Друга єреванська революція: як Росія програла у Вірменії
"Народ Вірменії за три роки здійснив другу революцію. Але цього разу сталеву замість оксамитової", – заявив глибокої ночі в.о. прем’єр-міністра Нікол Пашинян.
Так він відреагував на перші результати виборів від вірменського Центрвиборчкому – за підрахунком голосів з 20% дільниць його партія зберігає абсолютну більшість у парламенті.
Значення цієї перемоги важливо зрозуміти на тлі того, що ще напередодні виборів багато хто говорив, що спроба Вірменії побудувати демократичну державу тепер добігає кінця. І країну чекає доля другої Білорусі – із антизахідною владою, жорстким придушенням громадянського суспільства та подальшим входженням в орбіту РФ.
За рахунок чого було досягнуто цю перемогу? Як це вплине на зовнішній курс Вірменії?
І чи визнає опозиція, яка погрожувала вуличним протистоянням, свою поразку?
Голосування у масках та без
Єдине місце у вірменський столиці, де було явно помітно, що світ ще не вийшов з доби пандемії – це виборчі дільниці. Якщо у самому місті людину у масці побачити вкрай складно, навіть у приміщеннях, то на виборчі дільниці пускали лише у масках і з урахуванням максимально допустимої кількості осіб, що могли одночасно перебувати у приміщенні.
Через це зранку перед виборчими дільницями утворилися навіть невеликі черги, які зникли за декілька годин.
Забігаючи наперед, варто додати: так само швидко зникли і вимоги щодо коронавірусного захисту. Вже до середини дня ніхто не звертав уваги, чи у масках заходять на дільниці виборці, а вже до кінця голосування маски зникли з облич і членів дільничних комісій.
Не обійшлося й без порушень, часом курйозних – хітом вірменських соцмереж стало відео з подружньою парою на дільниці. Жінка до останнього намагалася проконтролювати, чи не проголосує її чоловік за партію Пашиняна, агресивно реагуючи на зауваження членів комісії.
Попри це, явка на цих виборах виявилася досить високою – 49,4%, дуже високий показник для країни, значна частина населення якої постійно живе за кордоном.
Це навіть трохи більше, аніж на попередніх парламентських виборах (теж дострокових), що пройшли у 2018 році. Проте тоді висока явка – 48,6% – була викликана революційною ейфорією та бажанням якомога швидше скинути стару та корупційну владу.
Нинішня висока явка має зовсім інший характер – вона вказує на значну інтригу цих виборів.
В ситуації, коли значна частина виборців вважала себе ошуканою політиками, вибори могли набути будь-якого, навіть найнесподіванішого характеру.
Проте фаворитами вважалися дві політичні сили: партія чинного в.о. прем’єр-міністра Нікола Пашиняна "Громадянський договір" та опозиційний блок "Вірменія", на чолі якого стояв експрезидент та друг Владіміра Путіна Роберт Кочарян.
Курс на Росію?
Більш тісні відносини з РФ, дозвіл російським "миротворцям" назавжди залишитися у Нагірному Карабаху, можливість заборони діяльності прозахідної опозиції, а в першу чергу – будь-яких організацій, що мають відношення до Джорджа Сороса та його фонду "Відкрите суспільство". З такими гаслами пішов на вибори Роберт Кочарян.
На цьому тлі Пашинян, який не ставить під сумнів співпрацю з РФ, проте одночасно говорить про важливість співпраці із Заходом та Іраном (важливий сусід Вірменії), вже виглядає як русофоб. Точніше, саме так його намагається представити проросійська опозиція.
Ця опозиція намагається довести, що поразка у минулорічній війні сталася тому, що у РФ не розглядали чинну вірменську владу як надійного союзника, бачачи її "загравання" із Заходом. Натомість прихід більш зрозумілих Кремлю політиків, переконує опозиція, змінить ставлення РФ до свого союзника.
Окрім блоку "Вірменія" схожі тези – навіть більш радикальні – озвучує і блок "Маю честь", який очолюють ексголова Служби нацбезпеки Артур Ванецян та колишній президент Серж Саргсян. Саме Ванецян озвучив тезу про необхідність визнання Криму частиною РФ.
"Фактично російська влада на цих виборах тримала нейтралітет. На відміну від перших років свого правління, коли Пашинян був для Кремля чужим та незрозумілим, наразі він сприймається як політик, однозначно не ворожий. Інша справа, що у Кочаряна є потужні зв’язки у РФ, в тому числі серед топ-керівництва, і він задіяв їх усі. Щоб показати, що саме на нього ставить Кремль", – пояснює політолог та чинний депутат від блоку Пашиняна Мікаел Золян.
Втім, він додає, що озвучений курс опозиції боротися із громадянським суспільством унеможливить будь-яку співпрацю Вірменії із Заходом, а це цілком відповідає інтересам РФ.
Тож не випадково напередодні дня голосування Пашинян зазнав удару від переважної більшості сил, хоч якось пов’язаних із РФ.
Зокрема, стало відомо, що масово завозить своїх співробітників на мітинги Пашиняна компанія "Газпром-Вірменія", а на додачу проти чинної влади виступив і глава Вірменської апостольської церкви.
Такий негативний інформаційний фон мав остаточно вбити шанси Пашиняна на перемогу. Особливо на тлі тиражованої інформації про зміну лідера виборчих перегонів.
В очікуванні силового сценарію
Сенсацією останнього тижня перед виборами став результат соціологічного опитування вірменського представництва фонду Gallup International, згідно з яким блок Кочаряна вперше здобув лідерство у перегонах, обігнавши чинну владу.
Щоправда, самі вірмени ставляться до такого опитування дещо скептично. "Цей фонд вважається близьким до колишньої влади. Опитування проводилося телефоном, а зважаючи на те, що у Вірменії телефонні номери іменні, не всі зважилися заявити Кочаряну, що збираються голосувати за його ворога", – пояснює політолог Карен Саргсян.
Скепсис щодо стрімкого зростання підтримки опозиції виникає й після розмов на виборчих дільницях. Знайти симпатиків експрезидента виявилося вкрай непростим завданням.
"Кочарян готовий віддати Росії все, залишивши вірменам лише наші поховальні камені. А може й їх віддасть, якщо попросять", – пояснює свої політичні вподобання виборець у Єревані – літній чоловік на ім’я Ованес.
Натомість за Пашиняна збиралися віддавати голоси навіть ті, хто заявляв про ненависть до нього - у ситуації, коли проєвропейські сили мали примарні шанси на проходження до парламенту, це було єдиною можливістю не допустити до влади "колишніх".
Попри це, у Кочаряна стверджують, що за останній тиждень перед днем голосування його підтримка ще зросла. У день голосування у його штабі заявили, що розраховують на 30% голосів, що з урахуванням перерозподілу дасть біля 40% мандатів. Тому, стверджують у Кочаряна, ключовим викликом для себе вони вбачають допомогу блоку "Маю честь" подолати 7-відсотковий бар’єр.
Амбіції опозиції підсилює і відсутність на виборах екзит-полу, який мав би загальну довіру.
У партії прем’єра після завершення голосування оприлюднили результати замовленого ними екзитполу – у ньому чинна влада отримала підтримку 50,2% виборців, а блок "Вірменія" – 15,7%.
Натомість одночасно були оприлюднені результати опитування від російського РИА "Новости", проведеного в останні дні перед голосуванням. Це опитування давало "Вірменії" підтримку у 32%, а партії Пашиняна – 24%.
Така різниця в результатах роботи соціологів суттєво збільшувала ймовірність того, що результати виборів не будуть прийняті стороною, що програла.
Про це більш ніж відверто говорять у опозиції. "Незалежно від результатів, після завершення виборів очікується жорстка вулична боротьба. Переможе той, хто відразу захопить домінуюче становище", – говорить близький до Кочаряна відставний генерал Аршавір Гарамян.
Такий сценарій вважають цілком реалістичним і в партії Пашиняна. "Чим меншим виявиться відставання опозиції, тим більшою буде ймовірність того, що вони підуть на невизнання результатів", – вважає Мікаел Золян.
****
Через відсутність екзит-полів завершення виборів у Вірменії суттєво відрізняється від України.
Поодиноким журналістам, що зібралися під штабом Пашиняна (біля штабу опозиції журналістів не було взагалі), довелося до глибокої ночі чекати перших результатів від вірменського Центрвиборчкому та перших коментарів голови уряду.
Лише близько третьої ночі стало зрозуміло: результати виборів в цілому відповідатимуть очікуванням влади. А згідно з остаточними підрахунками голосів, партія Нікола Пашиняна "Громадянський договір" отримує підтримку 53,9% виборців, тоді як опозиційний блок "Вірменія" – 21%.
До прохідного бар’єра не дотягнула і ще одна проросійська сила – блок "Маю честь", який посів третє місце із результатом 5,2%. Проте вірменська конституція вимагає присутності у парламенті щонайменше трьох політичних сил. Через це "Маю честь" також потрапляє до парламенту.
Входження до нового парламенту лише трьох політичних сил дає партії Пашиняна навіть парламентську більшість. Втім, він вже заявив, що має намір звернутися до всіх "здорових сил", що брали участь у виборах, для консультацій, які "мають відновити національну-суспільну єдність".
Останнє дозволяє очікувати, що курс Вірменії буде дещо скорегований на користь зближення з Європою, вважає політолог Карен Саргсян. "Переважна більшість партій, окрім відверто проросійських, вимагатимуть більшого зближення із Заходом. У ситуації, коли проросійська ОДКБ (російський аналог НАТО) довела, що існує лише на папері, Вірменії потрібна підтримка Заходу для повернення військовополонених та тиску на Азербайджан у питанні виведення військ із захопленої вірменської території", – вважає він.
Невипадково сам Пашинян називає результати цих виборів новою революцією - спроба реваншу колишньої влади провалилася, а політичні сили, що орієнтовані на проведення демократичних перетворень, отримали від виборця "другий шанс".
І щоб не загубити цей шанс, Пашинян акцентує увагу на тому, що на зміну "оксамитовій" революції, приходить "сталева".
Втім, навіть така впевнена перемога не дозволяє говорити про остаточне завершення політичної кризи.
Невідомо, чи сприйме опозиція свій програш, чи навпаки - розпочне вуличне протистояння. А на додачу - за результатами цих виборів проросійські сили суттєво посилили свої позиції.
Поляризація нового парламенту робить нові політичні кризи фактично неминучими.
Автор: Юрій Панченко, редактор "Європейської правди", з Єревана (Вірменія)