"Пані президент, Європа – на вашому боці. Процвітання, стабільність і свобода – наша спільна мета. Можете на нас розраховувати".

Ця заява голови Європейської ради Шарля Мішеля за підсумками його зустрічі з Маєю Санду у деталях є дивною, адже стабільність – це саме те, проти чого бореться Санду, прозахідна президентка Молдови, яка торік здобула приголомшливу перемогу. А от для її опонента, проросійського експрезидента Ігоря Додона, та сама стабільність стала головним активом, що дозволяє йому зберігати контроль над процесами у країні.

Мая Санду нині робить усе залежне від неї, щоби провести дострокові парламентські вибори. Навіть у разі, якщо для цього доводиться нехтувати конституційними нормами, навіть попри загрозу імпічменту. Один з її козирів – це міжнародна підтримка, якої Додон не мав. І саме для підтримки цього козиря до Молдови приїхав очільник Європейської ради.

Єдиний зовнішньополітичний козир Додона – це підтримка Путіна. Але він має інші, звичніші та потужніші козирі: він контролює парламентську більшість, має певний вплив на уряд та інші органи влади, включно з системою правосуддя. При цьому Додон волів би зацементувати поточний стан і призначити повністю підконтрольний йому уряд. Голоси для цього є. Немає лише згоди Санду подати кандидатуру додонівського прем’єра.

Наразі парламентські вибори і повне перезавантаження влади у Молдові, яких так прагне Мая Санду, лишаються можливими. Але вони точно не є гарантованими.

Майже патова ситуація

Описуючи ситуацію в Молдові, оглядачі часто-густо вживають шахову термінологію.

Ігорю Додону, який є не лише експрезидентом країни, але й президентом національної Федерації шахів, подібне порівняння мало б лестити. Проте сам він для характеристики опонентки вважає за краще занурюватися у світ фауни.

Додон у своїх заявах постійно порівнює Маю Санду то з сорокою (приказка "краще голуб у руці, ніж сорока на паркані"), то із самкою богомола (натякаючи на небезпеку політичних альянсів із Санду для лідерів-чоловіків). І хоча після подібних зоологічних екскурсів експрезидент зазвичай стає героєм мемів та фотожаб, це його, здається, не бентежить.

Насправді ж ситуацію, в якій опинилася наразі Санду, можна назвати патовою. Тобто хід за нею, проте здійснити його вона не може.

От тільки, на відміну від шахів, ця партія не може закінчитися нічиєю.

Питання дострокових виборів постало відразу ж після обрання Санду президентом.

Попри ейфорію від її перемоги, було зрозуміло, що в умовах парламентської республіки, якою є Молдова, повноваження проєвропейської президентки – геть обмежені. Щось реально здійснити можна, лише спираючись на парламентську більшість та сформований нею уряд.

А для цього потрібні дострокові вибори.

За Конституцією Молдови, президент отримує право розпустити парламент у двох випадках:

а) "у разі неможливості формування уряду або блокування протягом трьох місяців прийняття законів";

б) якщо парламент як мінімум двічі відхилив запропонований йому склад уряду в 45-денний термін після внесення відповідної пропозиції.

Перша підстава для розпуску звучить дещо нечітко. І саме ця неоднозначність може визначити майбутнє Молдови. Про це – далі у тексті. 

Важливо наголосити: торік усі політичні гравці погоджувалися, що парламент Молдови потребує "перезапуску". Щоби це сталося, напередодні інавгурації Санду подав у відставку прем'єр-міністр Іон Кіку. Санду розраховувала, що двічі подасть кандидатуру прем’єра, парламент її двічі відхилить – і вибори стануть реальністю.

Втім, цей задум був не ідеальним.

Коаліція з крадіями

У парламенті Молдови достатньо депутатів, які у разі дострокових виборів точно залишаться без мандата. Їм краще голосувати за будь-яку кандидатуру.

Санду це розуміла, тому депутати від пропрезидентської партії "Дія та солідарність" (PAS) навіть звернулися до Конституційного суду за роз'ясненням, чи не може парламент саморозпуститися.

Відповідь була негативною. Довелося діяти за процедурою.

"Європейська правда" вже розповідала, що формальним кандидатом у прем'єри стала ексочільниця Мінфіну Наталія Гавріліца, яка не приховувала, що не хоче, щоби парламент її підтримав. Власне, це і сталося. Гавріліца отримала в парламенті 0 голосів. Здавалося, лишається ще один крок – запропонувати її неприйнятну кандидатуру ще раз.

Але тут на шахівницю вийшов Додон.

У день голосування щодо уряду Гавріліци він оголосив, що з’явилася нова кандидатка в прем'єри, Маріана Дурлештяну. Підписи під документом про її висування поставили 54 депутати від фракцій ПСРМ та "Шор", групи Pentru Moldova (складається з депутатів-перебіжчиків) та трьох позафракційних депутатів (всього в парламенті Молдови – 101 депутат).

Тобто під кандидатку в прем’єри від Додона наперед зібрали більшість голосів.

Слід зазначити, що донедавна Додон неодноразово висловлювався на користь дострокових виборів.

Але ці обіцянки пішли у минуле.

Доказом, що Додон дійсно працює на зрив дострокових виборів та призначення уряду, а не просто блефує, стало входження у "ситуативну коаліцію" фракції "Шор". Річ у тім, що лідер цієї партії Ілан Шор є одним із головних фігурантів справи про крадіжку з банківської системи мільярда доларів.

Через іміджеві загрози такого союзу раніше Додон неодноразово відкидав можливість створення коаліції з "Шор" (хоча їхні партії, по суті, мали спільну позицію в парламенті).

Складна дорога до імпічменту

Далі у Молдові почалася напружена політична боротьба на межі фолу.

– Санду проігнорувала бажання "ситуативної більшості" та повторно висунула кандидатуру Наталії Гавріліци.

– Соціалісти заявили про узурпацію влади і звернулися до Конституційного суду.

– КС визнав рішення президентки неконституційним.

– Санду ж своєю чергою фактично відмовилася виконувати рішення Конституційного суду, заявивши, що народ вирішить долю країни "на дострокових виборах або на референдумі".

До чого тут референдум? Річ у тім, що відмова виконати рішення КС дає підстави розпочати проти неї процедуру імпічменту. А за законодавством Молдови для усунення президента з посади мають бути виконані дві умови.

Спершу імпічмент мають підтримати дві третини депутатів. Невідомо, чи знайдеться така кількість у нинішньому парламенті, адже для цього проти Санду має піти частина нещодавніх соратників – але у Молдові, яка має добрий досвід "перекупки" парламентарів, цього не можна виключити. Але наступним кроком має стати референдум, на якому потрібно, щоби проти президентки проголосувало більше виборців, ніж віддали свої голоси за неї під час виборів.

Зважаючи на те, що на виборах Санду здобула історичну перемогу, другу умову у принципі неможливо виконати. Тобто референдум може перетворитися на тріумф Санду. Звісно, що Додон не став робити їй такого подарунка і наприкінці минулого тижня публічно відмовився від оголошення імпічменту. Принаймні, поки що.

Ситуація стала патовою для всіх.

Варто окремо розібратися, що змусило Додона відмовитися від попередніх обіцянок про дострокові вибори і навіть зважитися на токсичне об’єднання з партією "Шор".

Найреальнішою причиною вважають опубліковані нещодавно результати опитування, за яким пропрезидентська партія PAS може набрати більше 40% голосів і навіть отримати більшість, достатню для самостійного формування уряду.

Не виключено також, що занепокоєння (і не лише у самого Додона, а й у його російських друзів) викликала активність Санду на зовнішньому фронті. Адже після перемоги на виборах Мая Санду здійснила кілька вдалих візитів до Києва, Брюсселя та Парижа. Крім того, Кишинів відвідали президент Румунії Клаус Йоганніс, а Румунія завдяки президентській домовленості забезпечила постачання у Молдову першої партії вакцин проти коронавірусу.

Втім, попри плідні зовнішні контакти, внутрішньополітичне становище пані президентки далеко не таке безхмарне.

Навіть на проєвропейському фланзі не все гаразд. Колишній союзник Санду, лідер партії "Платформа Гідність та правда" (DA) Андрей Нестасе, заявив, що претендує на посаду очільника уряду. І невідомо, що стоїть за цим кроком – амбіції та прагнення залишитися у великій політиці чи якісь таємні домовленості з Додоном заради усунення загрози дострокових виборів (на яких DA, за опитуваннями, не потрапляє до парламенту)

Наразі Мая Санду заявила, що взагалі відмовляється висувати кандидатуру прем'єра.

А ще – оголосила дату, коли планує розпустити парламент, хай там що.

У якості такої дати вона визначила 23 березня, бо тоді виповниться три місяці з часу відставки попереднього уряду.

Якщо читати конституцію Молдови дослівно, то цей день не має якогось символічного значення. Втім, на початку статті ми не дарма наголошували на тому, що конституція Молдови містить неоднозначність щодо можливих причин розпуску парламенту – а отже, дає підстави для її "творчого прочитання".

У патовій ситуації, в який опинилася Санду, ця стало для неї порятунком. За три тижні вона планує оголосити про "неможливість формування уряду" через неподану нею кандидатуру прем’єр-міністра. А раз так, то парламент треба розпускати.

Тепер хід за Додоном і він також не гає часу. Соцпартія знову звинуватила Санду в узурпації влади і оголосила, що планує довести неконституційність такого розпуску. Соціалісти стверджують, що мають план дій, який нібито має зупинити цей крок перетворити Санду на "англійську королеву без повноважень". А молдовські експерти не виключають, що для цього проросійський експрезидент готується задіяти схему, що включатиме тимчасове відсторонення Санду від повноважень, щоби замість неї спірні президентські укази підписувала спікерка, що належить до партії Додона.

Словом, Молдова нині – перед вирішальним вибором між "стабільністю Додона" і "перезавантаженням Санду". Жоден з гравців не має чіткої переваги. Але підсумок цієї битви може надовго визначити майбутнє держави-сусідки України.

Автори: 

Артем Филипенко,
Національний інститут стратегічних досліджень, 
завідувач сектору досліджень Південного регіону в м.Одесі,

Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"