Вже цими вихідними по всій Франції пройдуть вибори до місцевих рад регіонів та департаментів, а 27 червня відбудеться другий тур. Але для нас головне – те, що вони стануть таким собі лакмусовим папірцем до виборів найважливіших, президентських, які проведуть за 10 місяців – у квітні 2022 року.

Чи реально, що Еммануель Макрон виграє на виборах, збереже посаду президента?

Це питання турбує багатьох, і передусім самого Макрона. Саме тому він, по суті, розпочав свою передвиборчу кампанію, хоча офіційно й не визнає цього. Але неможливо іншим чином пояснити те, що він вже почав активно їздити регіонами країни і зустрічатися з виборцями.

Кому може програти чинний французький президент? Що це означає для України? І чи правда, що на дорозі до його перемоги може опинитися телеведучий, такий собі  "французький Зеленський"?

Про це ми поговорили з Денисом Колесником - французьким політичним аналітиком українського походження. Дивіться або слухайте розмову на каналі ЄП, або читайте її на сайті у скороченому вигляді - у вигляді прямої мови експерта.

Ляпас для Макрона

Регіональні поїздки Макрона могли ще деякий час лишатися поза увагою, якби не епізод, який потрапив до новин у виданнях усього світу – коли під час візиту до регіону Овернь-Рона-Альпи на південному сході країни він підійшов до людей, до виборців,  і один з них дав президентові ляпаса.

Це дуже прикрий епізод, який, напевно, ніхто не може виправдати – ні у Франції, ні в Україні, ні будь-де в Європі.

Хоча цей випадок засвідчив також наявність реальних проблем у Франції. Про це – трохи далі.

Що думають про цей інцидент люди?

Як і у будь-якому нормальному суспільстві, є різні погляди на цю ситуацію.

Чоловіка, який дав Макрону ляпаса, відразу затримали і деталі про нього відомі журналістам. Він виявився 28-річним місцевим мешканцем на ім’я Дам’єн Тарель. Вже відбувся суд, він отримав покарання – 18 місяців, 4 з яких проведе за ґратами, решта терміну – м’якіші обмеження.

І хоча думки про це є різні – та більшість людей засуджує цей акт, і я так само його засуджую, такі дії неприпустимі.

За що "не люблять" Макрона?

Однак якщо президенту країни у передвиборчому турі дають ляпаса, то це означає, що у суспільстві є частина незадоволених чи ситуацією в країні, чи особистим добробутом. Це не щось нове – навпаки, зараз рейтинги підтримки і Макрона, і уряду трошки зросли на фоні завершення жорсткого карантину та послаблення. Але ми пам’ятаємо ту ж кризу "жовтих жилетів", яка засвідчила, що опонентів Макрона – багато.

Простої відповіді немає.

Комусь не подобаються його політичні погляди чи бачення. Хтось незадоволений падінням своїх доходів – не секрет, що у Франції, як і у багатьох інших країнах, рівень життя погіршився через пандемію, частина громадян втратили роботу, деякі бізнеси позакривалися. І хоча є державна допомога, але вона знімає не всі питання.

І хоча президент лишається популярним політиком, у рейтингах вже зараз є його конкурент. Точніше, конкурентка.

За Макрона готові проголосувати стільки ж людей, як і за відому українцям Марін Ле Пен.

У першому турі лідерка ультраправої партії "Національне об’єднання" має рівно таку ж підтримку, як і Макрон (за кожного з них готові проголосувати по 28% опитаних), а у другому чинний президент її трошки випереджає (53% проти 47%)

В Україні Марін Ле Пен часто сприймають як провідника інтересів Росії – у тому числі після історії з кредитом, який її партія отримала в російському банку.

Я не даватиму власну оцінку, чи вона проросійська, чи ні. Хоча немає сенсу заперечувати, що для України перемога Ле Пен була би, м’яко кажучи, не ідеальним варіантом.  Однак не треба забувати, що Франція – країна інституцій. І хто б не прийшов тут до влади, буде відстоювати інтереси не Росії, а самої Франції – принаймні так, як їх бачить.  

І при цьому, як не дивно, позиціонування Ле Пен як "маріонетки РФ" є свідомим.

Його просуває Москва, бо такий імідж грає на руку самій Росії. Причому ця інформполітика спрямована не лише на Україну, але також і на інші держави Центрально-Східної Європи:  росіяни свідомо створюють там інформаційну картинку про те, що Франція – проросійська, а тамтешні політичні лідери просто мріють виконувати російські забаганки.

Це, на мою думку, не так – Франція не є проросійською навіть попри те, що є політичні сили, які діють не в інтересах України. Хоча і для них Україна просто не є в фокусі уваги.

Наприклад, лівий лідер Жан-Люк Меланшон про Україну востаннє твітив у 2019 році, і тоді казав про те, що прийняття України до НАТО не є в інтересах Франції. Останні твіти Ле Пен про вас датуються взагалі 2016 роком, і там йшлося про референдум щодо асоціації у Нідерландах, і вона закликала голосувати проти зближення України з ЄС. Але відтоді заяв про Україну у її стрічці просто не було.

Зе-конкурент для Макрона?

Звичайно, за рік до виборів важко говорити з певністю, чи зможе президент Макрон знову перемогти, але, звичайно, такі шанси є.

Втім, гарантій цього немає.

Навіть з тих кандидатів, які обговорюються зараз, є кілька тих, що мають шанс перемогти Макрона. І це, підкреслю, не Ле Пен.

Один з них – Ксав’є Бертран, досвідчений правий політик, який колись, за часів Саркозі,  був міністром, а зараз очолює раду північного регіону О-де-Франс. У цих регіональних виборах він знову бере участь (і має всі шанси переобратися), але крім того, він вже оголосив, що наступного року буде змагатися за посаду президента.

І політичні прорахування свідчать, що він має добрі шанси перемогти Макрона, якщо вийде з ним у другий тур. Адже Бертран – правий політик, і електорат тієї ж Ле Пен піде голосувати за нього, а не за Макрона.

Ким він є для України? Ті дані про нього, які є публічними, свідчать радше на користь підтримки України, але не дають у цьому чіткої впевненості.

Єдині його коментарі, щодо України, які вдалося знайти у твіттері, датовані 2014 роком. І тоді він говорив, що Франція мусить більше включатися у врегулювання конфлікту в Україні (ці його дописи були ще до створення Нормандського формату). І він також підкреслював, що всі мають поважати територіальну цілісність та кордони України. Для вас це, очевидно, добре.

Але є також четвертий кандидат, який здатен перемішати всі передвиборчі карти.

На можливість своєї участі у виборах натякав Ерік Земмур – відомий французький полеміст, телеведучий. Словом, медійний персонаж.

І це може спутати усі карти, оскільки Земмур – якщо справді піде на вибори – здатний забрати голоси і Ле Пен, і Бертрана.

Це буде в якомусь сенсі "ефект Зеленського".

Не лише через схожість прізвища з чинним українським президентом, а радше через його "несистемність".

Втім, наразі Земмур не є підтвердженим кандидатом, і цього може не статися.

Як Росія впливає на інформаційне поле у Франції?

Треба не забувати, що у 2017 році, коли Еммануель Макрон ще був кандидатом та змагався за посаду президента, проти нього велися кібератаки з боку РФ, а також інформаційні нападки від державних каналів, як-от RT та Sputnik, і у 2017 році на своїй першій зустрічі з Путіним Макрон чітко сказав, що RT і Sputnik – це органи пропаганди, а не медіа.

І вже після того Франція зробила чимало, щоби підготуватися до можливих нових втручань РФ у вибори. Зокрема, ухвалила закон про боротьбу проти маніпуляції інформацією.

І я хочу зосередитися не тільки на діях Росії, а й на діях Франції, які демонструють, що Франція розуміє проблему.

У 2017 році Франція ухвалила стратегічний огляд, де проглядалися питання дезінформації і було прописано, що Росія – не дуже дружня країна. У 2018 році в Міноборони створили командування кібероборони. У тому ж 2018 році ухвалили закон про боротьбу з маніпуляцією і дезінформацію в період виборів, і так далі, і так далі.

І це триває досі.

Нещодавно оголосили про створення агенції, яка буде боротися з дезінформацією в органі, який є аналогом української РНБО.

Звичайно, Росія не сидить склавши руки, а використовує всі засоби – і соцмережі, і агентів впливу, і навіть власні, російські медіа, щоби "ліпити" потрібний їй образ Франції, потрібні наративи.

Було цікаво спостерігати, як це відбувалося у квітні-травні: тоді в "РІА Новості" була купа новин на кшталт "французи проти Байдена", "французи за Путіна", "французи підтримали Росію". Хоча якщо не обмежитися заголовками і прочитати ці новини, то з’ясовується, що всі вони базуються на звичайних "коментарях в інтернеті", під статтями Le Figaro! Хоча невідомо навіть, хто їх писав – можливо, вони самі ці коментарі пишуть, щоби потім на них посилатися.

Але ефективність цих дій під питанням. Франція зараз на набагато кращому рівні у протидії дезінформації, ніж у 2017 році, і на кращому, ніж Росія.

Чому ж Макрон робить заяви, прихильні до Росії?

Тут є питання сприйняття.

В Україні сприймають події у чорно-білому спектрі. Зустрівся з Путіним – "зрада", не зустрівся – "перемога".

Натомість позиція Макрона інша. Він виступає "за серйозний діалог з Росією", але це не означає, що треба дослухатися до всього, що каже Росія. Це означає, що з росіянами треба говорити про французькі інтереси там, де їхні інтереси перетинаються.

Але ключові позиції Макрона щодо України не змінилися. Є підтримка територіальної цілісності та суверенітету України, є розуміння того, що Росія поводиться агресивно і недружньо, у тому числі стосовно Франції та ЄС – але не можна її просто прибрати з карти і зробити вигляд, що Росії не існує.

Підсумовуючи: президент Макрон не є проросійським. Франція не є проросійською. Але і проукраїнською, принаймні так, як це розуміють у Києві, вона не є і у найближчому майбутньому напевно не стане. Бо Франція є і мусить залишатися профранцузькою, а Україна – проукраїнською.

Автор: Денис Колесник, політичний аналітик, Франція 

Записав: Сергій Сидоренко, 

відео Володимира Олійника, "Європейська правда"