Єреван пішов на крок, на який не зважувався навіть під час минулорічної війни з Азербайджаном – офіційно звернувся по допомогу до ОДКБ (Організації договору про колективну безпеку, російського аналога НАТО).

До такого кроку Вірменію спонукало чергове загострення – на півдні країни азербайджанські військові порушили кордон, просунувшись на кілька кілометрів.

Така реакція на прикордонний інцидент, який до того ж не супроводжувався військовим зіткненням, може здивувати. Проте такі дії Баку супроводжувались нещодавніми заявами про готовність до нових військових дії проти Вірменії – у випадку, якщо Єреван зволікатиме із виконанням мирної угоди, одним із пунктів якої є створення транспортного коридору між Нахічеванською автономною республікою та основною територією Азербайджану.

Чи можлива нова війна на Південному Кавказі? І чи виправдані сподівання Вірменії на допомогу ОДКБ (а точніше, на російську)? Спробуємо розібратися.

Маневри на неіснуючому кордоні

"Ситуація, що склалася, повністю відповідає другому абзацу статті другої Договору про колективну безпеку, згідно з яким у разі виникнення загрози для безпеки, стабільності, територіальної цілісності і суверенітету однієї або декількох держав-учасниць, загрози міжнародному миру і безпеці держави-учасниці негайно пускають у хід механізм спільних консультацій з метою координації своїх позицій, виробляють і вживають заходів з надання допомоги таким державам", – із такою заявою в.о. прем’єра Вірменії Нікол Пашинян оголосив про офіційне звернення до ОДКБ.

Ситуацію на кордоні в Єревані трактують як спробу силової корекції кордонів. Зазначається, що 12 квітня азербайджанські військові спробували "посунути" вірменський кордон щонайменше у трьох ділянках, а на одній – просунулися на 3,5 кілометри вглиб території Вірменії.

Наразі на території Вірменії перебувають близько 250 військовослужбовців Азербайджану.

Натомість Баку відкидає такі звинувачення, заявляючи, що його військові перебувають на своїй території.

Ситуацію ускладнює той факт, що як такого кордону між країнами в цьому регіоні немає і обидві країни посилаються на розмежування ще радянських часів.

Річ у тім, що ще донедавна Вірменія межувала там із так званим поясом безпеки Нагірного Карабаху – і потреби створювати кордон просто не було. Усе змінилося після минулорічної поразки Вірменії у другій карабаській війні – за її результатами Баку повернув контроль над цими територіями.

У ситуації невизначених кордонів подібні конфлікти є фактично неминучими.

Проте гостра реакція Єревана свідчить, що там сприймають ситуацію набагато серйозніше.

Силовий транзит

Попри формальне закінчення другої карабаської війни один із ключових елементів мирного плану так і не був реалізований.

Похмілля Вірменії: що чекає країну та регіон після закінчення війни у Карабаху

Йдеться про транспортну артерію, яка має поєднувати Нахічеванську автономну республіку з рештою Азербайджану. А на додачу – створити прямий шлях для торгівлі з Туреччиною.

Реалізація цього пункту від самого початку виглядала найбільш проблемною частиною мирної угоди. Більш проблемною, ніж навіть повернення Азербайджану повного контролю над територіями навколо Нагірного Карабаху. Хоча б тому, що екстериторіальний статус цього транспортного коридору вимагав схвалення парламентом Вірменії, а чим більше часу від завершення війни, тим сильнішим буде опір цьому рішенню.

Уряд Пашиняна намагався вирішити це питання шляхом компромісів – в обмін на гарантії транзиту вірменських товарів у РФ по території Азербайджану. Останнє – вкрай важливе для Єревана, адже наразі левова частина його експорту йде через Грузію, а отже, залежить як від грузино-російських відносин (блокування грузинського експорту одночасно блокує й вірменський транзит), так і від погодних умов (взимку транзит може блокувати закриття перевалів).

Втім, у Баку воліють демонструвати силу й вимагати створення коридору без якихось попередніх умов.

"Якщо Вірменія захоче, це можна вирішити просто, якщо не захоче – ми вирішимо питання силою", – заявив тиждень тому азербайджанський президент Ільхам Алієв, назвавши Зангезур (Сюнікський регіон Вірменії, по південному кордону якого й має пройти нова транспортна магістраль) "захопленою територією".

У такій ситуації військові маневри Баку виглядають демонстрацією сили – підтвердженням заяв Алієва про готовність до нової війни.

Перевірка для амбіцій РФ

Чи готова Росія до реальної військової допомоги своєму союзнику?

Минулого року під час другої карабаської війни ОДКБ вже оголосила про готовність до військової допомоги Єревану, проте лише за умови агресії проти його міжнародно визначених кордонів. Тим самим організація, а точніше – РФ, самоусунулася від конфлікту навколо Карабаху.

Проте нинішня ситуація – абсолютно інша. Тут варто погодитися з Пашиняном: на відміну від війни у Карабаху, вона відповідає критеріям, за якими країна має право звернутися до союзників за військовою допомогою.

Проте чи можна сподіватися, що ця допомога буде надана? Наразі в цьому є величезні сумніви.

Саме тому нинішній конфлікт б’є не стільки по Вірменії, скільки по Росії.

Попри те, що Вірменія вже увійшла у передвиборчі перегони, вплив загострення на кордоні на вибори буде мінімальним. Тим більше, у Баку є набагато потужніший козир, за допомогою якого вона може вплинути на передвиборчі розклади у сусідів – питання вірменських військовополонених, значна частина яких досі не повернулася додому.

Інша справа – Росія.

За результатами другої карабаської війни РФ не лише не позбулася фактора впливу на Вірменію, але й посилила його, розмістивши у Карабаху своїх "миротворців". А одночасно – посилила свій вплив на Азербайджан.

Проте якщо у Єревані ця ситуація не викликає значних протестів, то у Баку вирішили інакше.

Показово, що загострення на кордоні сталося відразу після закавказького турне голови російського МЗС Сергєя Лаврова – Баку демонструє, що статус третейського судді, який Росія намагається присвоїти собі у відносинах між Вірменією та Азербайджаном, їм явно не під силу.

І хоча, швидше за все, нинішній прикордонний конфлікт незабаром буде вирішено (наразі нова війна не вигідна жодній зі сторін), такі демонстрації сил тепер стануть частими у регіоні.

І вони мають показати, чого насправді варті гарантії безпеки від РФ.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"