"Європейська правда" системно виступає за запровадження в Україні європейських стандартів, політичних принципів тощо, та це не привід замовчувати проблеми у Євросоюзі. У тому числі – підозри у корупції серед європейських політиків. 

Наша стаття – про лобізм на користь українського великого бізнесу за участю італійських євродепутатів із заплямованою репутацією. Деталі цієї історії дозволяють не виключати, що йдеться про підкуп членів Європарламенту.

Важлива юридична ремарка: йдеться про наші оціночні судження, а не про констатацію злочину; ми як медіа не маємо права називати будь-кого злочинцем до рішення суду, тому й не робимо цього. Однак ви, прочитавши цей текст, переконаєтеся, що така підозра є небезпідставною.

Також треба додати, що ця історія не повинна дискредитувати Європарламент загалом, адже більшість членів цього органу не дають підстав для подібних звинувачень на свою адресу, а рекомендації ЄП та проукраїнських депутатів нерідко йдуть на користь Україні, допомагають просувати реформи. Однак заплющувати очі на дії негідних політиків ми вважаємо неможливим.

Лист з Брюсселя

Увагу до цієї історії привернув пост Ольги Германової. Це – помічниця народної депутатки Ніни Южаніної з "Євросолідарності", що в минулому очолювала податковий комітет ВР.

Германова опублікувала фотокопію листа за підписом двох депутатів Європарламенту – Фульвіо Мартушелло та Джанни Ганчі – на адресу міністра економіки України та голови Верховної ради. ЄвроПравда отримала підтвердження, що точно такий лист надійшов до уряду.

У ньому євродепутати, що представилися членами податкового підкомітету Європарламенту (забігаючи наперед, цей титул вони собі приписали не дуже виправдано), розкритикували українську владу за одну з "антиолігархічних ініціатив" – а саме за урядовий законопроєкт №5600, що підвищує рентні платежі на природні ресурси, прикриває кілька лазівок для мінімізації оподаткування тощо.

"Прикро, що уряд намагається збільшити доходи за рахунок збільшення податків у час виходу з коронакризи, хоча Україна, на відміну від урядів США, ЄС чи Британії, не виділяла мільярди доларів на підтримку бізнесу", – написали євродепутати та закликали уряд і парламент відмовитися від податкової реформи. "Ми просимо вас врахувати нашу думку та дотримуватися необхідних процедур, аби запобігти краху найважливіших секторів української економіки", – йдеться у листі.

Ми не маємо на меті розбиратися, чи є добрим чи поганим проєкт №5600, який просять зупинити євродепутати. Податкові зміни не є тематикою "Європейської правди", натомість детально про цю ініціативу та її можливі вади писала "Економічна правда" у статті "Ахметов за все заплатить", а також у низці інших публікацій.

Нас же зацікавив зовсім інший вимір цієї історії – те, що лист євродепутатів виявився частиною лобістської кампанії із залученням кількох європейських політиків. До того ж – політиків дуже специфічних.

Хто всі ці люди?

Головний автор листа до української влади (його підпис стоїть першим) – італієць Фульвіо Мартушелло (Fulvio Martusciello) з партії Берлусконі "Форца Італія". Знавці Європарламенту констатують, що він не є другом України, але й до переліку активних ворогів також не належить – зазвичай він нашою державою не цікавиться.

Точніше, у 2018 році був один-єдиний епізод, де його кар’єра перетнулася з Україною. Та історія варта уваги.

Тоді Мартушелло разом з іншим італійським євродепутатом Альберто Чіріо (Alberto Cirio) провів у Брюсселі круглий стіл про те, що Україні не можна виділяти макрофінансову допомогу, бо вона сумнівним чином розподіляє аграрні субсидії. І хоча проблема субсидій, яку підняли тоді євродепутати, справді існувала – впадало в очі, що жоден з них взагалі не пов’язаний з Україною. Точніше, у Альберто Чіріо український досвід був, але украй специфічний.

За понад рік до того він брав участь у відкритті "центру ДНР" у Турині.

Проблема фейкових "представництв" "ДНР" у Італії – окрема тема, ці організації досі не вдалося закрити. Але для нас ця згадка має вагу лише для оцінки того, хто допомагає Мартушелло "піклуватися про добробут" нашої держави.

Тоді, у 2018-му, його круглий стіл не зацікавив медіа, тому довелося просувати тему штучно. Звіт про подію розмістили на сміттєвих англомовних сайтах на кшталт цього, а за п’ять днів новину несподівано "помітила" низка респектабельних і не дуже українських ЗМІ. Всі, які вдалося знайти, розмістили її без позначки про рекламу.

Нині – точно така історія. Тільки зі значно більшими бюджетами.

Але перш за все нагадаємо, що, окрім Мартушелло, нинішній лист до Києва підписала також євродепутатка Джанна Ганча (Gianna Gancia). Вона також італійка, взагалі не пов’язана з Україною. Пані Ганча – новачок європейської політики, обралася у Європарламент в 2019 році як представниця… відкрито проросійської крайньо правої партії "Ліга" (донедавна мала назву "Ліга Півночі").

А ще цікаво, що обидва парламентарі у листі до Києва підписалися як "члени підкомітету з питань податків Європарламенту" – напевно, для того, щоби додати своєму листу ваги та хоч якось пояснити, з якої радості вони взагалі пишуть листа до української влади, попри повну відсутність у себе компетенції з питань України. От тільки насправді жоден з них не має такого статусу – обидва є "заступниками члена" податкового комітету.

"Європейська правда" минулого тижня спрямувала запити до обох євродепутатів, попросивши уточнити, звідки вони дізналися про законопроєкт. Обидва вирішили не коментувати це питання, хоча ми лишаємося відкритими до публікації їхніх коментарів.

Вам вже здається, що жоден з цих депутатів насправді гадки не має про те, що ж там хоче ухвалити Україна, а свій підпис під листом вони поставили на чиєсь прохання або й просто за гроші? У нас – точно таке враження. Тим більше – зважаючи на подальшу долю їхнього послання.

Як розгортали кампанію

Ті, хто був зацікавлений отримати лист євродепутатів, відразу взяли його в роботу, не пошкодували грошей на просування у європейських медіа другого ешелону (відносно якісних, але таких, про які на ринку знають, що вони розміщують платні статті).

Першим "вистрілило" European Business Review зі статтею за підписом нібито журналіста, який з’являється там дуже рідко, і щоразу з публікаціями з ознаками піару.

Швидкість вражала – у той самий день, коли депутати лише поставили свої підписи під листом, а українські органи влади навіть не здогадувалися про його існування, цей "журналіст" вже встиг дістати текст цього документа та опублікувати в EBR розлогу статтю за його мотивами.

Хоча більш реально, що насправді перебіг був іншим: публікація була наперед готова, а замовники просто шукали євродепутатів, які погодяться "підмахнути" текст, та домовлялися з ними про умови такої послуги.

А щойно домовилися – запустили процес у Брюсселі та в Україні.

Того ж дня, 31 травня, ця тема "зацікавила" купу українських медіа аж настільки, що всі вони переклали чималенький англомовний текст з маловідомого в Україні сайту.

Не будемо приховувати: ми не маємо сумніву, що принаймні частина українських сайтів поставила цю публікацію у якості "джинси", тобто немаркованої реклами (що суворо заборонено журналістськими стандартами, але для низки ЗМІ є, на жаль, звичною практикою).

До речі, термінове розміщення "джинси" коштує дорожче, але замовники не шкодували коштів – певно, поспішали заповнити інформаційне поле критикою ще до того, як законопроєкт затвердить уряд. Втім, вплинути на процес їм не вдалося: 2 червня Кабмін схвалив законопроєкт і передав до парламенту.

Після цього інформаційну боротьбу спрямували на Верховну раду.

На найдорожчій частині інформатаки – підписах євродепутатів – тепер зекономили. Лист Фульвіо Мартушелло та Джанни Ганчі використали вдруге, як інфопривід для ще однієї платної публікації у розділі "думок" (opinions) у виданні Brussels Times – і точно так само "розкидали" її по українських медіа. А щоби продукт не видавався ідентичним, їм додали компанію – ще одного італійця, соціаліста Джузеппе Феррандіно (Giuseppe Ferrandino). Так, ви правильно здогадалися – він також у своїй кар’єрі жодного разу не перетинався з Україною, та й до податкової політики не має стосунку, але щойно побачив інформацію про нові податкові ініціативи у Києві – вирішив зробити про них заяву, яку підхопили українські ЗМІ.

Щоправда, цього разу поспішати не було куди (у парламенті розгляд документів є довшим), тому тут замовники вже не витрачалися на термінове розміщення. Це, втім, зробило "джинсу" ще більш очевидною, адже українські медіа одночасно "масово помітили" текст у Brussels Times рівно за 5-6 днів після його публікації.

Словом, маємо класичну операцію з розміщення "джинси" – дорогу, масштабну і... геть неефективну!

Ми вже писали, що в уряді лист нікого не зупинив, законопроєкт ухвалили попри інформаційну атаку. В парламенті – те саме, запевнив ЄвроПравду Данило Гетьманцев, очільник комітету ВР з питань податкової політики. "Лист євродепутатів не має жодного впливу, крім розуміння того, що лобізм інтересів олігархічного бізнесу – явище транснаціональне. А ще він додав розуміння, що український великий бізнес переоцінює вплив євродепутатів на прийняття законів в Україні", – відповів він, не приховуючи сміху.

І, як "вишенька на торті", цікава деталь. 

Ті, хто просував у інформаційному полі "заперечення з Брюсселя", виконували свою роботу не дуже сумлінно: паперову версію листа, підписану євродепутатами 31 травня, зареєстрували в секретаріатах уряду та парламенту... лише 14 червня! ЄвроПравда отримала підтвердження цього в обох структурах. 

Досвід корупції у Європарламенті

Ми не візьмемося припускати, хто з олігархів покрив витрати на цю операцію, на купівлю публікацій у ЄС та в Україні, на підписи євродепутатів тощо. Зрештою, "антиолігархічний" проєкт уряду загрожує збитками багатьом гравцям, а не лише "Метінвесту" Ахметова та Новінського (хоча їхні потенційні втрати справді є найбільшими).

Ще раз підкреслимо, що ЄвроПравда не має позиції ні за, ні проти проєкту 5600. Однак ми вважаємо, що описані методи боротьби з ним є категорично неприйнятними. І вони знову ставлять питання про корупцію в Європарламенті.

Адже проблема є зовсім не надуманою.

У 2011 році Брюссель сколихнуло розслідування, проведене британським виданням The Sunday Times. Тоді журналісти, видаючи себе за лобістів, звернулися до 60 європарламентарів з пропозицією подати за гроші поправки до законопроєктів. Троє євродепутатів – австрієць Ернст Штрассер, словенець Зоран Талер та румун Адріан Северін – погодилися на співпрацю та дійшли до стадії оплати. Адріан Северін, наприклад, відкрито виставив рахунок на 12 тисяч євро за "вчасно зроблену роботу".

Цікаво, що всі троє були досвідченими авторитетними політиками, працювали міністрами у своїх країнах, а Талер та Северін очолювали МЗС – але не змогли втриматися від спокуси легких грошей. Зрештою всі троє були засуджені до тюремного ув’язнення через цю історію (4, 2,5 та 4 роки позбавлення волі відповідно).

Історія з "українським листом" Фульвіо Мартушелло та Джанни Ганчі дає підстави припустити, що проблема корупції у Європарламенті нікуди не зникла.

Звісно ж, українські замовники – не унікальні. Попит на такі послуги значно ширший.

І тут ми знову звернемо увагу на "послужний список" Фульвіо Мартушелло.

Він не є активним у законодавчій роботі – з 2014 року подав лише три поправки до рішень ЄП; з 2019 лише п’ять разів брав слово для виступу. Однак італієць домігся свого призначення на посаду голови групи співпраці Європарламенту з Казахстаном, Киргизстаном, Узбекистаном, Таджикистаном.

Фульвіо Мартушелло

Найтепліші відносини склалися у Мартушелло з Казахстаном.

Ви не знайдете жодної його критичної заяви стосовно цієї держави, лише прославляння успіхів та поступу мудрої казахської влади. Раніше цього року, після того, як Мартушелло разом із ще одним одіозним європарламентарем Тьєрі Маріані (відомий через поїздки до окупованого Криму) зробив заяву про зразкові вибори у Казахстані, він став об’єктом критики з боку колег, що назвали дії італійця ганебними.

"Оцінка Мартушелло суперечила спостереженням ОБСЄ, позиції Європарламенту та громадянського суспільства. І так само в лютому 2020 року він "не помітив", як прямо під час його візиту в СІЗО був підданий тортурам та вбитий активіст-правозахисник Дулат Агаділ", – поділилася з ЄП Людмила Козловська, глава фонду "Відкритий діалог", що опікується питаннями Казахстану, додавши, що зараз казахські правозахисники вимагають від Європарламенту розслідувати підозри у тому, що існують "механізми стимулювання лояльності Мартушелло з боку казахської влади".

А ще у італійського політика є соратник у Молдові – один із найодіозніших молдовських політиків, популіст Ілан Шор, відомий через запроваджені ним технології системного підкупу виборців. Його вважають причетним до "крадіжки сторіччя" – виведення мільярда доларів з банківської системи країни (нині Шор перебуває у розшуку через це звинувачення).

Однак Мартушелло кілька разів робив заяви на захист Шора, в 2019 році навіть став учасником його агітаційної кампанії на парламентських виборах у Молдові. А на додаток він заявив, що Шора нібито підтримує керівниця зовнішньополітичної служби ЄС Федеріка Могеріні (що було неправдою, як з’ясувало Politico). Ця історія викликала "розборки" у Брюсселі, адже Європейська народна партія, до якої входить Мартушелло, є системним противником Шора. Італійця навіть викликали "на килим" до глави ЄНП, але цим і закінчилося – процедур політичного покарання у ЄП бракує, а юридично довести, що італієць просто взяв хабар у Шора за свою "агітдіяльність", було неможливо.

Словом, ті, хто шукав собі лобіста для підписання листа до України, знайшли одного з найбільш "зашкварених" євродепутатів. 

Європарламент не винний

Треба окремо наголосити: ця історія не дискредитує Європарламент в цілому та не означає, що рекомендації ЄП тепер втрачають вагу. Рівно навпаки, лист італійців та публікації за його мотивами від початку суперечили правилам та традиціям ЄП, і це було очевидно усім, хто стежить за європейською тематикою. 

Натомість справжні групові листи європарламентарів є доволі звичною практикою. Вони зазвичай збирають значно більше підписів (з нещодавніх прикладів – лист 11 депутатів про саміт Україна-ЄС чи лист 21 євродепутата щодо вакцинації). У виняткових випадках йдеться про одиничні підписи, але від депутатів, що є визнаними фахівцями з української тематики, відповідальних за Україну у своїй політичній групі (як було, припустимо, минулого року з листом до Давида Арахамії від трьох євродепутатів – Віоли фон Крамон, Міхаеля Галера та Раси Юкневічене).

Такі листи і надалі заслуговують на увагу з українського боку, бо зазвичай відбивають спільну позицію ЄП.

Європарламент і надалі лишається важливою інституцією ЄС – напевно, найприхильнішою до України. І те, що серед 750 євродепутатів є декілька тих, чиї дії викликають запитання, не повинно це підважувати. 

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"