Що поляки думають про політику щодо України?

На дискусії про польсько-українські відносини як над Віслою, так і над Дніпром у популярному публіцистичному дискурсі великою мірою впливають стереотипи або спрощення, що виникли на історичному ґрунті.

Якщо на формування образу України у Польщі впливає передусім ставлення української держави до діяльності ОУН і УПА, то на сприйняття Польщі українськими елітами – переконання про те, що Польща історично була імперською державою, часом супроводжуване побоюваннями, що до імперіалізму вона за сприятливих обставин може повернутися.

Незгода Польщі на прийняття панівного в Україні бачення спільної історії, що стало особливо помітним останніми роками, тільки поглиблює цей страх.

У цій ситуації варто, щоб українська громадська думка ознайомилася з результатами кількох детальних соціологічних опитувань, проведених у Польщі на замовлення Центру польсько-російського діалогу і порозуміння з Варшави (установи, створеної польською владою для ведення діалогу з російським громадянським суспільством).

Ці дослідження дозволяють перевірити, наскільки українські побоювання є виправданими.

Україна важливіша за Росію

Переважна більшість, 80% поляків, вважає, що зовнішня політика повинна поєднувати піклування про власні інтереси із захистом прав людини, підтримкою інших націй, які прагнуть свободи, чи допомогою жертвам конфліктів. Натомість прихильниками зовнішньої політики, яка спирається на принципи націоналізму і реальної політики, є 15%.

Отже, у Польщі переважає погляд про взаємозалежність, а не антагонізм захисту принципів та інтересів.

З політичної точки зору це дуже важливо. Адже більша частина польської громадської думки не дала себе переконати гаслами дедалі гучніших у Польщі публіцистів, які, коментуючи міжнародні справи, закликають відмовитися від уявного "ідеалізму" при здійсненні східної політики, просуваючи натомість позицію, яку вони називають "реалізмом" або навіть "враховуванням одвічних передумов геополітики".

З опитування випливає, що прихильники примату співпраці з Україною і Литвою становлять серед поляків більшість (56%).

Голосів, які стверджують, що співпраця з Росією повинна бути важливішою, ніж спільні дії з сусідами, значно менше (30%). У цьому аспекті немає помітних відмінностей між представниками різних вікових груп. Оптимізму при цьому додає те, що 68% поляків вважають, що політика Польщі, спрямована на підтримку незалежності України і Білорусі та інтенсифікацію відносин цих країн із ЄС, є слушною, а протилежної думки дотримуються лише 8%.

Крім того, 59% поляків мають позитивне ставлення до Помаранчевої революції та Революції гідності, а негативне – 14%.

А отже, у контексті східної політики впадає в очі згідність думки поляків із діями чергових польських урядів, для яких підтримка України була значно важливішою, ніж бажання втримати добросусідські відносини з Росією – дедалі більш авторитарною й імперською.

Увагу привертає відносно високий відсоток безпосередньо декларованих поляками позицій, коли вони виявляють солідарність із сусідами на сході.

Це проявляється, зокрема, у відповідях на запитання про готовність підтримувати переслідуваних білорусів попри складну бюджетну ситуацію в Польщі – цю вимогу підтримують 62% опитаних. Але це помітно також у бажанні, щоби Варшава відкривалася еміграції з України і Білорусі, з боку відповідно 71% і 62% респондентів, що приблизно чверть поляків обґрунтовують суто альтруїстичними міркуваннями – біднішим треба допомагати.

Також опитування демонструє безпосередньо висловлене величезною більшістю поляків схвалення принципу, яким керувалися польські урядові й інтелектуальні еліти після 1989 року – що необхідно змиритися з територіальними втратами на сході й боротися з ревізіонізмом.

Нарешті, варто зазначити надзвичайно високий рівень позитивного досвіду в контактах із українцями (73%) у переважної більшості поляків. Лише кілька відсотків мали негативний досвід.

Беручи до уваги те, що у щорічних опитуваннях Центру дослідження громадської думки (CBOS) щодо декларованих поляками симпатій та антипатій до інших націй частка респондентів, позитивно налаштованих до українців, а також до білорусів та росіян, зазвичай не перевищує третини, помітна певна розбіжність між декларованою симпатією/антипатією до цілої нації та особистим досвідом контактів із її представниками.

З минулорічних досліджень випливає також, що поляки у відповідь на прохання ранжирувати сусідів Польщі під кутом культурної близькості розміщують українців разом із литовцями на другому місці – після чехів і словаків. Росіяни займають останнє місце.

Владіміра Путіна позитивно оцінюють 9% поляків, а негативно – 60%. При цьому 70% поляків вважають, що Росія здійснила агресію проти України, а протилежної думки дотримуються 13%.

Тривожні тенденції

Для української громадської думки не останнє значення матимуть також спонтанні відповіді на запитання про пріоритети польської політики щодо України. Поляки дали такі відповіді:

24% – допомога українцям у розбудові ефективної, правової, демократичної держави;

23% – допомога полякам, що проживають в Україні;

21% – допомога польському бізнесу в інвестиціях в Україні;

18% – підтримка незалежності України, якій загрожує Росія;

11% – схилення українців до визнання відповідальності УПА за вбивства поляків на Волині та в Східній Галичині під час Другої світової війни.

Опитування водночас виявило менш численну, але помітну групу поляків, які не погоджуються з основами стратегії чергових польських урядів щодо держав Східної Європи.

Зокрема, кожен шостий поляк (17%) незадоволений існуванням консенсусу щодо відсутності територіальних претензій до Литви, Білорусі та України.

Стала помітною також група, яка нараховує – залежно від питання – від кількох до кільканадцяти відсотків респондентів, що загалом неприхильно налаштовані до Східної Європи, її націй, імміграції до Польщі, проявів солідарності.

Гірше того, опитування показує, що позиції солідарності виразно переважають у людей віком після 45 років. У молодших поколінь вони теж домінують, але помітно слабше.

Можна також побачити залежність від віку і у ставленні до Росії.

Серед польської молоді аж 37% вважають, що Росія не становить загрози для Польщі, тоді як у поколінні після 55 років аналогічну відповідь дав тільки кожен шостий поляк.

Тривоги сповнює той факт, що у групі наймолодших осіб (18–24 роки) переконання в тому, що відповідальність за погані відносини однаковою мірою несуть Польща і Росія, поділяють аж 72% опитаних, тоді як у групі найстарших осіб (65+) так вважають 40%.

Висновки для Києва

Яке значення це має для України? Можна зробити кілька висновків, які сповнюють як оптимізмом, так і песимізмом.

Передовсім помітно, що переважна більшість поляків погоджуються з принципами східної політики Польщі, яка втілюється урядами з 1990-х років – зміцненням незалежності України і її зв’язків із Центральною і Західною Європою та протидією імперським тенденціям у зовнішній політиці Росії.

Немає жодних підстав вважати, ніби у Польщі останніми роками змінилося ставлення до України – позитивний досвід контактів з українцями, сприяння імміграції, підтримка українських революцій дають добрі прогнози на майбутнє.

Видно також, наскільки безпідставними є побоювання, що – згадуючи прогноз Михайла Грушевського – поляки за зразком росіян проявлять "канібальський апетит" щодо українців і можуть навіть з цією метою співпрацювати з росіянами.

Відсоток осіб, які засуджують Путіна і його зовнішню політику, наближений до відповідного відсотка в Україні і є помітно вищим, ніж у переважній більшості інших європейських країн.

Натомість відсоток тих, хто до Путіна має позитивне ставлення, у Польщі є навіть меншим, аніж в Україні.

Необхідно, однак, звернути увагу на немалу (11%) групу поляків, які вважають, що основною метою польської зовнішньої політики щодо України має бути переконати українську владу, аби та переглянула свою зовнішню політику й перестала прославляти формування, відповідальні за злочини проти поляків. Це чимало, особливо якщо врахувати, що ці поляки зазвичай є виборцями партій консервативного чи націоналістичного спрямування.

Затяжна історична суперечка Києва та Варшави ускладнює здобуття суспільної підтримки проукраїнською політикою. Вона гальмує прагнення політичних еліт приєднуватися до підтримки Києва, особливо якщо йдеться про еліти, які спираються на консервативний чи націоналістичний електорат.

Не варто також нехтувати тим, що у молодшому поколінні, зазвичай менш консервативному, ніж старші генерації, позиції солідарності є рідшими, а усвідомлення загрози з боку Росії – меншим.

Нині це ще не загрожує проукраїнському курсу польської влади. Треба, однак, рахуватися з тим, що в майбутньому політики у Варшаві можуть більш "бартерно" дивитися на відносини між обома державами, особливо якщо їх до цього систематично заохочуватимуть з-за Бугу.

Автор: Лукаш Адамський,

доктор історії та політичний аналітик, заступник директора Центру польсько-російського діалогу та порозуміння – державної польської установи, створеної для діалогу з російською громадськістю