Минулого тижня в уряді оприлюднили черговий звіт про виконання Україною Угоди про асоціацію, подавши його як чергову історію успіху України в усіх секторах, оминувши при цьому багато гострих питань.

З нашої експертної точки зору, саме на ці гострі питання треба звертати увагу, адже Угода про асоціацію вже працює шість років, і ми мусимо досить чітко бачити комплекс проблем, над якими варто працювати. Інакше виконання Угоди може перетворилось на історію, яка ніяк не може закінчитися.

Отже, які наші думки з приводу урядового звіту?

Перш за все, порядок денний Угоди про асоціацію за цей період дійсно з’явився в усіх секторах, де Україна має здійснити реформи.

Питання тільки в тому, якою є справжня кінцева мета виконання євроінтеграційних зобов’язань?

Метою є досягнення точкової де-юре та де-факто інтеграції окремих ринків до внутрішнього ринку ЄС чи оновлення самого механізму Угоди про асоціацію як суто бюрократичного документа?

Звичайно, Угода про асоціацію потребує оновлення своїх цілей як мінімум для адекватного відображення змін всередині самого ЄС, проте секторальна інтеграція вимагає кропіткої роботи і на секторальному рівні, на якому необхідно демонструвати конкретні результати.

Зокрема, стрімкий розвиток регуляторної бази Цифрового ринку ЄС і кроки України у створенні власної цифрової економіки вимагають синхронізації у вигляді оновлення Додатка XVII Угоди про асоціацію, однак з різних причин офіційна процедура досі не запущена.

Також Україні варто вести діалог з європейцями про "п’ять безвізів", як про це зазначив прем’єр-міністр. Проте це необхідно робити системно і не забувати про цю ідею час від часу, як це робить Україна останні два роки.

Ідея поглибленої інтеграції народилася ще в 2018 році і була забута у 2019 та наступних роках. Лише зараз про неї згадали знову.

По-друге, оцінка прогресу виконання Угоди про асоціацію у 54% за останні шість років – це багато чи мало?

Як ми уже зазначали у своїх експертних коментарях, ця цифра не є показником кінцевого досягнутого результату і не є показником реальних змін у секторах, які починають застосовувати європейські правила на практиці.

Ця цифра фіксує будь-які проміжні кроки України, які пов’язані із виконанням Угоди про асоціацію, такі як, наприклад, розробка законопроєкту, його реєстрація, обговорення з європейськими експертами тощо.

"Хвости" євроінтеграції: яких перепон варто чекати для нової угоди з ЄС

Ця оцінка також має право на життя, але є більше внутрішньою для уряду і є доречною для контролю всіх органів влади, які залучені до виконання Угоди. Адже там дійсно треба контролювати кожен крок, навіть малий, у кожному відомстві.

Але нас, як зовнішніх споживачів, цікавлять кінцеві результати, а саме зміни на рівні законів, здійснені реформи ринків та інституцій на основі кращих європейських моделей, отримання прикладних вигод для громадян та економіки нашої країни, а не фіксація успіхів у досягненні проміжних завдань українських органів влади (які також є беззаперечно важливими для досягнення кінцевих результатів).

За оцінками Українського центру європейської політики, станом на кінець 2019 року повне виконання Угоди про асоціацію становило лише 12,3%, тож навряд чи можна розраховувати, що на цей момент вже виконано понад половину євроінтеграційних завдань.

По-третє, обрання за основу регулярного шестирічного горизонту, а не щорічного.

Кумулятивна оцінка прогресу була цілком доречною минулого року, оскільки проходження п’ятирічного строку виконання Угоди робило доцільною оцінку прогресу на цьому горизонті, з метою оцінки доцільності перегляду цілей Угоди (цей механізм визначається самою Угодою, у статті 481).

В іншому ж випадку кумулятивна оцінка кожного року призводить до постійного звітування про "минулі успіхи" і викривлює бачення прогресу, досягнутого за останній звітний рік.

По-четверте, для європейців з огляду на оцінку виконання Угоди про асоціацію є надзвичайно важливим політичний блок, який включає реформу державної служби (інституційна спроможність України виконувати угоду загалом), антикорупційну та судову реформи.

Для ЄС це – базові реформи, адже розмови про членство країни в ЄС розпочинаються саме з оцінки прогресу в цих секторах.

Варто взяти до уваги, що згідно з новою методологією розширення ЄС, оприлюдненою Єврокомісією у лютому минулого року, переговори про вступ балканських країн будуть починатися і завершуватися питаннями впровадження фундаментальних реформ.

Саме від прогресу в цьому секторі залежатимуть подальші переговори щодо секторальної інтеграції і загалом увесь прогрес вступного процесу переговорів.

В урядовому звіті цей розділ описаний як такий, в якому здійснюються позитивні зрушення, проте якщо ми візьмемо звіт Єврокомісії за 2020 рік про виконання Угоди про асоціацію, то побачимо, що європейці не дуже задоволені саме цією сферою.

Зокрема, у звіті ЄС згадується намагання Конституційного суду України визнати неконституційною процедуру призначення голови НАБУ, а також рішення цього ж суду щодо неконституційності антикорупційної реформи в частині електронних декларацій.

Також ЄС звернув увагу на те, що за останній рік змінилася третина державних службовців і близько 7 тисяч державних службовців були найняті на роботу без конкурсу у зв’язку з пандемією.

Враховуючи стиль європейців, які саме при оцінці цього розділу не використали таких слів, як "значний" чи "помірний" прогрес, припускаємо, що вони незадоволені саме цією сферою, яка є такою важливою для них.

Окремо хочемо звернути увагу саме на реформу державної служби та інституційну спроможність українських органів влади до виконання Угоди про асоціацію. Це насправді є найважливішим, але водночас і найскладнішим для України.

Без сильних інституцій і реформованої державної служби Україна не зможе надалі ефективно виконувати Угоду про асоціацію. За ці шість років ми навчилися приймати євроінтеграційні закони і долати опір різних груп у парламенті. Це теж досить складне домашнє завдання.

Проте виконання цього завдання показало, що у нас є низка проблем, які дуже заважають Україні впроваджувати європейські стандарти на практиці. І це стосується майже всіх успішних сфер, в яких є відчутний прогрес.

Після ухвалення законів ми переходимо до практики, а тут у нас може просто не бути людей, які розроблять підзаконний акт (слабка інституційна спроможність), ми зустрічаємося з монополізованими ринками (вплив олігархів), які ніхто не хоче ламати, адже можна нажити собі багато політичних ворогів, ми зіштовхуємося із небажанням чиновників братися за складні євроінтеграційні завдання, адже для цього треба шукати дефіцитний час, ресурси і людей.

На нашу думку, потрібно звертати увагу на ці проблеми, адже без них буде складно забезпечити успішне виконання Угоди про асоціацію на практиці.

Ще одна велика наша проблема – це відхід від норм, який ми вже прийняли, як-от відкат у реформі корпоративного врядування державних підприємств (кейс "Нафтогазу"), свідоме викривлення ринкових механізмів на ринку електроенергії на користь популізму та захисту інтересів штучних монополій, створення кризи на ринку "зеленої" енергетики і т.д.

Такі випадки – не на нашу користь, адже показують європейцям, що ми не є надійними партнерами.

Наостанок хотіли би зазначити, що Ольга Стефанішина в одній зі своїх останніх публікацій зазначила, що нам варто прагнути до членства в ЄС.

У цьому ми її повністю підтримуємо, адже без зовнішнього мотиватора долати глобальні українські проблеми, зазначені вище, буде дуже складно.

І ми би хотіли, аби політичне керівництво України теж усвідомлювало, що без вирішення наших суто українських проблем кожна наша розмова з європейськими партнерами про майбутнє членство в ЄС буде наштовхуватися на обговорення саме цих проблем: реформа державної служби, монополізовані ринки, практика порушення вже встановлених домовленостей та інших.

Автори: команда та експерти Українського центру європейської політики