Чи можлива незалежність Шотландії, якщо цього прагне більшість її жителів?

Це питання додатково загострилося після виборів до шотландського парламенту, перемогу в яких здобули послідовні прихильники незалежності – Шотландська національна партія (ШНП).

Хоча до омріяної більшості націоналістам не вистачило одного місця, союз із зеленими (які також підтримують незалежність) допоможе їм надолужити цю неприємність. 

З такими результатами лідер ШНП Нікола Стерджен рішуче налаштована вибороти для шотландців право на проведення чергового референдуму. 

Чи вийде в Единбурга законодавчо позмагатися з Лондоном? Які ще питання, крім незалежності, подарували націоналістам перемогу? І, звісно, яким буде Сполучене Королівство протягом наступних декількох років?

Відповіді на ці запитання можна знайти як у тексті цієї статті, так і – детальніше і з оглядом можливих наслідків для українців – у відеоблозі на YouTube-каналі ЄвроПравди.

Без одного голосу монобільшість

64 місця у парламенті, в якому більшість складає 65 – саме такими стали результати виборів, які пройшли минулого тижня, для Шотландської національної партії.

А зважаючи на те, що їхні постійні і вірні союзники – Партія зелених – отримала ще вісім місць, можна впевнено сказати, що коаліція націоналістів та зелених і формуватиме порядок денний цього скликання парламенту. 

Націоналісти покращили свій результат 2016 року, отримавши два додаткових місця. Покращилися і їхні показники загальної національної підтримки – скажімо, вони змогли виграти три складних мажоритарних округи, в яких раніше безапеляційне лідерство тримали консерватори. Їхні союзники зелені також показали добрі результати на регіональному голосуванні. 

А от партії, що представляють Лондон, виступили вкрай невдало.

Йдеться про консерваторів та лейбористів. У консерваторів у Шотландії була багатообіцяюча лідерка – чому вона провалилася?

Першою і загальною проблемою для цих двох партій є те, що вони ділять один електоральний пул. Прихильники незалежності ніколи не проголосують за консерваторів чи лейбористів, і тому єдина надія для них – відбивати виборців одна у одної, навіть незважаючи на те, що їхні інтереси у Шотландії збігаються.

Другою спільною проблемою для обох є питання лідерства в партії. Проте якщо лідери лейбористів зробили все можливе для втрати рейтингу на національному масштабі, для консерваторів злий жарт зіграла заміна лідера незадовго до виборів, що відобразилося і на непевних виборцях, які голосували переважно за персону Рут Девідсон, а не за партію як таку. 

Проте ключовою перевагою націоналістів над консерваторами та лейбористами є їхні політики у сфері охорони здоров’я та освіти. Стерджен та її команда багато вкладаються як у самі стратегії, так і в їхній активний піар, і тому останні декілька років принесли їм відрив майже у 15 пунктів порівняно з опонентами. В чому секрет? Все більша автономія, все більше бюджетування та точкові проєкти розвитку. Це саме те, чого загальнонаціональні партії не можуть запропонувати. 

Тож усе свідчить про те, що для шотландських націоналістів це буде вже четвертий термін при владі. 

Що ж стоїть на їхньому порядку денному на наступні декілька років?

Не незалежністю єдиною

Незважаючи на популярне уявлення про ШНП як про партію одного питання на кшталт партії Brexit, націоналісти насправді мають набагато ширший і набагато більш продуманий порядок денний. 

Врешті-решт, якби вони дійсно займалися лише питанням незалежності, звідки б вони взяли такі величезні рейтинги після провалу референдуму 2014 року?

Прогнозовано, першим питанням для Стерджен і її колег буде продовження боротьби з пандемію коронавірусу. Насправді багато в чому саме адекватне і, головне, вчасне реагування місцевої влади на погіршення епідемічної ситуації стало основою рейтингу Шотландської національної партії і показало її як досвідчену та надійну політичну команду. 

Другим важливим питанням стане фінансування національної системи охорони здоров'я.

Хоча вона перебуває під віданням шотландського уряду і шотландського парламенту, Лондон намагається активно втручатися в діяльність національних служб охорони здоров'я Шотландії в контексті фронтальних реформ, які розпочала адміністрація Джонсона. Ці реформи передбачають величезні бюджетні витрати, не всі з яких погоджені шотландським керівництвом.

Проте вже третім питанням, так чи інакше, стане незалежність.

Опонентами ШНП в цьому питанні виступають консервативна, лейбористська та ліберально-демократична партії. Підтримку націоналістам може надати лише Партія зелених. 

Ще одна націоналістична партія, "Альба", сформована з радикальних консервативних націоналістів під проводом колишнього лідера ШНП Алекса Салмонда, на цих виборах зазнала нищівної поразки, не отримавши жодного місця у парламенті. 

"Війна" за другий референдум

Звісно, першим питанням при розмові про шотландську незалежність постає законність вимог шотландських націоналістів. Неодноразово прем'єр-міністр Джонсон та інші провідні консерватори повторювали, що референдум 2014 року був "єдиним референдумом для нинішнього покоління". 

Шотландський удар по Британії: чи отримає Единбург другий шанс на незалежність

Також Джонсон запевняв, що не дасть Единбургу шансу провести наступний референдум до 2023 року, як це планувала ШНП. Що ж, Стерджен відповіла йому в класично шотландському стилі, сказавши, що хай він тільки спробує їх зупинити.

З точки зору британського законодавства, будь-який референдум, проведений щодо питання незалежності Шотландії, не може бути піднятий на місцевому рівні. Натомість таке рішення може ухвалити лише парламент у Лондоні. 

У Шотландському акті 1998 року є стаття 30, яка якраз і стосується розподілення повноважень між парламентом в Единбурзі і Лондоном і яка абсолютно чітко стверджує, що питання територіальної приналежності і політичного статусу Шотландії є виключно питанням загальнонаціонального, а не регіонального характеру. 

Відповідно, якщо шотландський парламент захоче провести подібний референдум, який би статус він не мав, він має бути оформлений через звернення до парламенту у Вестмінстері із запитом на його офіційне затвердження. Так це і було зроблено у 2014 році.

Тоді референдум про питання незалежності Шотландії становив собою виняток зі статті 30, на який тодішній прем'єр-міністр Кемерон свідомо пішов (як і у випадку з Brexit два роки потому).

Британська влада каже, що застосує цю саму статтю для того, щоб зупинити можливе нове голосування щодо незалежності. 

Звісно, шотландський парламент може самовільно проголосувати і навіть провести референдум і отримати результати, але потім такий референдум можна буде оскаржити в Конституційному суді. Наразі немає прецедентів щодо подібних оскаржень і взагалі подібних ситуацій.

Проте можна майже стовідсотково бути впевненим, що рішення буде прийняте не на користь шотландських націоналістів. 

Час працює проти Лондона

Насправді ШНП не обов'язково проводити референдум про незалежність одразу після закінчення виборів. Чесно кажучи, навіть не так важливо, чи вийде цей референдум провести.

Річ у тім, що шотландські націоналісти наразі знаходяться у досить вигідній позиції. Використовуючи напіввійськову термінологію, так чи інакше британцям треба штурмувати їхній укріплений пагорб (якщо згадати історію середньовічних воєн англійців і шотландців, ця алегорія більше наближена до життя, ніж може здатися).

Якщо шотландцям дозволять провести референдум, націоналісти матимуть достатньо великі шанси на успіх. Якщо Лондон в штики сприймає позицію Единбурга і не дає проводити референдум, Шотландська національна партія також в плюсі, адже вони отримують можливість абсолютно легально і обґрунтовано казати про ущемлення демократичних прав шотландського народу та закривання рота шотландським виборцям. 

І тоді вже постає питання, чи не буде в Лондона більше проблем через таку принципову позицію. 

Вичікувальна позиція теж піде націоналістам навіть на користь. Так чи інакше, а їхні рейтинги продовжують зростати, підтримка незалежності циркулює в суспільстві і знаходить більше і більше прихильників, а позиція кабінету Джонсона ще більше посилює відцентрові настрої населення.

Під час передвиборчих дебатів пані Стерджен неодноразово наголошувала, що вона готова провести референдум до 2023 року. 

Втім, усе виглядає схожим на те, що відтермінування на пару років лише збільшить підтримку незалежності. 

А вічно ігнорувати вимоги Единбурга у Лондона не вийде. 

Автор: Олександр Краєв,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"