4 березня Велика Британія, Франція і Німеччина відхилили ініціативу США щодо нової резолюції Ради управителів МАГАТЕ проти Ірану.

Резолюція планувалася із засудженням Тегерана за згортання співпраці зі спостерігачами ООН при іранській ядерній програмі.

Чому адміністрація Джо Байдена, який під час передвиборчої кампанії анонсував повернення до діалогу з Іраном, пішла на такий крок? Чи означає це, що стосовно Ірану закладений Дональдом Трампом курс залишиться незмінним?

А відповідно, в іранському питанні США та їхні європейські союзники, як і раніше, займатимуть протилежні позиції, замість того, щоб діяти спільно, як обіцяв Байден?

"Спадщина" Трампа

Суттю суперечностей є стрімке загострення ситуації навколо іранської ядерної програми в кінці минулого – на початку цього року.

Нагадаємо, що президент Трамп ще 2018 року рішуче вивів США зі Спільного всеосяжного плану дій (СВПД), документа, який регламентував серйозні обмеження іранської ядерної програми в обмін на зняття з Тегерана санкцій і нормалізацію відносин із ним.

Документ був підписаний ще 2015 року, і, шляхом зниження темпів збагачення урану, заморожування низки "небезпечних" підприємств і вивезення надлишків збагаченої сировини, фактично відсував можливість створення Тегераном ядерної зброї на рік.

При цьому в момент підписання вважалося, що Ірану лишилося приблизно три місяці до можливості створення ядерного вибухового пристрою.

СВПД вважався одним із найбільших успіхів адміністрації Обами, оскільки він дав змогу до певної міри залагодити тертя навколо іранської ядерної програми, зберігши за Тегераном можливість збагачувати уран, а з іншого – угода дозволяла встановити механізм стримування іранських ядерних амбіцій, який могла чітко перевіряти МАГАТЕ.

Трамп майже одразу торпедував СВПД.

Офіційно пославшись на слабкість документа, який не блокує, а лише затримує розвиток іранської ядерної програми, президент відзначив розмах ракетної активності Ірану разом із його втручанням в основні конфлікти на Близькому Сході у власних інтересах.

У відповідь МАТАГЕ і ЄС заявляли, що зазначені питання ніколи не входили до кола обмежень СВПД, в той час як останнього свято дотримується Тегеран.

Багато хто вбачав у позиції Трампа особисту неприязнь до іранського режиму, яку щедро підживлює міцна дружба США з одвічними ворогами Тегерана: Саудівською Аравією та Ізраїлем. Ці союзники США ніколи не приховували свого остраху перед іранською ядерною програмою і абсолютної недовіри до СВПД як методу вирішення проблеми.

З іншого боку, Велика Британія, Франція і Німеччина спочатку намагалися відстояти СВПД, оскільки торгівля з Іраном відповідала інтересам ЄС, а крім того, інші учасники ядерної угоди (разом з РФ і Китаєм) побоювалися, що нове накладення санкцій знищить СВПД. Як зрештою і сталося.

Залишивши СВПД, Сполучені Штати запровадили проти Ірану всеосяжні санкції, які стосувалися всіх учасників міжнародної торгівлі з Ісламською Республікою. Цей крок призвів до того, що зростання економіки держави (яке почалося внаслідок укладення СВПД) зійшло нанівець, поступившись місцем тотальній кризі та інфляції.

Лише за минулий рік, за інформацією Держдепу, Іран втратив 80% доходів від продажу нафти, так само як і $200 млрд у вигляді відтоку західних інвестицій і прибутку.

Зрозуміло, що така ситуація не могла не підривати позиції як чинного президента Рухані, який прийшов до влади під гаслом діалогу із Заходом, так і всієї проліберальної частини політичного істеблішменту Ірану.

Невдоволення, яке накопичилося за роки економічної кризи, набагато посилилося після вбивства іранського генерала Касема Сулеймані, а потім і "батька іранської ядерної програми" Мохсена Фахрізаде. За обома вбивствами стояли США і, ймовірно, їхній союзник Ізраїль.

Схоже, що саме ці дві події 2020 року переповнили чашу терпіння Тегерана, перетворивши затяжну політику санкцій у національне приниження.

Ультиматум Тегерана

Не можна сказати, що Іран виконував СВПД з точністю до останньої крапки.

Однак якщо раніше, починаючи з 2019 року, Тегеран лише поступово знижував рівні відповідності СВПД, збільшивши обсяги збагачення урану з дозволених 3% до 4,5%, то в грудні 2020-го іранський парламент випустив "Стратегічний план з протидії санкціям", який взагалі скасував обмеження на цю процедуру.

Цей документ передбачав майже повний відхід від СВПД.

Тепер повернення до ядерної угоди буде можливе для Ірану лише за умови повного скасування американських санкцій.

А до початку цього року Іран вийшов на рівень 20%, а це вже означає уран збройової якості, хоча і непридатний для створення ядерної зброї, проте вже відмінний від того, який використовують в межах цивільної ядерної програми.

На підтвердження серйозності своїх намірів 16 лютого Тегеран оголосив про припинення виконання Додаткового протоколу до ДНЯЗ, який передбачає добровільну згоду держав на широкі інспекції МАГАТЕ.

Іранський виклик для Байдена: чи підуть США на скасування санкцій

17 лютого у своєму виступі духовний лідер держави Аятолла Хаменеї заявив, що його держава "остаточна і безповоротна" у своєму намірі повернутися до СВПД лише за умови повного скасування американських санкцій.

Ба більше, Тегеран попередив, що будь-яке санкційне рішення з боку Ради керуючих МАГАТЕ повністю знищить тимчасову угоду про перевірки, якої генеральному директору агентства Рафаелю Гроссі вдалося досягти на три місяці під час недавнього візиту до Ірану.

Іранський ультиматум ставить у вкрай складне становище президента Джо Байдена, який під час своєї виборчої кампанії активно критикував Трампа за вихід із СВПД і обіцяв повернути США до угоди.

Нинішня ситуація з Іраном надзвичайно ускладнює повернення Вашингтона до колишніх зобов'язань. Перш за все, через тональність діалогу, яку нині обрав для себе Іран.

У цій ситуації голос президента Рухані, який всіляко вітає можливість повернення до СВПД, тоне в погрозах і ультиматумах Верховного лідера, а США зазвичай не піддаються відвертому шантажу.

Американський академік Майкл Вютріх в інтерв'ю Tehran Times м'яко натякає іранцям, що традиційній дипломатії невластиве "превентивне" зняття санкцій, а Байден усю свою політичну кар'єру показував себе як прихильник традиційної дипломатії.

Хто зробить перший крок?

Чи можливий вихід з іранського глухого кута? І хто в такому разі має першим піти на поступки?

Наймудрішим рішенням для Ірану було б зробити перший крок з повернення до СВПД, і тоді США не забаряться зняти санкції.

До того ж Вашингтон вже певним чином опосередковано продемонстрував свою готовність йти назустріч Тегерану.

По-перше, представник США відкликав з ООН заяву президента Трампа про відновлення санкцій проти Ірану (механізм snapback, який передбачав масований тиск на всю ядерну діяльність Ірану).

А по-друге, нова адміністрація дезавуювала велику збройову угоду з Саудівською Аравією, а потім пред'явила світу докази причетності верхівки Ер-Ріяда до підготовки і вбивства журналіста Хашоггі.

Подібний удар по головному супернику Тегерана в регіоні мав би бути помічений Іраном.

Саме такий перший крок запропонував Ірану новий глава Білого дому, замість скасування санкцій, яке загрожувало б вивести Байдена слабким президентом, готовим на виконання будь-яких ультиматумів.

Немає сумнівів у тому, що нинішня позиція США була помічена іранськими лібералами, проте схоже, що тотальний наступ консерваторів вже ніяк не пов'язаний з СВПД, а навпаки, все більше починає використовувати його як привід до повернення в русло нічим не обмеженої ядерної програми.

Схоже, що останнє рішення США провести санкції через Раду керуючих МАГАТЕ виглядає як попередження Ірану про те, що терпіння Вашингтона також не безмежне.

Водночас позицію, яку продемонстрували європейці – "терпіння і ще раз терпіння", вітають у Тегерані, який, схоже, випробовує міжнародне співтовариство на справжню наявність політичної волі до діалогу.

Що було б, якби американську ініціативу підтримали? Схоже, що Іран поставив себе в становище гравця, для якого "що б не трапилося – усе на краще": або американські санкції будуть повністю зняті, або розвиток ядерної програми змусить увесь світ рахуватися з Іраном.

США, схоже, не розраховували на успіх резолюції, однак її висунення, можливо, донесло до Тегерана думку про небезмежність американського терпіння.

І, відповідно, про необхідність домовлятися.

Автор: Поліна Сіновець,

керівник Центру нерозповсюдження ядерної зброї