"Я хочу, щоб світ почув: Америка повернулася. Америка повернулася! Дипломатія повернулася, повернулася в центр нашої зовнішньої політики. Як я говорив у своїй інавгураційній промові, ми відновимо наші альянси і знову будемо взаємодіяти зі світом. Не для того, щоб подолати вчорашні кризи, ні – а щоб побороти сьогоднішні та завтрашні".

Такими словами президент Джо Байден розпочав свою першу промову, яка повністю була присвячена питанням ролі США у світі.

Перші дні свого президентства він очікувано витратив на питання внутрішньої політики.

Але потроху нова адміністрація почала втягуватись і у сферу міжнародної політики. Тим більше, що життя у світі не дозволяє провідній світовій потузі надовго відсторонитися від міжнародних проблем.

Адже, як анонсував президентську промову держсекретар Ентоні Блінкен, "у дні безпрецедентних глобальних випробувань як ніколи важливо, щоб США знову вели світ за собою".

І хоча промова Байдена у Держдепі мала загальний характер і не містила якихось сюрпризів, вона дозволяє краще зрозуміти, чого чекати Україні та світу від чотирьох років нового президента США.

"Ми не впораємося поодинці"

Отже, що сказав, і про що промовчав Джо Байден?

Зрозуміло, що певні штрихи у його промову внесли останні міжнародні події. Так у промові з’явилися, наприклад, пасажі про М’янму, де відбувся військовий заколот, або про російського опозиціонера Алексєя Навального.

Але в усьому іншому все було цілком очікувано.

Власне, очікуваність, виваженість та передбачуваність постають як свого роду фірмовий знак нової адміністрації.

Загальне послання було у тому, що Америка повертається.

Думається, буде неправильним казати, що попередня адміністрація повністю відсторонилася від світових справ, проводила ізоляціоністську зовнішню політику. Але дійсно, доволі часто гасло "Америка перш за все" перетворювалось на "Америка наодинці".

Але це підриває потенціал США у світі. При всій помітній питомій вазі цієї країни у світі, її можливості відігравати ключову роль ґрунтувались на системі міжнародних правил, норм, блоків, альянсів та відносин із союзниками. Лише так може поставати справжнє "американське лідерство".

Багато із цих зв’язків базуються на певних цінностях, значну частину яких попередній президент поставив під сумнів.

Доцільно нагадати, що два роки тому Джо Байден взяв участь у Мюнхенській безпековій конференції, і його основний меседж до традиційних союзників Америки був такий: наберіться терпіння, епоха Трампа закінчиться, і ми незабаром повернемось до нормальної взаємодії.

Тепер ця теза отримала своє логічне продовження.

"Ми не впораємося поодинці. Перш за все, ми повинні почати з дипломатії, заснованої на демократичних цінностях: захисті свободи, просуванні можливостей, підтримці універсальних прав, повазі до влади закону і гідності кожної людини. Це основний принцип нашої міжнародної політики", – заявив президент Сполучених Штатів.

За останні чотири роки ми вже забули, як це може лунати з вуст господаря Овального кабінету в Білому домі.

Конкуренти, але не вороги

Чи залишаться гарні заяви Джо Байдена лише словами, чи Сполучені Штати повернуться до активного просування демократії у світі?

Традиційно акцент на питання про демократію, права людини і право підсилюється саме за демократичних адміністрацій. Проте варто згадати, що адміністрація Барака Обами, частиною якої був Джо Байден, не була активною у цьому.

Тож якій стратегії надасть перевагу Байден?

Для відповіді на це запитання важливішими є нюанси його промови. Спробуємо розібратися у них.

Основним пріоритетом цілком очікувано визначено відносини з КНР.

Байден перелічив певні речі у поведінці Китаю, які турбують Вашингтон. Але при цьому було очевидно, що мова не йшла про жорстку конфронтацію, про якусь нову системну холодну війну на кшталт тієї, що точилася колись між США та СРСР.

Китай постав у промові не як ворог і навіть не як суперник, а як конкурент. Акцент був саме на конкуренції, на змаганнях.

Байден підкреслив, що проблемність відносин не означає, що не має бути діалогу та навіть час від часу взаємодії, яка може бути корисною для обох сторін.

Він не згадав найбільші подразники для Пекіна, такі як Гонконг, Тайвань чи геноцид уйгурів. Тому висновок такий: будуть суперечки, ілюзій щодо Китая немає, але градус ворожнечі не будуть штучно роздмухувати.

"Ми дамо відсіч економічним злочинам Китаю, його наступу на права людини, інтелектуальну власність і систему глобального управління. Але ми готові працювати з Пекіном тоді, коли це відповідає американським інтересам", – резюмував Байден.

У регіональному "азійському" блоці згадали про М’янму, оскільки військовий переворот там привернув увагу світу, і Вашингтон не міг залишити це без уваги. Вимоги до військових там чіткі: "відкатати" переворот назад, звільнити арештованих, відновити демократичний лад (хоч він і так не був надто демократичним).

Навряд чи військові у М’янмі зроблять це. Тому намічається протистояння. Спостерігачі звертають увагу на те, що занадто жорсткі дії Вашингтона тут можуть лише підштовхнути тамошніх лідерів ближче до Китаю, який і так має там неабиякий вплив.

До так званого "великого Близького Сходу" помітної уваги у промові не було.

Не були згадані ані Сирія, ані Ізраїль, ані навіть Іран.

Але був згаданий Ємен. Тут цілком очікувано Байден оголосив, що підтримка військової операції у Ємені з боку США буде припинена.

Власне, з цього питання у Вашингтоні давно сформувався консенсус щодо того, що ця операція перетворилася на гуманітарну катастрофу і при цьому не досягла жодного прогресу.

Конгрес неодноразово намагався зупинити цю операцію, причому голосування мали двопартійний характер. Тож тут Байден робить цілком прогнозований крок.

Рішення про зупинення виведення американських військ з Німеччини також не стало несподіванкою. Нова адміністрація не поспішатиме виводити війська і з інших регіонів.

Новому міністру оборони Ллойду Остіну доручено розпочати стратегічний аналіз відповідності поточного розташування американських військ у світі інтересам США.

Цікаво, що ідея виведення військ, їх повернення додому доволі популярна серед багатьох американців, в тому числі і прихильників Демократичної партії. Це особливо стосується такої болючої теми, як Афганістан, де американські військові перебувають уже майже 20 років.

Подивимось, як Байден впорається з такими настроями.

"Ми більше не будемо соромитися тиснути на Росію"

Зрозуміло, що найбільшу увагу в Україні викликала та частина промови Байдена, в якій він говорив про Росію.

Між Обамою та Трампом: що формуватиме зовнішню політику США та ставлення до України

Суто риторично все прозвучало жорстко та обнадійливо.

Президент США перелічив приклади кроків Росії, що викликають критику, пообіцявши не відступати перед агресивними діями Москви та примусити її заплатити велику ціну за такі дії.

"Я чітко дав зрозуміти президенту Путіну, в манері, вкрай відмінній від манери мого попередника, що минув час, коли США не помічали агресивних дій Росії, втручання у вибори, кібератак, отруєнь власних громадян. Ми більше не будемо соромитися збільшувати тиск на Росію, захищаючи наші цінності і наш народ", – анонсував Байден.

На жаль, жодної конкретики ми тут не побачили. Втім, не варто було очікувати її від короткої програмної промови.

Що важливіше,

промова у Держдепі не показала жодних ознак можливого нового "перезавантаження" між Вашингтоном і Москвою.

"Перезавантаження", частиною якого могло б стати принесення в жертву українських інтересів.

Якими саме можуть бути нові дії Вашингтона щодо Росії, ми побачимо згодом.

Чи буде це більш системне впровадження уже існуючих санкцій, чи з’являться нові? Чи справа обмежиться персональними санкціями (і щодо кого), чи постануть більш жорсткі, болючі нові секторальні санкції?

Що саме зможе запропонувати нова адміністрація, окрім санкцій (оскільки ми побачили, що інструментарій США та Заходу загалом є доволі обмеженим)?

Зважаючи на те, що свої нові дії Байден обіцяє погоджувати з союзниками, усі ці запитання набувають специфічного забарвлення, бо як ми знаємо, в Європі може і не бути апетиту до нових жорстких дій проти Москви.

Довго чекати не доведеться.

Автор: Володимир Дубовик,

директор Центру міжнародних досліджень,

доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова