"Мій робочий день скінчився, приходьте завтра". 

Здається, не так мав би закінчитися цей діалог з ветеринаром, який завершився трагічно для улюбленого члена нашої родини. І одночасно - просто чергової хворої собаки для нього.

Чи можлива подібна історія ще десь у світі? Цілком. Чи нестиме відповідальність за бездіяльність лікар? Далеко не всюди. 

Однак під час розмов з жителями ЄС стає зрозуміло, що, незважаючи на недосконалості у законодавстві, кожен почувається досить спокійно і впевнений саме у своєму ветеринарі. 

То що забезпечує домашнім улюбленцям у Європі гарантування їх права на життя? І що з цього досвіду варто перейняти Україні?

Вимоглива Британія, суперечливий ЄС

"Будь-яка дія, що призводить до невиправданої загибелі тварини, і будь-яке рішення, що веде до такої дії, є злочинами проти життя", - стверджує "Всесвітня декларація прав тварин".

Звучить досить просто, але не до кінця зрозуміло.

Отже, як у Європі гарантується право тварин на життя?

Найпростішим, проте дієвим рішенням може стати цілодобова медицина. А щоб не думати, чи праві працівники ветклінік, коли відмовляють у допомозі по закінченню робочого дня, у ідеальному світі можна підкріпити все на законодавчому рівні.

Таким шляхом пішла Велика Британія, яка неодноразово входила у всі списки найкращих країн для життя тварин.

Окрім медичного страхування для людей, яке вже почали впроваджувати в Україні, британці давно ввели і обов’язкове медичне страхування для тварин, що дає можливість не перейматись не лише за вартість лікування, але й за абсолютну гарантію надання допомоги, коли це необхідно.

Однак суворі закони щодо утримання домашніх тварин, як наявність медичного страхування для свого улюбленця чи високі вимоги до місця проживання власника часом ускладнюють життя тим, хто хотів би завести собі пухнастого друга.

"Більша частина британської молоді надає перевагу не заводити улюбленців, поки не зможуть забезпечити усіх умов для їх життя", - розповів керівник розвитку бізнесу кінокомпанії FilmLight Нікіта Білоусов.

Проте чи скрізь у Європі гарантоване таке добре життя для тварин?

Адже подібних жорстких вимог, як у Британії, в країнах ЄС немає.

В більшості з них права тварин захищені приблизно на такому ж рівні, як і в Україні. Проте на практиці різниця виглядає просто разючою. 

Навіть у невеликому маленькому містечку абсолютно реально звернутись за допомогою до ветеринара у будь-який час і до того ж не залишити у нього всі свої заощадження.

Студентка італійського  університету Тренто Мануела Інтіні розповідає: "Оскільки моя кішка сліпа, їй довелося зробити операцію рік тому в березні, але я досі можу легко зв’язатися з ветеринаром через WhatsApp за будь-яких проблем у будь-який час. Коли він не на робочому місці, то все одно відповідає та записує нас на прийом до іншого свого колеги, який працює у цей час".

Однак, як стверджують самі італійці, справа  у самих фахівцях, які переважно самі вибирають працювати понаднормово і приходити на допомогу у критичних ситуаціях у будь-який час.

Якщо ж ходити не так далеко, то можна звернути увагу і на наших сусідів з Польщі. 

Випускниця Краківського економічного університету Адріанна Кіроньська перевірила стан польських ветклінік на власному досвіді, коли їй довелось терміново звернутись до ветеринара: "У моєї кішки був котячий грип, тому їй були необхідні антибіотики. Я навіть не дзвонила нікому, щоб попередити про свій візит. Клініка була вже майже закрита, оскільки я прийшла приблизно за 10 хвилин до закриття. І вони все одно мені допомагали, навіть не знаючи, скільки це може зайняти часу. Тому моя кішка отримала все, що їй було потрібно".

Де у нас пішло не так?

І Італія, і Польща мають схоже з українським законодавство у питаннях захисту прав тварин. Тоді виникає питання: що ж створює таку різницю "на практиці"?

Більшість погодиться, що значна частина законів у нашій країні добре прописані, але рідко виконуються належним чином. Тому і такі держустанови, як ветклініки і муніципальні притулки для тварин не працюють таким чином, як повинні б були.

"У нашому законодавстві дійсно не прописана така норма, як відповідальність за ненадання медичної допомоги тварині, хоча згідно з основними принципами адміністративного та кримінального права відповідальність повинна наступати як за дію, так і за бездіяльність", - прокоментувала зоозахисниця Юлія Ізбаш.

Так, справді існує декілька статей у Кримінальному кодексі України, а також закон "Про захист тварин від жорстокого поводження", у якому багато прописано про правила утримання тварин, заборону жорстокого поводження з ними і його пропагування. 

Однак ці норми не містять жодного слова про право тварини на життя та відповідальність ветеринарів за ненадання медичної допомоги.

А головне - чи здатен цей закон запрацювати повною мірою? 

Тож як вирішити цю проблему?

"Вихід я бачу саме у створенні і розвитку міських центрів допомоги тваринам, які будуть фінансуватися і контролюватися місцевими органами влади, а значить, задовольняти всі потреби міста з надання допомоги тваринам, в тому числі і в нічний час", - зазначає Юлія Ізбаш.

Більш того, як зазначає авторка проєкту Всеукраїнського ресурсу адопції тварин GladPet Любов Ждан, подібні ініціативи вже існують на стадії розробки, тому необхідне просто бажання та час на їх реалізацію.

"У Львові вже є такий проєкт. КП "ЛЕВ" зараз добре працює. А в Одесі у розробці такий карантинний майданчик від КП "ЦЕПІ"",- розповідає вона.

Застаріла  проблема може мати декілька шляхів розв'язання.

Можна вирішувати все "на вищому рівні", добиваючись законодавчих змін, що посилюють відповідальність ветеринарів. 

А можна силами громади домогтися відкриття муніципальних цілодобових ветклінік.

Головне - не боятися почати діяти і не забувати, що "відповідальність повинна наступати як за дію, так і за бездіяльність".

Автор: Даніела Долотова,

журналістка (Олександрія)

Матеріал створено в межах програми Journalism Exchange Program від Media Development Foundation