Перша криза Байдена: як змінилася політика США щодо України та РФ

Чи стала телефонна розмова з Владіміром Путіним президента США Джо Байдена доказом його слабкості? І чи не загрожують Україні озвучені Байденом тези про готовність продовження співпраці з РФ, нехай лише з окремих питань?

Оцінки ефективності дій нової адміністрації США у новому російському загостренні коливаються від "зради" до "перемоги".

Проте для того, щоб оцінити дії США у нинішній кризі, варто детальніше проаналізувати, як змінюється зовнішня політика США за нового президента. І вже на підставі цього аналізувати дії Джо Байдена – від дзвінка Володимиру Зеленському до нових санкцій проти РФ.

Нові підходи Вашингтона

Формування нових підходів до зовнішньої політики США відбувається у ті дні, коли увага світу прикута до подій біля українських кордонів.

Тож, перш за все, варто детальніше розглянути, що змінилося після інавгурації Джо Байдена.

Адміністрація задіяла широкий спектр засобів здійснення міжнародної політики. Тут і безпосередні контакти з партнерами, як у відкритому, так і у більш закритому форматі. На деяких напрямках, вочевидь, ще тривають стратегічний аналіз та оцінка.

Команда Байдена не претендує на швидке вирішення всіх проблем, що накопичилися протягом тривалого часу. Це було помітно і по першій пресконференції нового президента, коли Байден казав: ми рухаємось у відповідному напрямку, буде прогрес, але не миттєво.

Традиційно високою залишається роль президента у зовнішній політиці.

Тим більше, йдеться про президента, який має колосальний досвід державного управління, зокрема у сфері міжнародної політики.

Тому, хоча команду Байден зібрав цілком професійну, час від часу ми будемо спостерігати безпосереднє задіяння самого президента. Це особливо буде помітно та потрібно у часи криз.

Ціна телефонної розмови

Спочатку в Україні тривало "велике очікування" дзвінка Байдена президенту Зеленському. 

Хоча деякі експерти зауважували, що стан двосторонніх відносин не вимірюється лише фактом розмови президентів і що Україна отримала численні сигнали від США (як виконавчої, так і законодавчої влади) про незмінну підтримку, певне нервування зберігалося.

Чекали на дзвінок від "самого".

Деяке нервування було, зрозуміло, і серед українських очільників. Адже контакти з новим президентом США – це насамперед питання статусу, свого роду "визнання".

Треба згадати і про те, що Зеленський та його команда прийшли до влади в умовах потужного тиску з боку попереднього президента США, що створило певну травму на "американському напрямку", очікування нових можливих ускладнень чи неприємностей.

На відміну від Трампа, з Байденом було зрозуміло, що він не попросить у Зеленського нічого для себе особисто. Якщо і буде певний тиск, чи радше підштовхування керівництва України у певному напрямку, то за цієї адміністрації це буде лише поверненням до традиційної ситуації.

В Києві насправді завжди добре знають, що робити задля просування реформ та прогресу країни, але все одно іноді починають щось робити лише тоді, коли відчувають імпульс від західних союзників.

Тому цілком логічно припустити, що досить довга пауза із дзвінком Байдена Зеленському дійсно була в тому числі дидактичною, тобто мала на меті підштовхнути Київ до певних кроків, повернутися до реформаторської діяльності тощо.

Проте схоже, що Байден трохи перетримав паузу з дзвінком до Києва.

Користь її для внутрішніх справ була очевидною, але для іншого критично важливого треку відносин – безпекового – сигнал був більш розмитим.

Хоча держсекретар Ентоні Блінкен та інші члени команди зробили численні заяви про незмінність підтримки у цій сфері, додана вартість від того, щоб це сказав особисто президент, є вагомою.

Російський виклик

Після того, як розмова президентів України та США уже відбулася, нова хвиля ажіотажу виникла тоді, коли Байден погодився з журналістом Джорджем Стефанопулусом, що Путіна можна вважати "вбивцею". 

Це було важливо не лише у контексті відносин США та Росії, оскільки цілком могло зачепити і Україну.

Річ у тім, що Москві простіше за все показати своє незадоволення чи обурення діями або словами американського президента, зробивши боляче тим, до кого простіше дотягнутись.

Україна, на превеликий жаль, була та залишається саме в такому вразливому становищі.

Звичайно, не можна казати, звісно, що остання хвиля ескалації з боку Росії щодо України викликана лише словами Байдена. Ця хвиля готувалася та почалася раніше. Вона вписується в контекст та передісторію дій Москви щодо Києва.

Але вона точно планувалася, зокрема, як меседж новій команді у Вашингтоні, нагадування про важелі в руках Москви. Жорстка риторика Байдена зробила надсилання такого меседжу ще більш актуальним.

Тим самим Джо Байден зіткнувся з першим суттєвим викликом свого президентства.

Вашингтону треба було оперативно реагувати на загострення ситуації навколо України та на Донбасі.

Треба віддати новій адміністрації належне, вона підключилася доволі активно, швидко скоординувалася з іншими західними союзниками України, зокрема з Канадою та Великою Британією, а відтак і з ЄС.

До останніх санкцій США щодо Криму приєдналась навіть далека Австралія.

Але цього було недостатньо, оскільки говорити треба було і з ініціатором ескалації. Саме в такому контексті і слід розглядати дзвінок Байдена до Москви.

Це зовсім не зміна курсу, не відмова від жорсткої позиції щодо Росії чи підтримки України. Діалог може бути різним за характером та тоном, але він має бути. Лінія зв’язку має залишатися відкритою. В США це зрозуміли ще у 1962 році, у розпал "карибської кризи".

Розмови та саміти проводять навіть з тими, до кого не мають жодних симпатій. Саміти можуть бути не лише такими, як у Путіна з Трампом, а й на кшталт зустрічей Обами та Путіна після 2014 року, коли вони розмовляли "крізь зуби".

Зателефонувавши до Путіна, Байден, зокрема, підкреслив необхідність деескалації навколо України. Цей меседж він повторив і протягом своєї короткої промови під час оголошення нових санкцій проти РФ.

Слова Байдена про те, що Вашингтон не хоче ескалації, але готовий до неї, якщо Москва продовжить робити шкідливі для інтересів США речі, були ключовими.

Дуже важливим для нас було те, що він окремо висловився на підтримку України.

* * * * *

Швидше за все, саме така комбінація – від жорстких дій та заяв до пропозицій про діалог з Москвою та деескалацію – і надалі залишиться фірмовим стилем зовнішньої політики США часів Джо Байдена.

І це зовсім не схоже на тотальне та безумовне "перезавантаження" часів першого терміна президента Обами.

Сигнал Вашингтона зараз дуже чіткий: наша позиція може стати більш м’якою за умови суттєвих змін у поведінці Росії, зокрема щодо України.  

Автор: Володимир Дубовик,

директор Центру міжнародних досліджень,

доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова