"Святині захищено" – під таким заголовком вийшли статті у сербських виданнях Чорногорії, Республіки Сербської (в Боснії і Герцеговині) та Сербії після того, як набрала чинності нова редакція чорногорського Закону про свободу віросповідання.

Головна відмінність від попередньої версії документа, проти якої рік протестували прихильники Сербської православної церкви (СПЦ) – збереження контролю цієї церкви над усіма релігійними об’єктами в Чорногорії, які де-факто наразі є в її розпорядженні.

Початкова редакція Закону передбачала повернення у державну власність монастирів та храмів, які належали Чорногорській державі до її приєднання до Сербії в 1918 році і щодо яких у СПЦ немає документів на право власності. Тепер така можливість із документа вилучена, і Сербська церква зможе зітхнути із полегшенням – святині захищено.

Успіх просербської влади був болюче сприйнятий патріотичною частиною чорногорського суспільства. Там не без підстав вбачають у скасуванні церковного закону збереження у країні "сербського миру" – спочатку у духовній сфері, а згодом – і у політичній.

Чи обґрунтовані такі підозри? І чи можливо зупинити атаку на чорногорську ідентичність?

Церква як політичний фактор

Ця драматична історія почалася в останні дні 2019 року, коли парламент Чорногорії ухвалив Закон про свободу віросповідання та правовий статус релігійних громад. Не в останню чергу – через політику самої СПЦ, яка намагалася впливати на політичні процеси і навіть на рівні окремих ієрархів відмовлялася визнавати чорногорців окремим народом.

За цей закон голосували представники тодішньої більшості на чолі з Демократичною партією соціалістів (DPS). Противники закону, головним чином представники просербських і проросійських партій, намагалися завадити голосуванню – підірвали невеличкий піротехнічний засіб у сесійній залі, кидалися на колег із правлячої коаліції та намагалися зламати обладнання на столі спікера.

Врешті-решт їх затримала поліція, і спірний документ було проголосовано без присутності опозиції.

Відповіддю на це рішення парламентарів стали акції протесту – сотні вірян Сербської православної церкви почали мітингувати і навіть блокувати дороги.

Проти НАТО та санкцій: чи загрожує Чорногорії розворот до Росії

Протести – у вигляді більш мирних хресних ходів – тривали весь минулий рік із перервами на періоди жорсткого карантину.

Поступово протестні виступи, приводом для яких був "захист святинь", іншими словами – інтересів та майна Сербської церкви в Чорногорії, перетворилися на ширший політичний рух, метою якого стала зміна влади в країні.

На тлі незадоволення правлячою вже 30 років владою під керівництвом Демократичної партії соціалістів Міло Джукановича (який наразі обіймає посаду президента) мета була досягнута.

За результатами парламентських виборів, що відбулися 30 серпня 2020 року, опозиційні виборчі об’єднання – радикальне просербське "За майбутнє Чорногорії", центристське "Мир є наша нація" та громадянське "Чорно-білі" – отримали більшість у парламенті і сформували уряд.

Вперше DPS Джукановича, а також усі партії національних меншин мали переходити в опозицію, тоді як до влади вперше в новітній історії країни прийшли сербські радикали.

Було зрозуміло, що Закон про свободу віросповідання не мав шансів.

Але не тільки це рішення попередньої влади опинилося під загрозою перегляду.

Підсумки виборів і перші заяви представників нової правлячої більшості змусили нервувати весь регіон та західні столиці. Лунали і заклики переглянути відносини з НАТО (нагадаємо, Чорногорія – член Альянсу), і вимоги відкликати визнання Косова…

А нинішній прем’єр, представник просербських сил, встиг "засвітитися" в російських ЗМІ з обіцянкою скасувати санкції проти Росії, чим налякав вже не тільки європейських та євроатлантичних партнерів Чорногорії, але й Україну.

Розвороту не буде

Втім, поступово – очевидно, не без зусиль з боку Північноатлантичного альянсу і Європейського Союзу – радикальності в заявах нової чорногорської влади ставало дедалі менше.

Новий міністр закордонних справ Джордже Радулович практично відразу після призначення заявив, що уряд буде підтримувати добрі відносини із сусідніми державами, що Чорногорія стане надійним союзником НАТО і що буде проведена сумлінна робота для наближення країни до ЄС.

Голова уряду, лідер блоку "За майбутнє Чорногорії" Здравко Кривокапич перший візит здійснив до Брюсселя, де в теплій дружній атмосфері провів переговори з керівництвом НАТО та ЄС. Після цього розвороту в бік умовного Євразійського союзу, відмови від європейського та євроатлантичного курсу та погіршення відносин із сусіднім Косовом можна вже було не чекати.

Так само згодом міністр Радулович виступив із заявою, в якій наголосив: санкції проти Російської Федерації залишаться в силі. За його словами, формально, юридично та технічно Чорногорія може негайно скасувати ці санкції, але якщо країна хоче вступити до ЄС, вона має поважати правила Європейського Союзу.

Пізніше інформацію про збереження санкцій підтвердив і голова парламенту Алекса Бечич – лідер блоку "Мир є наша нація".

Кілька днів тому на зустрічі з тимчасовою повіреною України в Чорногорії Наталією Фіялкою чорногорський спікер підкреслив: офіційна Подгориця продовжить дотримуватися зовнішньополітичного курсу, основою якого є європейська інтеграція та, відповідно, гармонізація зовнішньої політики з відповідною політикою Євросоюзу.

Продемонструвала нова чорногорська влада і бажання дистанціюватися від занадто радикальних "елементів".

Річ у тім, що серед лідерів політичних сил, які увійшли до правлячої більшості, є політики, засуджені судом першої інстанції за участь у державному перевороті  2016 року, який вони намагалися здійснити разом із представниками російських спецслужб, є активісти руху "антиНАТО", що організовували акції протесту та спалення "натівських прапорів", але жоден із них не отримав посади в уряді.

З приводу цього було багато гучних публічних розборок всередині нової владної коаліції, але зрештою всі, хто однозначно асоціюється із вже не сербським, а російським впливом, залишився без портфелів та повноважень у виконавчій владі.

Натомість своє місце зберіг знаковий чиновник – спеціальний прокурор, який вів справу про державний переворот і став буквально персональним ворогом усіх фігурантів заколоту.

Таким чином, що б цьому не передувало, але чинна чорногорська влада за ті майже два місяці, що минули після затвердження уряду, стала практично продовжувачем справи попередників у питаннях зовнішньої політики, безпеки, а в чомусь навіть більш проєвропейською – бо рішучіше взялася за реформи та боротьбу з корупцією.

Без шансів на компроміс

Але від деяких передвиборчих обіцянок нові чорногорські керманичі відступати не стали. І це – скасування спірних положень Закону про свободу віросповідання.

Питання було вирішене так, як і обіцяли організатори акцій Сербської церкви – закон змінено і гарантовано "захист святинь", а отже, монастирі і храми залишаться під контролем СПЦ і не перейдуть у власність Чорногорської держави.

Треба сказати, що це рішення в очах західних партнерів країни навряд чи сприймається як однозначний негатив.

Принциповим питання реалізації "церковного закону", повернення суверенітету Чорногорської держави над власністю, якою колись опікувалася незалежна Чорногорська церква, було і є для патріотично налаштованих чорногорців, особисто для чорногорського лідера Міло Джукановича.

Як важливу цю тему мали розцінювати і албанці Чорногорії та Косова, які перебувають у постійному конфлікті з СПЦ. Не залишала байдужими боротьба чорногорців за свої святині і боснійців – тому що ще не зникли спогади про підтримку сербськими священниками сербських військових під час останньої війни.

Зі змішаними почуттями, але, безперечно, з цікавістю спостерігали за подіями в Чорногорії хорвати – бо хоча в Дубровнику в музеї війни досі розповідають не про сербську, а про чорногорсько-сербську агресію, рух за "порятунок святинь" до болю нагадував процес створення сепаратистської Сербської країни.

Але для Брюсселя, як і загалом для західних партнерів Чорногорії, сербсько-чорногорські суперечки на релігійну тематику, здається, ніколи не були важливими. Навіть навпаки – могли дратувати.

Для НАТО та ЄС пріоритетом є збереження спокою в такому складному регіоні, як Балкани.

А коли тисячі людей через якийсь закон майже рік виходять на протести, нехай і у вигляді хресних ходів, й не тільки в Чорногорії, але і в сусідніх державах, цей процес виглядає провісником нестабільності.

Тому скасування спірних положень Закону про свободу віросповідання, здається, стало катастрофою лише для патріотично налаштованих чорногорців та особистою для Джукановича – бо це провал цілого довгострокового плану.

Зрозуміло, що наступним кроком після відновлення контролю Чорногорської держави над церковним майном мало стати відновлення незалежності Чорногорської церкви і остаточний розрив із "сербським миром".

Хтось бачив у цих ідеях національний чорногорський проєкт з укріплення суверенітету Чорногорії, досягнення не тільки юридичної, але й духовної незалежності країни від Сербії. Хтось – намагання Джукановича зміцнити свою авторитарну владу.

Але в будь-якому разі тепер цей план виглядає як відкладений, і надовго.

Втім, Джуканович та чорногорці не здаються.

Чорногорський президент спочатку ветував нову редакцію закону, яку парламентська більшість ухвалила наприкінці минулого року.

Але коли 20 січня президентське вето було подолане і депутати повторно проголосували за змінену версію документа, викинувши з тексту положення, які не влаштовували СПЦ, Джуканович вимушений був поставити свій підпис, проте зазначив: тепер є можливість оскаржити документ у Конституційному суді.

Це вже сталося – 27 січня закон набув чинності, і в цей самий день громадська організація Montenegro International звернулася до Конституційного суду з ініціативою щодо оцінки конституційності закону про внесення змін до Закону про свободу віросповідання та правовий статус релігійних громад.

Отже, далі буде…

Автор: Наталя Іщенко,

журналіст, редактор порталу "Балканський оглядач"