У п’ятницю президент США Джо Байден зателефонував до Володимира Зеленського.

Їхня розмова відбулася вперше після обрання американського президента на найвищу посаду, і очікування затягнулося, породивши кілька теорій на тему "чому ж він не дзвонить". І хоча посольство США окремою заявою запевнило, що жодних передумов для дзвінка Білий дім не висуває – навіть це не зняло усіх запитань.

Але після того, як ця розмова відбулася, запитання не зникли, а змінилися іншими.

– Що це було – формальна розмова чи щось більше?
– Чому пресрелізи Банкової та Білого дому настільки відрізняються?
– Чи не придумали в ОПУ фразу про те, що Байден "захоплюється лідерством Зеленського"?

Відповіді на ці запитання розчарують любителів "зради". Хай як складно у це повірити, але остання фраза справді звучала; пресреліз Банкової у США вважають відповідним, і навіть більше – знали про його зміст ще до публікації.

Але є інша проблема. Схоже, що деякі сигнали, що їх надсилали з США, у Зеленського не вловили.

Чому він подзвонив?

Офіційні контакти з президентом Сполучених Штатів, які є головним безпековим союзником України, поза сумнівом, дуже важливі. Тож варто ще раз підкреслити: пауза з організацією телефонного спілкування між новообраним президентом США та президентом України затягнулася, якщо брати до уваги те, що Київ прагнув його проведення.

Однак вага і цієї розмови, і цієї затримки була явно переоцінена в українському інформпросторі, бо перетворилася на елемент не зовнішньої політики, а внутрішньоукраїнської політичної боротьби (з інтернет-мемчиками та фотожабами на кшталт "чому він не дзвонить").

До прикладу, президенти Польщі чи Румунії, так само, як жоден інший союзник США у Центральній та Східній Європі, також ще не мали нагоди поговорити з Байденом.

Те саме стосується і Туреччини (де, до слова, медіа також переймаються відсутністю дзвінка), і усієї Південної Європи, від Португалії до Балкан, за одним винятком – до грецького прем’єра Байден все ж зателефонував. Але це сталося лише тиждень тому, тобто після точно такої тривалої затримки.

Отже, затримка телефонної розмови Байден-Зеленський точно не була чимось надзвичайним – радше, навпаки.

А акцентування на цьому з боку української опозиції Вашингтон радше обурювало. В середині березня у посольстві США навіть запевнили окремою заявою: Байден зателефонує Зеленському без жодних передумов.

Точно такі сигнали лунали під час офіційних розмов на високому рівні.

За інформацією ЄвроПравди, і радник Байдена з питань безпеки Джейк Салліван, який спілкувався з Андрієм Єрмаком, і держсекретар Ентоні Блінкен, який телефонував Дмитру Кулебі, також поспішили запевнити своїх київських співрозмовників, що Вашингтон не висуває жодних вимог чи то умов для організації розмови президентів, а просто чекає на зручний час для цього.

На цьому фоні дуже цікаво прозвучала спроба опозиції вже після розмови запустити "качку" про те, що реальним організатором дзвінка Байдена до Зеленського став... Петро Порошенко. Про це написав, зокрема, Павло Нусс, якого вважають одним із топ-членів неформальної команди підтримки Порошенка у соцмережах і якого профільні медіа здавна називають одним із ключових поширювачів у інформаційних кампаніях п'ятого президента.

Годі й говорити, що у США це повідомлення викликало подив, адже воно геть не пов'язане з реальністю.

Що ж до реальних причин затримки – то їх можна лише припускати. Навряд чи це суто питання часу. Не можна виключити, що Байден справді чекав на якісь додаткові дії українського уряду, як-от початок переслідування колишніх "топів" Приватбанку. Але це – лише здогадки. А фактом є те, що дзвінок відбувся, щойно з’явилася реальна причина для розмови.

Чи говорив Байден про "Зе-лідерство"?

Причиною для того, щоби Джо Байден вирішив зателефонувати до Києва, стало загострення російської агресії на Сході України та маневри російських військ як поблизу українського кордону, так і на окупованій території. Адже це дедалі більше привертає увагу Заходу.

Втім – і це важливо – переговори не обмежилися питаннями безпеки.

І джерела "Європейської правди", і офіційні коментарі свідчать про те, що телефонна розмова Байдена і Зеленського вилилася у повноцінні переговори. "Це були повномасштабні переговори, не тільки про Схід", – наголосив інший співрозмовник у дипслужбі США.

В ОПУ кажуть, що дзвінок тривав "понад 50 хвилин". Інше джерело ЄП з американської сторони згадало про понад 40 хвилин розмови. І те, і інше – справді багато для телефонної розмови з президентом США, а також більше, ніж півгодинний слот, що був передбачений у графіку.

У офіційних повідомленнях Білий дім та Банкова також згадали не лише про Донбас. Але тексти виявилися принципово різними за обсягом та змістом.

Велику увагу привернув початок офіційного повідомлення української сторони, передусім така фраза:

"У цьому контексті Джо Байден відзначив, що захоплюється лідерством Володимира Зеленського у перетворенні України на державу з міцними демократичними інституціями".

Чи дійсно вона звучала? Чи, можливо, "її придумала Мендель на Банковій"? Таке припущення і навіть впевненість у цьому звучали у повідомленнях у соцмережах.

Але реальність інша. І наступні кілька абзаців можуть здивувати багатьох читачів.

ЄвроПравда переконалася – ні, це не придумане. Це підтверджують також американські джерела. Ба більше, один зі співрозмовників стверджує, що сторона США знала про зміст українського пресрелізу ще до його публікації і не мала заперечень проти такої фрази: "Ми, звісно, не редагуємо українські повідомлення, але це загальноприйнято і нормально для стратегічних партнерів – порадитися перед публікацією, щоби узгодити сигнали".

Натомість фразу про "захоплення лідерством" американці сприйняли як суто протокольну, яка має обов’язково бути у спілкуванні з Києвом про реформи.

І справді, дуже схожа фраза свого часу лунала під час після переговорів Петра Порошенка з Бараком Обамою. "Я переконаний, що його (Порошенка) лідерство має найважливіше значення для України в нинішній важкий момент її історії", – говорив Обама під час своєї першої зустрічі з Порошенком у Вашингтоні. Та й пресслужба п'ятого президента наводила подібні цитати за підсумками його переговорів з американським колегою.

Приміром, у червні 2015-го, після телефонної розмови двох президентів, Банкова в офіційному пресрелізі так само навела слова американського президента про те, що він "відзначив лідерство президента України у втіленні реформ та досягнення вагомих результатів на цьому шляху". Годі й говорити, що у повідомленні пресслужби Обами подібних слів не було, та й загалом повідомлення суттєво відрізнялися за акцентами. І це – цілком нормальна ситуація.

Втім, акцентування противників Зеленського на подібних речах не має реального впливу на переговори. Хіба що змушує Вашингтон дивуватися тому, як внутрішньополітична боротьба в Україні сприяє появі нових міфів, що зачіпають їх самих. 

Між тим за уявними "проблемами" переговорів без належної уваги залишилися інші важливі деталі.

Натяк, який не зрозуміли

"В мене є дуже просте запитання: пане президенте, чому ми досі не в НАТО?" – так Володимир Зеленський нещодавно, в інтерв’ю програмі Axios, розповідав про плани щодо своєї майбутньої розмови з Джо Байденом.

Непогане запитання, насправді.

Хотілося би почути відповідь на нього від Байдена, який досі не розкривав свого ставлення до прагнення Києва якнайшвидше приєднатися до Альянсу. І тим більше важливо, щоби відповідь дав саме Зеленському, зважаючи на те, що для зближення з НАТО нам потрібно показати значно більший прогрес у реформах, які потребують вже згаданого лідерства з боку президента України.

І хоча навряд чи на переговорах президентів це пролунало дослівно саме таким чином (тональність переговорів глав держав зазвичай трохи інша), але тематику зближення України з Альянсом вони справді обговорювали.

І Зеленський, по суті, отримав відповідь на своє публічно поставлене запитання.

Коротко її переказав Білий дім у пресрелізі, де йдеться, що Байден підкреслив "підтримку плану Зеленського по боротьбі з корупцією та реалізації програми реформ, заснованої на спільних демократичних цінностях". "Лідери погодилися, що ці реформи є центральними для євроатлантичних прагнень України", – йдеться в заяві Білого дому.

Такою є дипломатична мова, за правилами якої одна держава (США) не може вимагати у іншої (України) реформ – може лише запрошувати до їх прискорення, натякаючи на перспективи.

От тільки немає впевненості, що особисто Зеленський почув цей заклик. Бо у пресрелізі Банкової ця фраза звучала інакше: "Джо Байден висловив підтримку прогресу України у питанні здобуття членства в НАТО". Немов все і так іде добре.

Небезпеку того, що Київ не почув основні сигнали з Вашингтона, підкреслила також наступна комунікація від влади. А саме від глави ОПУ Андрія Єрмака, який також був присутній на цих переговорах та розповів про їхні результати на своїй facebook-сторінці.

"Президент Байден… високо цінує все, що робить президент Зеленський. Джо Байден додав, що чекає можливості знову відвідати Україну, а також згадав свій виступ в українському парламенті", – написав, зокрема, він, подавши згадку про виступ Байдена у ВР як щось позитивне.

Та проблема у тім, що для самого Джо Байдена цей виступ має зовсім інше навантаження!

Про це детально йшлося у статті Альони Гетьманчук про досвід співпраці Байдена з Україною. Радимо, до слова, прочитати той текст, а поки наведемо короткий фрагмент з нього.

"Американські джерела стверджують, що це була не просто промова – це був публічний заклик до політичного класу України, на який віцепрезидент зважився після того, як переконався, що закриті переговори з очільниками України не дають бажаного ефекту в боротьбі з корупцією.

У своїй зворушливій книзі "Обіцяй мені, тату", де Україна фігурує досить багато, Байден назвав цю промову однією з найважливіших у його житті та розповів, наскільки детально він готувався до неї, поліруючи меседжі і закликаючи своїх радників підібрати жорсткішу мову.

Байден отримав у Раді овації, але розраховував на більше.

Він сподівався на усвідомлення депутатами відповідальності за зміни в країні і відповідну зміну їхньої поведінки. Показова деталь: оплески Байдену лунали тільки тоді, коли він говорив про агресію Росії, і жодного разу, коли він говорив про корупцію".

Тож згадка про цей не дуже вдалий для Байдена етап його співпраці з Україною мала зовсім, зовсім інше навантаження! Йшлося, знову ж таки, про вагу реформ.

І не схоже, що в ОПУ всі повноцінно зрозуміли цей сигнал з Вашингтона.

Але попри це, треба підкреслити: те, що переговори Зеленського і Байдена відбулися, те, що вони були повномасштабними, зачепили і питання НАТО, і реформування, і опір агресорові – це дуже добре. А те, що Байден погодився у першій же розмові обговорювати можливість свого візиту в Україну і підтвердив, що "чекає на нього" – додатково надихає (ні Обама, ні Трамп так жодного разу і не побували у Києві, уникаючи будь-яких заяв про таку можливість).

Це означає, що Україна лишається високо у порядку денному президента США. Кидати нас наодинці Вашингтон точно не планує. А далі все залежатиме передусім від самого Києва та від демократичних змін в Україні, які є важливими не лише для українців, а й для господаря Білого дому.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"