Green Deal – Європейському зеленому курсі.

Отже, як Україна інтегрується у нову кліматичну політику ЄС? Що відбулося впродовж року? Де ми зараз і які перспективи маємо?

Новий курс для Європи

11 грудня 2019 року Європейська комісія ухвалила комюніке "Європейський зелений курс" – програму дій, в центрі якої – план переходу до кліматично нейтральної Європи до 2050 року.

Разом із ЄС: як Україні визначити свої пріоритети для участі у Green Deal

Комюніке закладає основи для дій у дев'яти сферах, як-от: клімат, енергетика, промислова стратегія для циркулярної економіки, стала і розумна мобільність, зелена сільськогосподарська політика, збереження біорізноманіття, нульове забруднення, фінансові інструменти, Євросоюз як глобальний лідер.

Завдання в усіх сферах досить амбітні: реновація 35 млн неенергоефективних будівель; скорочення використання пестицидів на 30% та добрив на 20% до 2030 року; частка земель під органічним виробництвом – 25% до 2030 року; 30% суші та 30% морських теренів – природоохоронні території; виробництво до 10 млн т відновлюваного водню до 2030 року; скорочення викидів парникових газів у транспортному секторі на 90% тощо.

Зелений курс базується на вже прийнятих раніше політиках і законодавстві. Проте, беручи до уваги нові завдання, постійно розвивається через прийняття нових стратегій, планів, змін до законодавства чи ухвалення нового. Перелік основних заходів і часові рамки для їх впровадження затверджені у Дорожній карті до комюніке.

Пандемія коронавірусу трохи сповільнила темпи ухвалення документів, проте не зупинила процес.

Упродовж 2020 року були схвалені Нова промислова стратегія, План дій з циркулярної економіки, Стратегія формування цифрового майбутнього Європи, стратегія "Від ферми до виделки", Стратегія ЄС з біорізноманіття, Воднева стратегія тощо.

Чим займалася Україна?

Україна відразу ж відреагувала на новий курс ЄС заявами на найвищому політичному рівні. "Тема Європейської зеленої угоди буде пріоритетом нашого Уряду, так само, як вона є пріоритетом Європейської комісії. Ми з вами починаємо справу історичної ваги і мусимо ставитися до неї дуже ретельно і серйозно", – заявив ще у лютому 2020 року тодішній віцепрем’єр з європейської та євроатлантичної інтеграції України Дмитро Кулеба.

І справді, питання Європейського зеленого курсу було важливим на політичному порядку денному України впродовж 2020 року.

Разом із ЄС: як Україні визначити свої пріоритети для участі у Green Deal

Підтвердженням стало те, що питання про долучення України до Green Deal порушувалося на шостому засіданні Ради асоціації у січні 2020 року та 26-му саміті Україна-ЄС у жовтні 2020-го, а також – створення спеціальної міжвідомчої групи та розробка й направлення європейській стороні позиційного документа.

В Україні постійно ведуться дискусії щодо долучення до Green Deal, щодо його можливостей, переваг, загроз.

Про це говорять державні органи, громадськість, експерти, бізнес. Бізнес найбільше турбують саме загрози – для торгівлі, експорту, особливо в контексті наміру Європейського Союзу запровадити карбонове коригування імпорту.

Та все ж лише політичного рівня та дискусій для того, щоб скористатись можливостями Green Deal на практиці, замало. Ефективне використання можливостей, перш за все, тісно пов’язане зі станом та готовністю України до трансформації у конкретній сфері, а безумовним пріоритетом є наближення українського законодавства до вимог законодавства ЄС в усіх сферах, передбачених Угодою про асоціацію. Проте не всі сфери можуть похвалитись високим прогресом у виконанні Угоди про асоціацію.

Часто політичні заяви щодо готовності України бути частиною Green Deal не підкріплені практичними діями.

Наприклад, Державна програма стимулювання економіки для подолання негативних наслідків, спричинених обмежувальними заходами щодо запобігання виникненню і поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, не лише не йде за європейською тенденцією щодо "зеленого" відновлення після пандемії, а й дозволяє підприємствам "переносити строки виконання заявлених екологічних проєктів з плановим строком реалізації до 2021 року на строк до 2022 року".

Презентований у січні 2020 року проєкт Концепції "зеленого" енергетичного переходу України до 2050 року (який експерти називали "Українською зеленою угодою") так і залишився на рівні проєкту.

Презентовані нещодавно Вектори економічного розвитку України до 2030 року не розглядають економічну модель України крізь призму кліматичної нейтральності, циркулярної економіки та інтеграції екологічних та кліматичних питань в усі сфери економіки.

Проєкт закону "Про території Смарагдової мережі" взагалі ставить нас на "російський" шлях євроінтеграції, пропонуючи альтернативу європейській мережі NATURA 2000 (Смарагдову мережу створюють країни, що не мають євроінтеграційних прагнень).

Західні Балкани як орієнтир

Передбачається, що розробка Дорожньої карти з Європейського зеленого курсу для України базуватиметься на досвіді подібної співпраці ЄС із Західними Балканами.

Зелений порядок денний для Західних Балкан вже прийнятий у листопаді 2020 року. Він базується на діях у п'яти сферах: кліматичні дії, включаючи декарбонізацію, енергетику та мобільність; циркулярна економіка, зокрема відходи, переробка, стале виробництво та ефективне використання ресурсів; біорізноманіття; боротьба із забрудненням повітря, води і ґрунтів; сталі харчові системи й сільські зони.

Для кожного напрямку передбачені конкретні ініціативи, які можуть включати або спеціальні заходи для країн Західних Балкан (наприклад, допомога в наближенні до acquis, пов’язаних з декарбонізацією енергетичного сектора в рамках Енергетичного співтовариства, підтримка розробки стратегій циркулярної економіки), або долучення до існуючих чи планованих ініціатив на рівні Євросоюзу (наприклад, включення регіону в Європейський кліматичний пакт чи його ініціативи, робота в напрямку інтеграції Західних Балкан в промислові ланцюги постачання ЄС).

Важливим фактором у контексті співпраці ЄС із Західними Балканами є те, що зелений порядок денний підкріплений конкретними фінансовими інструментами.

Виклик чи можливість?

На думку Європейської комісії, перехід до кліматично нейтральної Європи потребує ефективних дій з боку сусідів ЄС. Сумарні нетто-викиди країн ЄС складають лише 6% глобальних викидів парникових газів. Це означає, що для впливу на глобальну проблему змін клімату зусиль ЄС зі скорочення власних викидів буде недостатньо.

Якщо Євросоюз претендує на глобальне лідерство у боротьбі зі зміною клімату, реальне втілення цього передбачає заохочення інших держав до скорочення викидів.

Тому для ЄС є важливою його робота з "озеленення" країн-сусідів, зокрема заохочення їх до встановлення сміливих кліматичних цілей.

Україна зараз працює над розробкою другого національно визначеного внеску до Паризької угоди, розробкою національного плану з енергетики і клімату, стратегії з адаптації до зміни клімату. Цілі щодо скорочення викидів парникових газів озвучив Володимир Зеленський під час свого виступу на Міжнародному саміті кліматичних амбіцій, а саме: скорочення на 58-64% у порівнянні з 1990 роком.

Деякі експерти та громадськість вже розкритикували таку "амбітність", що може означати збільшення викидів на практиці у порівнянні з нинішнім станом.

На саміті Україна-ЄС у жовтні 2020 року Україна та ЄС підписали угоду "Кліматичний пакет для стабільної економіки в Україні" на суму 10 млн євро, що сприятиме фінансуванню проєктів з переходу до чистої і кліматично нейтральної економіки та додатковим можливостям для залучення інвестицій в українську економіку.

Очікується, що ЄС і надалі підтримуватиме кліматичні цілі України, що позитивно впливатиме не лише на питання довкілля, а й на модернізацію та зелений розвиток українських підприємств.

Що далі?

Є декілька рівнів подальшого розвитку подій щодо долучення України до Green Deal:

• Стратегічний рівень, що забезпечуватиметься розробкою Дорожньої карти з Green Deal для України.

Документ може розроблятися за аналогією з Зеленим порядком денним для Західних Балкан. Він обов’язково має містити низку пріоритетних напрямків співпраці (флагманських ініціатив), які цікаві і Україні, і Європейському Союзу.

Це може бути співпраця у водневій енергетиці, єдина система торгівлі викидами парникових газів, створення додаткового кластера природоохоронної мережі NATURA 2000 (так звана асоційована NATURA 2000 чи NATURA 2000+), інтеграція українських виробників у промислові ланцюги постачання ЄС, долучення до "Хвилі реновацій" тощо.

• Процес синхронізації, який забезпечуватиметься виконанням "домашнього завдання" України в рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і міжнародних договорів у сферах, які дотичні до Європейського зеленого курсу (промислова політика, енергетика, транспорт, сільське господарство, відходи, боротьба із забрудненням, кліматична політика, діджиталізація тощо).

У цьому процесі необхідно врахувати той факт, що Green Deal – це динамічний інструмент, і зараз відбувається і буде відбуватися багато змін, які Україні потрібно враховувати вже зараз, тримати руку на пульсі усіх останніх тенденцій та нововведень, щоб потім не наздоганяти ЄС у тій чи іншій сфері.

• Долучення до Green Deal через локальні ініціативи, зокрема на рівні міст, яким відводиться окреме місце в процесі імплементації Зеленого курсу.

Українські міста можуть бути на крок попереду від загальнонаціональних політичних процесів і впроваджувати невеликі ініціативи на місцевому рівні, які б забезпечили синхронний розвиток із містами ЄС. Тут може йтися про адаптацію до зміни клімату, впровадження енергоефективних заходів, долучення до платформи з "озеленення".

В ідеалі необхідне поєднання усіх трьох напрямків.

Ключове питання, як завжди, у баченні свого майбутнього: ми приймаємо рішення, виходячи з того, де ми є зараз, чи куди ми хочемо прийти? Ми хочемо будувати нову модель суспільного розвитку чи лише на словах підтримувати сучасні тенденції?

Авторка: Наталія Андрусевич,

голова правління Ресурсно-аналітичного центру "Суспільство і довкілля"