Чи чекають на Білорусь конституційна реформа та дострокові вибори?

Ще пару місяців тому такі очікування були мейнстримом як у білоруських, так і у російських політологів.

Стартом змін зазвичай вважався черговий з’їзд Всебілоруського народного зібрання, запланований на 11-12 лютого.

Відкриття цього зібрання та промова самопроголошеного президента Лукашенка показали: влада змінила свої плани і більше не збирається йти на поступки ані протестувальникам, ані Кремлю.

Спробуємо розібратися, що це означає і які наслідки може мати.

В очікуванні транзиту

Про те, що Лукашенко розмірковує про транзит влади, говорили вже давно. Задовго до президентських виборів минулого року й масштабних протестів у Білорусі.

І значне місце у цих планах відігравало Всебілоруське народне зібрання (ВНЗ) – шосте засідання дещо специфічного органу, вперше скликаного Лукашенком у 1996 році, на початку його правління, для боротьби із тоді опозиційним парламентом.

Нова посада для Лукашенка: як Білорусь розпочинає транзит влади

Завдяки цьому зібранню Лукашенко зміг отримати розширенні повноваження, монополізувавши всю владу у країні. Тому наступні зібрання мали більше декоративний характер – раз на п’ять років представники "громадськості" збиралися у Мінську, схвалювали дії влади та запропонований нею курс на наступні роки.

Проте початок протестів та потреба у форсованій реформі влади знов повернули інтерес до ВНЗ. Вважалося, що Лукашенко піде на реформу за казахстанським сценарієм, створивши при зібранні постійно діюче політбюро та ставши його головою.

Тим самим на новій посаді Лукашенко зберіг би значну частину президентських повноважень, що відкривало шлях і до дострокових парламентських та президентських виборів.

До останніх самопроголошеного президента активно спонукала і Росія, яка бачила у білоруських протестах шанс на створення альтернативних центрів влади у Білорусі та можливість просування політиків, більш схильних до подальшої інтеграції, аніж Лукашенко.

Тож невипадково тези про потребу якомога швидших конституційних змін та дострокових виборів лунали під час кожної розмови Лукашенка з росіянами.

По суті, це стало умовою російської підтримки, без якої самопроголошений президент міг би і не втримати владу.

Тож ще у листопаді-грудні минулого року такий сценарій вважався найбільш імовірним. Проте за останні місяці ситуація докорінно змінилася.

Новий план Лукашенка

Про те, що не варто очікувати швидких змін, було відомо ще напередодні ВНЗ.

Зокрема, його організатори вже заявляли, що на адресу зібрання від громадян надійшло більш ніж 6 тисяч пропозицій про конституційні зміни. А це означало, що цю тему збираються "заговорити", без ухвалення рішень.

Проте всі крапки над "і" розставила кількагодинна промова Лукашенка на початку зібрання.

Він дав зрозуміти, що не піде ані на швидкі політичні зміни, ані на поступки РФ.

Зокрема, перерозподіл влади буде можливий не раніше наступного року. "Протягом цього року проєкт конституції буде готовий, і він буде протягом року обговорений всенародно. А на початку наступного року, як мінімум, ми винесемо його на референдум", – пообіцяв Лукашенко.

При цьому він не згадав про можливість дострокових виборів, які він раніше обіцяв провести одразу після конституційної реформи. Швидше за все, цю обіцянку він просто вирішив "забути".

Тим більше, що у своїй промові Лукашенко озвучив умови, за яких він готовий віддати владу, і виконання цих вимог найближчим часом навряд чи можливе.

"Головна умова: в країні мир, порядок, ніяких протестних дій, висловлювати думку – в рамках закону… Друга умова. Якщо складеться так, що до влади прийдуть не "ті", то другим пунктом запишемо, що жодна волосина з прихильників нинішнього президента впасти не може", – заявив Лукашенко.

При цьому самопроголошений президент підтвердив, що транзит влади призведе до збільшення повноважень ВНЗ – зібрання має стати конституційним органом, який буде стабілізатором на перехідний період.

Так само Лукашенко пішов на розворот свого курсу на інтеграцію з РФ. Точніше, повернувся до звичайної стратегії "багато обіцянок – мало реальних кроків".

"Уся система органів Союзної держави створена, і вона ще не відпрацювала своє, вона життєздатна, вона не може бути викинута на звалище. Ось і вся відповідь. Давайте пройдемо цей шлях і подивимося, що скажуть народи. Може, вони скажуть, що мало цієї інтеграції, підемо далі. Але не можна перестрибувати через етапи, не можна перенапружувати обстановку ні в Росії, ні тим більше в Білорусі", – заявив він.

Що стало причиною такої зміни риторики Лукашенка?

Експерт незалежної ініціативи "Мінський діалог" Дзяніс Мельянцов пояснює це тим, що білоруський режим наразі почувається набагато безпечніше, аніж пару місяців тому. "Хоча протестні настрої нікуди не поділися, протестна активність взимку суттєво впала. А на додачу протести всередині Росії відвертають увагу Кремля від Мінська і, як наслідок, зменшують зовнішній тиск на Лукашенка", – пояснює він.

Таким чином, вважає експерт, Лукашенко вирішив відмовитися від нав’язаної йому моделі термінового транзиту влади. "Проте, і зібрання це підтвердило, від самої ідеї транзиту Лукашенко не відмовився. Він розраховує стабілізувати ситуацію у країні і в таких умовах провести щось схоже на казахський транзит – звільнити президентську посаду, проте зберегти за собою ключові повноваження", – додає Мельянцов.

В очікуванні весни

Офіційний Мінськ доклав багато зусиль, щоби показати зібрання 11-12 лютого як своєрідний "з’їзд переможців".

Зібрання мало створити картинку перемоги не лише над протестами всередині країни, а й над Заходом.

Показово, що, згадавши ЄС, Лукашенко розповів, що й там вже відійшли від жорсткої політики й нібито готуються визнати його президентом. Як доказ він розповів про недавній лист голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, де він названий "его превосходительство президент Республики Беларусь".

"Пишуть одне, а на Заході вітають інших. Могли написати "експрезиденту", "колишньому президенту" або "білоруському народу". Проте я вдячний, що вони розуміють, хто в домі господар", – зазначив Лукашенко.

У Єврокомісії оперативно відреагували на цю заяву. Там повідомили, що вказаний лист присвячений перенесенню саміту Східного партнерства і його датовано 9 червня минулого року – часом, коли Лукашенко ще вважався президентом.

Так само сумнівно виглядає й перемога над протестами.

Напередодні білоруські державні медіа оприлюднили результати опитування, проведеного на замовлення держагентства БЕЛТА, згідно з яким рівень підтримки Лукашенка зріс до 66,5%, а протести у країні не підтримують 72,4%.

На результати цього опитування й спирається влада, говорячи про перемогу над протестами.

Втім, підстав довіряти такій соціології небагато. Зокрема, нещодавнє опитування британського Chatham House показало, що Лукашенка підтримують 27,4% білорусів, що менше за результат ув’язненого кандидата у президенти Віктора Бабарико (28,8%). Ще чверть білорусів не бачать політиків, гідних довіри, а решта – підтримують інших опозиційних Лукашенку політиків.

Вже за місяць переможні заяви Лукашенка можуть бути спростовані відновленням навесні масових протестів. Наразі вважається, що вони будуть менш масовими, аніж восени – значна частина активних протестувальників або ув’язнена, або за кордоном. Проте білоруські протести вже не раз дивували скептиків.

А головне – західні санкції посилили залежність Мінська від фінансової допомоги РФ.

Наразі наступний російський кредит – на суму понад $3 млрд – Мінськ планує отримати наприкінці лютого.

Проте чи надовго вистачить цієї допомоги? І чи готова Росія й надалі фінансувати Лукашенка без зустрічних поступок з його боку?

Тож про перемогу Лукашенка говорити явно зарано. І не виключено, що його виступ на Всебілоруському народному зібранні був лише сеансом самозаспокоєння.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"