Перемог більше: підсумки 2020 року в зовнішній політиці України

2020 рік, поза сумнівом, залишиться в історії та у пам’яті як перший рік пандемії коронавірусу. Ця тема привертала увагу і урядів, і дипломатів по всьому світу, змінюючи життя мільйонів людей... але у світі відбувалися також інші події.

Деякі з них стали без перебільшення історичними, знаковими. У тому числі для України. До того ж (хоч це може когось здивувати) 2020 рік у міжнародній сфері приніс Україні набагато більше перемог, аніж поразок, і навіть у тих питаннях, де ми стояли на межі "зради", ситуацію вдалося змінити. Часом навіть на протилежну.

Отже, свідомо відклавши вбік пандемію та пов’язані з нею події, "Європейська правда" підбиває підсумки зовнішньополітичного року для нашої держави.

5 головних перемог 2020 року

НАТО та статус EOP

12 червня Північноатлантична рада надала нашій державі статус партнера з розширеними можливостями НАТО (Enhanced opportunity partner, EOP), який відкриває для України можливості тіснішої військової співпраці з Альянсом. І хоча він не є аналогом членства, тобто не поширює на Україну "натівську парасольку безпеки", але наближає нас до рівня готовності до вступу в Альянс.

Та особливу вагу має те, як та коли Альянс дав цьому зелене світло.

В експертних колах було відомо, що переговори щодо EOP поволі йдуть до успіху. Київ переконував європейських скептиків, як-от Німеччину, у своїй готовності використовувати новий статус. Були сподівання, що ми отримаємо його наприкінці року, якщо тільки це рішення не заблокує непередбачувана Угорщина.

Тим часом навесні наш конфлікт з Будапештом пішов на спад, глави МЗС Дмитро Кулеба та Петер Сійярто провели кілька переговорів і готували зустріч лідерів.

Словом, відкрилося вікно можливостей – і ми вдало ним скористалися.

Альянс погодився прискорити надання статусу EOP, і Угорщина не стала його ветувати.

Зайве й говорити, що зараз це вікно знову зачинене. "Угорське протистояння" знову гаряче – але рішення вже ухвалене, його не скасувати.

І не виключено, що рішення про наш вступ до НАТО колись буде схвалене завдяки появі подібного "вікна", як це відбувалося з іншими державами Східної Європи. Але для цього недостатньо просто чекати.

І тому дуже важливо, що Україна, отримавши EOP, не зупинилася. Ми вже подали до Брюсселя пропозиції щодо використання нового статусу. Важливість цих кроків визнає навіть опозиція.

Британський успіх

Безумовно успішним для України у 2020 році став британський напрямок.

Сполучене Королівство здавна є партнером та другом нашої держави. Лондон був однією з небагатьох столиць, що послідовно виступали за вступ нашої держави до ЄС. Крім того, британська влада і суспільство після кількох політичних вбивств, скоєних російськими агентами на їхній території, а тим більше після застосування нервово-паралітичної зброї у Солсбері, дуже реалістично ставляться до путінського режиму.

А цього року Україна стала офіційно проголошеним стратегічним партнером Британії. Це зафіксовано у великій торговельній та політичній угоді, яку наші держави уклали в жовтні. 

Її підписання стало безсумнівною перемогою Києва. До того ж угода дозволила нам зберегти вільну торгівлю з королівством після його виходу з ЄС.

Та не менш важливою стала домовленість із Британією про оновлення українського флоту. ЄвроПравда детально розповідала про будівництво британських ракетних катерів та загалом про "москітний" флот. Ця домовленість стала важливою перемогою 2020 року.

Марків вільний!

Бувають новини настільки позитивні й настільки переможні, що про них знають без перебільшення усі.

Саме таке повідомлення надійшло з Італії 3 листопада: апеляційний суд Мілана зняв усі звинувачення з Віталія Марківа і звільнив його у залі суду.

Справа Марківа, фальсифікована від початку, стала ганебною сторінкою італійського правосуддя, адже суд першої інстанції під тиском суспільства, "розігрітого" російською пропагандою, ухвалив обвинувальний вирок, попри відсутність жодних реальних доказів. Нацгвардієць провів за ґратами понад три роки. Та дякуючи зусиллям нашої громади в Італії, дипломатів, держави загалом – правда перемогла.

Гаага

Протидія України державі-агресору, яка свідомо та послідовно руйнує світову правову систему та сіє ворожнечу у різних частинах планети, буде неповною, якщо не покарати персонально тих, хто ухвалював ключові рішення. Тих, через кого загинули десятки тисяч українців, а 1,5 мільйона (за офіційними даними) були змушені залишити домівки.

Включно з Владіміром Путіним.

Навіть якщо вирок буде посмертним, як це сталося із Гітлером – таке засудження є дуже важливим.

11 грудня світ зробив крок до цього рішення: офіс прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) повідомив про закінчення попереднього розслідування у справі "Ситуація в Україні". Вже зараз Гаага може почати процес щодо подій, пов’язаних з російською агресією. "Європейська правда" детально розповіла, що це означає.

Донбас, Нормандія та Мінськ

Цей пункт – найскладніший. Він – єдиний з п’ятірки, де немає чіткої перемоги, але його все одно варто зарахувати до переліку досягнень.

Причому протягом року з боку України (передусім офісу президента) була низка помилок. Ми ледь не проковтнули наживку росіян, які просували рішення, що дало би суб’єктність російським маріонеткам на Донбасі. Але тоді – у тому числі завдяки тиску громадськості – процес вдалося зупинити. І, треба визнати, відтоді Банкова навчилася на власних помилках та почала діяти обережніше.

Рік тому доводилося чути численні апокаліптичні прогнози щодо розвитку подій на Донбасі, але вони, на щастя, не справдилися. Принцип "безпека передусім" лишився базовим на переговорах; Україна не піддалася тиску Кремля щодо змін до Конституції; Німеччина лишається на нашому боці тощо.

Та перемога не лише у тому, що ми не здали свої позиції.

Цього року Україна перебрала лідерство у Тристоронній контактній групі (ТКГ), тобто у Мінському форматі.

Уперше за тривалий час саме Київ формує порядок денний на переговорах, змушуючи росіян нервувати. Так, наприклад, сталося через рішення України змінити свою делегацію у ТКГ та через включення до неї представників Донбасу, що стали противагою маріонеткам РФ з окупаційних адміністрацій. До слова, "зміну лідера" у ТКГ вже публічно визнають західні дипломати.

А те, що Росія, не маючи стратегії перемоги за нових умов, скочується в істерики та ультиматуми, які лишаються невиконаними, додає оптимізму. Тому цей трек (навіть якщо не брати до уваги зниження інтенсивності обстрілів на Донбасі) можна сміливо зараховувати до міжнародних перемог, яких досягла Україна 2020 року.

5 світових зрушень, що вплинули на Україну

У попередньому блоці йдеться про перемоги, яких досягла Україна – сама або разом із партнерами. Та 2020 рік виявився багатим також на події, що сталися без нашої прямої участі, але які, втім, дають нові перспективи нашій державі. Або ж ті світові зсуви, які лише побіжно стосуються нашої держави – але під час яких Київ вчинив правильно.

Протести у Білорусі

Масові ненасильницькі протести, що розпочалися у сусідній країні після фальсифікованих президентських виборів, викликали симпатії всього світу, але так і не призвели до повалення самопроголошеного президента Александра Лукашенка, якого називають також останнім диктатором у Європі (Росію, нагадаємо, ми не вважаємо європейською державою).

Втім, говорити про остаточну перемогу Лукашенка зарано. Навпаки, є підстави вважати, що його повалення є питанням недалекого майбутнього.

І не лише через обіцяну конституційну реформу. Набагато важливішим є становлення білоруської політичної нації. Масштабні та тривалі протести на вулицях білоруських міст, які не вдалося загасити жорсткими репресіями, явно суперечать інтересам як самого Лукашенка, так і його союзників у Кремлі. 

Та ми хочемо окремо відзначити дії України.

Західні держави не вперше жорстко реагують на дії білоруської диктатури; США та окремі країни ЄС ще у 2010 році оголошували про невизнання перемоги Лукашенка на так званих "виборах". Натомість Київ щоразу намагався дистанціюватися від західної критики, віддаючи перевагу збереженню контактів з "батькою".

Цього разу наша держава вчинила інакше. 

Так, була нетривала пауза з оцінкою подій у Мінську (яка викликала критику на адресу МЗС та ОПУ, у тому числі з боку "Європейської правди"). Але невдовзі Київ оголосив про нелегітимність влади Лукашенка та приєднався до більшості запроваджених Євросоюзом санкцій та до усіх відкритих заяв стосовно Білорусі. У цьому питанні ми нарешті з цивілізованим світом – і це заслуговує на підтримку.

Але водночас Україна не доєдналася до тих, хто підносить вагу Світлани Тихановської. Приміром, Зеленський, на відміну від решти європейських лідерів, з нею не зустрічався. І це – правильно, зважаючи на неоднозначні заяви номінальної лідерки білоруської опозиції щодо Криму, спростування яких має бути передумовою добрих відносин будь-якого політика з Україною. 

Нова війна у Карабаху

Не менший вплив на нас має нова війна між Азербайджаном та Вірменією, яка призвела до поразки Єревана та відновлення контролю Баку над більшістю території країни. Втім, конфлікт ще далекий від завершення. Не визначений навіть статус самого Нагірного Карабаху, куди тепер увійшли російські "миротворці". 

Україна в цьому конфлікті діяла саме так, як радили експерти, включно з ЄвроПравдою. Київ не ставив під сумнів територіальну цілісність Азербайджану, проте лишився осторонь самого збройного конфлікту і не вдався до некоректних порівнянь ситуацій у Карабаху та ОРДЛО на офіційному рівні. 

Увесь світ проти Росії

І хоча у карабаському конфлікті Росія виявилася серед переможців, загалом 2020 став для неї роком поразок. 

Це доводить, зокрема, ситуація з антиросійськими санкціями у ЄС. Нині не чути навіть натяків на їхнє скасування, які постійно лунали, приміром, у 2019 році. Навіть президент Франції Еммануель Макрон, який півтора року тому оголосив про нову російську політику та про курс до більшої взаємодії з Москвою, змушений утриматися від втілення намірів.

Цього року Путін зацементував свій імідж нерукоподаваного політика.

І не лише через дії в Україні.

Величезний вплив на Захід мало отруєння Навального, внаслідок якого у Німеччині навіть заговорили про можливість зупинки "Північного потоку-2". І навіть нові американські санкції проти ПП2 вже не викликали такого опору, як досі (детальніше про них – у статті "Дві пастки для Nord Stream 2").

Наслідки Brexit 

Підбиваючи підсумки року, не можна не згадати про успішне завершення переговорів між Великою Британією та ЄС. Угода про розлучення затверджена. Хаотичного Brexit вдалося уникнути, і це добра новина для усього континенту. 

А для України це також означає, що ми дуже скоро підпишемо з ЄС угоду про "відкрите небо", яка роками була заблокована через суперечку між Британією та Іспанією. На її підписання ми чекаємо вже у лютому.

Вибори у США

І, звісно ж, надважливим є обрання нового президента США. Ми багато про це писали (аналітику можна почитати у тематичному розділі ЄвроПравди, наприклад про те, чого чекати Україні від відносин із США у новому році). Та маємо окремо підкреслити: після провальних дій ОПУ в 2019 році Київ змінив тактику, зокрема не піддався тиску Джуліані й не став втручатися у вибори. 

Хоча історія з плівками Деркача навесні змусила понервувати. І запитання про роль команди Зеленського у ній досі лишаються без відповіді.

Але кричущих проблем нам вдалося уникнути.

Поразки або втрачені можливості 

Цей блок, на щастя, значно менший за попередні. І саме це є підставою для оптимізму принаймні щодо зовнішньої політики та для сподівань на краще у 2021 році (спойлер: перелік цих сподівань наведений нижче). Але вирішити ці проблеми, яких ми нарахували чотири, украй важливо. Причому якнайшвидше. 

Арбітраж щодо лісу-кругляка

Цей пункт – єдиний з переліку, де можна говорити про безумовну поразку на міжнародному фронті. Втім, ця поразка була очікуваною, адже історія тягнеться з 2015 року. У грудні арбітраж встановив, що рішення України про заборону експорту необробленої деревини у тому вигляді, як його ухвалила наше держава, порушує Угоду про асоціацію та має бути скасоване.

За п’ять років історія з кругляком суттєво вплинула на довіру ЄС до Києва, так і не зупинивши вирубку Карпат (бо її Київ врегулювати так і не зважився). І засмучує те, що нова влада просуває подібні ініціативи, на кшталт нових правил держзакупівель.

Втім, це рішення арбітражу ще зможе стати перемогою України, якщо його наслідком буде створення прозорого ринку деревини.

Але є інший сценарій. Спроби Києва маніпулювати рішенням, затягуючи його виконання чи шукаючи можливості його ігнорувати (наприклад, штучно віднісши сосну до деревини цінних порід, щодо якої арбітраж підтвердив право обмежувати експорт), можуть мати катастрофічні наслідки для відносин із Євросоюзом. 

Відносини з ЄС

Українська влада заявляє, що європейський напрям – це той, де можна говорити про безумовну перемогу Києва, але це варто поставити під сумнів. Принаймні, після подій кінця року, коли Конституційний суд спробував зруйнувати антикорупційну інфраструктуру. 

Зеленський переконав Брюссель у тому, що не він стоїть за цим рішенням, тож криза дещо вщухла, але реальних дій влади (яка нібито має монобільшість) для її подолання відверто бракує. А останні події року, коли Банкова б’є рекорди із втручання в роботу правоохоронних органів, намагаючись зупинити розслідування справи Татарова, для багатьох у Брюсселі можуть стати визначальними. 

Підкреслимо: про поразку України тут не йдеться. На європейському фронті ми досягли багато чого, є обережні сподівання на перемоги наступного року. Однак загалом у ставленні європейців до Зеленського 2020-й став роком втрати довіри чи то "завершення романтичних стосунків". Хоча цей процес ще не є незворотним.

НАТО: уповільнення реформ

Ця сфера також точно не є "зрадою". Рада ухвалила низку реформаторських законів, що потрібні для зближення з Альянсом – про оборонні закупівлі, про розвідку тощо.

Однак епопея із Законом про СБУ, проти ухвалення якого (знову, як і до 2019 року!) працює сама Служба безпеки України, засмучує. Три спроби ухвалити цей закон хоча б у першому читанні завершилися нічим. Його перенесли на січень. Та для реального успіху за лінією НАТО потрібна вища підтримка реформ. У тому числі – з боку проєвропейської опозиції. 

Інакше ми й надалі будемо шкодувати про те, що Грузія робить кроки до вступу в Альянс, а ми стоїмо на місці.

Угорщина: без зрад і без перемог

На жаль, у відносинах з Угорщиною ми знову у проваллі. Конфлікт поновився, а заяви соратників Орбана заганяють його в глухий кут. Втім, є і добра новина. Жодною червоною лінією новий уряд не поступився. Та рано чи пізно цей конфлікт необхідно владнати.

П’ять мрій на 2021 рік

І, нарешті, про очікування від нового року. Звісно, на першому місці – ті, що пов’язані з пандемією, як-от успішна вакцинація, відновлення повноцінної дії безвізу тощо. Але ми домовилися про це не писати :) 

До того ж від нового року не бракує очікувань та мрій, не пов’язаних із коронавірусом.

На першому місці – НАТО. Якщо Україна доведе свою відданість проведенню реформ (і ухвалення закону про СБУ тут не на останньому місці!), ми маємо всі підстави сподіватися на позитивний сигнал на наступному саміті Альянсу, який відбудеться, імовірно, восени. Не виключене навіть відновлення нашої "спайки" з Грузією, якщо для двох держав визначать спільні терміни отримання ПДЧ. Хоча у разі, якщо грузини отримають цей статус першими, це нам лише допоможе. ЄвроПравда вже поясняла, чому.

На другому місці – досягнення перемир’я з Орбаном, не поступаючись при цьому цілісністю України. Ми маємо захищати угорську меншину, але не втрачати її, а Угорщина має припинити розігрівати паніку та сіяти ворожнечу на Закарпатті. Домовитися про це буде непросто, але це необхідно зробити. Це потрібно також для подальшого реального прогресу у відносинах із НАТО.

Третя мета – у 2021 році ми маємо наблизитися впритул до перегляду Угоди про асоціацію з ЄС, зробивши її відповідною часу. У тому числі – використати Green Deal, тобто зелений курс Євросоюзу. Це завдання – цілком досяжне.

Четверте – це так званий "промисловий безвіз" з ЄС (відомий також за офіційною назвою "Угода ACAA"), який посилить наших експортерів, знявши потребу додаткової сертифікації товарів. Таких угод буде кілька для різних товарних груп. У 2021 році треба прагнути підписати перші з них.

І, нарешті, п’яте – створення "Кримської платформи" як механізму, який дозволить тримати питання Криму у світовому порядку денному. Її перший саміт відбудеться у травні. А от чи можна буде говорити про реальний успіх цієї ініціативи? Чи стане вона кроком до повернення Криму? Відповідь на ці питання спробуємо дати за рік. І вона значною мірою визначить, чи стане 2021 роком перемог української дипломатії.

Автори: 

Сергій Сидоренко, Юрій Панченко,

редактори "Європейської правди"