Рік позбавлення волі, а після відбуття цієї частини покарання – ще два роки умовно. Такий вирок отримав у суді Ніколя Саркозі, донедавна – майже всесильний французький політик, президент Франції у 2007-2012 роках.

"Мов грім", "безпрецедентний вирок" – подібними заголовками відреагували чимало французьких ЗМІ. 

Саркозі засудили за звинуваченням у корупції та "зловживанні впливом". "Він скористався своїм статусом та політичними та дипломатичними зв’язками, щоб нагородити суддю за послугу для його особистих інтересів", – йдеться у рішенні, яке зачитала президентка суду. 

Разом із Саркозі на лаві підсудних були його колишній адвокат Тьєррі Ерцог та колишній суддя Жільбер Азібер. Вони отримали ідентичні вироки. 

"Ми будемо готувати апеляцію на це рішення... Воно абсолютно суперечить тому, що відбувалося на засіданнях", – заявила адвокат експрезидента Жаклін Лафон, назвавши вирок надмірно суворим та абсолютно необґрунтованим. 

Втім, не виключено, що неприємності для експрезидента Саркозі тільки починаються. Ця справа, відома за назвою "справа прослушок" – лише одна з чотирьох, у яких він фігурує. Решта стосуються незаконного фінансування двох виборчих кампаній та неоднозначної роботи консультантом у фірмі, що пов’язана з російськими олігархами. 

Усі ці розслідування почалися вже після завершення президентської каденції, хоча претензії до Саркозі лунали ще під час його президентства. 

Але спершу – про те, за що ж експрезидент, за винесеним вироком, має сісти до в’язниці.

Монако у подарунок

Саркозі – перший президент в історії П’ятої республіки, який фізично постав перед судом і отримав реальний тюремний термін. Однак цієї кримінальної справи могло б і не бути – якби не прослуховування його телефону в рамках іншого розслідування, про незаконне фінансування його передвиборчої кампанії 2007 року, гроші на яку нібито надходили з-за кордону, з Лівії. 

Під прослуховування тоді потрапив у тому числі таємний телефон, зареєстрований на ім’я неіснуючого Поля Бісмута, яким експрезидент послуговувався для спілкування зі своїм адвокатом Тьєррі Ерцогом. 

Так слідчі наткнулися на розмови Саркозі з адвокатом щодо більш давньої "справи Бетанкур", що тягнулася з 2009 року: йшлося про можливе тіньове фінансування кампанії Саркозі мільярдеркою-спадкоємицею L’Oreal. "Справа Бетанкур" зрештою розвалилася – за нею із Саркозі зняли звинувачення, але експрезидента вона всерйоз непокоїла. Тому він попросив тодішнього суддю Касаційного суду Жільбера Азібера інформувати його про хід обговорення у цій справі, а також вплинути на позицію суддів з певних процесуальних питань. 

В обмін на цю послугу Саркозі мав допомогти судді з отриманням посади... у суді Монако.

Так, це не помилка. 

Карликова держава Монако на узбережжі Лігурійського моря має дефіцит власних юристів і тому часом запрошує суддів із Франції, пропонуючи їм привабливі умови роботи. А Саркозі, який за час роботи президентом "обріс" міжнародними контактами, пообіцяв домовитися про свого протеже з державним міністром Монако Мішелем Рожером. 

Важлива деталь: у підсумку проміжне рішення суду виявилося не таким, як хотів Саркозі, а суддя Азібер не отримав згаданої посади. Згодом, на суді, Азібер переконував, що він і не намагався вплинути на колег; адвокати Саркозі також наполягали, що злочину не було, адже не було ні "послуги", ні "подяки" за неї. Втім, слідство та суд це не переконало – вони вирішили, що самого факту домовленості достатньо. 

Як НАБУ, тільки у Франції

Справу експрезидента вела Національна фінансова прокуратура (PNF, le Parquet national financier).

Цей орган за функціями загалом подібний до суміші НАБУ та ДБР. Його сфера повноважень – великі економічні та фінансові злочини, у тому числі ті, що стосуються корупції.

Ще більше подібності додає його історія. PNF створили після поразки Саркозі на виборах, за ініціативи його наступника Франсуа Олланда, щоби боротися з топ-корупцією та масштабними економічними зловживаннями.

Прокурори PNF просили для експрезидента чотири роки в’язниці, з яких два могли бути умовними. Вирок виявився м’якшим – але все одно безпрецедентним.

Саркозі у своєму захисті наполягає, що записувати розмови між клієнтом і його адвокатом – незаконно, та що корупційної змови між ними трьома не було.

"Те, що сталося – велика несправедливість, яку ніхто не може прийняти. Я справді не можу погодитися з вироком за те, чого не скоював, – заявив Саркозі в інтерв’ю наступного дня. – Щоб засудити когось у правовій державі, потрібні докази". 

Політичне переслідування?

Чи було рішення щодо Саркозі повністю неупередженим? Такі запитання неуникні, коли йдеться про справи проти "попередників". 

У політичному та медійному полі до вироку є зауваження. 

У партії Саркозі "Республіканці" назвали його непропорційно суворим. "Суворість ухваленого вироку абсолютно непропорційна і вказує на наполегливість інституції, до якої і так є питання. Потрібно пролити світло на методи та незалежність PNF", – заявив президент "Республіканців" Крістіан Жакоб. 

Лідерка правопопулістського "Національного об’єднання" Марін Ле Пен вважає розслідування Національної фінансової прокуратури від початку упередженим і обурюється тим, що "суди визначають її суперників на майбутніх виборах".

Втім, у авторитетних медіа є як критика вироку, так і його схвалення.

Правоконсервативне видання Le Figaro (загалом прихильне до партії Саркозі) винесло у заголовок фразу про "нездужання демократії", вказуючи, що фактично Саркозі отримав вирок за слова з телефонної розмови, та на те, що у підсумку ані Саркозі, ані суддя не отримали бажаного: "Корупція без об’єкта, нульовий вплив… Йдеться про неспинну і нерозбірливу судову кампанію Національної фінансової прокуратури, де є прослуховування адвокатів, суміш параної та одержимість помстою".

Правоцентристський Le Point відреагував публікацією із заголовком "Викривлені удари дуже політичного правосуддя. Cумнівні методи та зведення рахунків Національною фінансовою прокуратурою".

А от ліволіберальна Liberation – навпаки, задоволена вироком. Там його вважають свідченням того, що і впливові особи у Франції можуть бути притягнені до реальної відповідальності. 

Що далі?

Головне, що треба зауважити: швидше за все, за цією справою Саркозі не потрапить за ґрати.

Протягом розгляду апеляції він залишатиметься на волі. Навіть якщо програє апеляцію, то, швидше за все, відбуватиме термін під домашнім арештом з електронним браслетом, а не у в’язниці – суд вже допустив можливість такого пом’якшення.

Іронія долі: не так давно Саркозі виступав проти такої можливості.

Дописувачі Twitter вже пригадали йому допис від 2015 року, в якому він висловлювався за заборону пом’якшень для тюремних термінів понад шість місяців.

Але немає сумнівів, що на цьому неприємності для пана Саркозі не закінчуються.

Попереду судова тяганина у ще кількох справах.

За два тижні, з 17 березня, починаються слухання у "справі Бігмаліон" – за звинуваченнями у незаконному фінансуванні виборчої кампанії 2012 року. Прокурори підозрюють, що Саркозі завдяки співпраці з піар-компанією Bygmalion приховав реальні обсяги витрат: рахунки виставляли партії, а не його власній кампанії, щоб обійти обмеження на максимально дозволений обсяг витрат. Вважається, що тоді Саркозі витратив на кампанію 42,8 млн євро – майже удвічі більше за дозволений максимум. 

До слова, Саркозі тоді це не допомогло, він програв вибори-2012. 

Не закрите питання і зі справою про "лівійське фінансування" його переможної президентської кампанії 2007 року (детальніше у статті "Привіт від Каддафі: за що затримали Ніколя Саркозі"). А у жовтні 2020 року до цієї справи додалося звинувачення про участь у злочинному угрупованні. І це також перший випадок, коли подібні звинувачення висувають щодо колишнього президента Французької Республіки.

Врешті, у січні 2021 року стало відомо про ще одну справу – щодо співпраці Саркозі з компанією, яку контролюють російські олігархи. Поки йдеться лише про попереднє розслідування.

За інформацією Mediapart, розслідування стосується укладеного у 2019 році контракту на 3 млн євро, за яким експрезидент Саркозі мав надавати "консультаційні послуги" російській страховій компанії RESO Garantia, контрольованій російськими мільярдерами Сергєєм та Ніколаєм Саркісовими, яка своєю чергою пов’язана з французькою компанією Axa. Слідство з’ясовує, чи експрезидент діяв суто як консультант, чи на додачу допомагав незаконно лобіювати інтереси російських олігархів. 

І хай поки невідомо, чим закінчиться розгляд усіх трьох справ – вони не можуть не вплинути на політичне майбутнє Ніколя Саркозі, який потенційно міг би скласти конкуренцію Макрону на президентських виборах у 2022 році.

ЗМІ одностайні у тому, що вирок, незалежно від результату апеляції, вже став для нього значним репутаційним ударом. Перемога на президентських виборах 2022 року із таким "багажем" стає майже недосяжною.

Тож не дивно, що Cаркозі в інтерв’ю 2 березня запевнив, що не буде балотуватися. 

І у світі є чимало тих, хто радітиме цьому. Принаймні доти, доки не визначиться ім’я нового переможця – адже на найвищу посаду у Франції претендує також ще більш проросійська Марін Ле Пен.

Довідка

Ніколя Саркозі 66 років. Політик правоцентристського спрямування, був одним з ключових членів уряду у 2002-2007 роках (очолював МВС та Мінекономіки). У 2007 році він переміг на президентських виборах, отримавши 53,1% голосів. На його каденцію випали світова економічна криза і боргова криза у єврозоні, російсько-грузинська війна, а також початок "Арабської весни", що охопила, зокрема, близькі до Франції Туніс та Лівію.

У 2008 році саме Саркозі висунув ідею про те, щоби нова угода ЄС із Україною, переговори про яку лише починалися, отримала назву "Угода про асоціацію". Втім, одночасно він поставив умову про те, щоби в цьому документі не було згадок про членство України в ЄС.

У тому ж 2008 році Саркозі як лідер головуючої в ЄС Франції став посередником на переговорах між Грузією і Росією після збройної агресії останньої. Досягнуті ним домовленості про перемир’я (так званий "план Медведєва-Саркозі") у Грузії зазвичай критикують через невигідність для грузинської сторони. 

Саркозі спробував переобратися у 2012 році, але з результатом 48,4% програв соціалісту Франсуа Олланду.

Автор: Марія Ємець, 

журналістка "Європейської правди"