Можна довго доводити, що Україна стримує агресора на східному кордоні НАТО та захищає всю Європу від росіян. Можна переконувати (до того ж, маючи підстави для цього), що саме українці є носіями європейських цінностей, готові покласти за них життя та доводять це від часів Майдану. Можна стверджувати з соціологією на руках, що наші громадяни прагнуть повернути Україну до європейської родини демократичних держав.

Але потім на сцену вийде лідер фракції влади та однією фразою, якщо використовувати звичну для багатьох депутатів термінологію, "помножить на нуль" усі ці аргументи. А як інакше назвати одкровення депутата, який на камеру заявляє, що вважає нормальним "шантаж світу ядерною зброєю" і шкодує, що Україна не може використовувати ядерний потенціал саме для фінансового шантажу Заходу. При цьому очільник фракції влади вважає прикладом для наслідування інші країни, які обрали цей шлях (їх, навіть з натяжкою, можна назвати лише дві – Іран та Північну Корею; вважати їхній досвід прикладом для України – абсолютне безглуздя).

І ці заяви не були "вирвані з контексту".

Послухайте пряму мову депутата та наші пояснення того, що з нею не так, у відеоблозі на youtube-каналі ЄвроПравди.

А тим, хто віддає перевагу тексту, пропонуємо також текстовий варіант статті.

Втім, "яскраву" промову Арахамії все одно подивіться. Ось лінк конкретно на неї.

Шкода від Будапешта

Перш ніж розібратися з тим, яку шкоду можуть завдати Україні слова Давида Арахамії, треба наголосити: його думка про те, що підписання Будапештського меморандуму (БМ) стало програшем України, не позбавлена сенсу.

"Європейська правда" ще раніше описувала головні міфи, якими оповитий Будапештський меморандум, а також, ґрунтуючись на документах, пояснила, що українська влада з його підписанням "обіграла сама себе" (читайте про це у статті Шантаж із ядерною зброєю: що стоїть за Зе-питанням про Будапештський меморандум). Наприклад, коли президент погодився на підписання документа, англійська версія якого не містила жодних згадок про "гарантії", на відміну від української версії, де було це слово без жодних механізмів таких гарантій. Усе це – аби лише обійти встановлену парламентом заборону на укладання таких домовленостей.

До відома Арахамії, підписував цей документ не Кравчук, а його наступник – Леонід Кучма, який на той час вже пів року як був президентом, і на ньому лежить ключова відповідальність за укладення меморандуму. Хоча до певної міри депутат був правий, коли зарахував БМ до "гріхів" також Леоніда Кравчука, який не лише почав роботу в цьому напрямку, а й, за спогадами дипломатів, неприховано шкодив перемовинам із США про умови компенсації.

Словом, автор цих рядків також вважає БМ у його нинішньому вигляді величезною спільною помилкою української влади та дипломатії тих часів. І наслідки цієї беззмістовної домовленості справді виявилися болючими для нас.

Хоча треба визнати також, що простір для "дипломатичної торгівлі" з боку України був обмежений через те, що тактичну ядерну зброю Україна втратила ще у перші роки незалежності (знову ж таки, за президентства Кравчука), а потреба залишати стратегічні ядерні боєголовки та бомбардувальники була украй сумнівною, та й питання операційного контролю над ними не було таким простим. Тому можна погодитися також із тими фахівцями, хто каже, що роззброєння було правильним і навіть неуникним кроком, і дискутувати можна було лише про його умови.  

Шкода від Арахамії

Але на фоні заяви Арахамії це все – другорядне. За жодних обставин, за будь-якої мотивації політик такого рівня не мав права говорити, що він вважає шантаж нормальною та ефективною стратегією міжнародних відносин.

І ось чому.

Безглуздо заперечувати, що частині виборців слова керівника фракції "Слуга народу" стали до вподоби – мовляв, крутий хлопець, готовий тиснути. Точно є чимало виборців, які вважають, що "Захід нам винний, чому б його не пошантажувати". Та й жарти з російських фільмів про ядерну зброю на кшталт "обязательно жахнем" також мають своїх шанувальників. От тільки є відмінність між тим, що є припустимим для "розмови друзів на кухні", та тим, що лунає від топ-посадовців.

Адже слова Арахамії сприймаються не як власна думка, а як позиція очільника парламентської більшості. Їх вже почули – і, на жаль, гарантовано використають проти нас.

Наведемо простий та наочний приклад. Зараз українська влада декларує наполегливу роботу над метою вступу до НАТО, прагнучи отримати ПДЧ (а згодом і повноцінне членство). Рано чи пізно питання про зближення нашої держави з Альянсом постане на порядку денному і міністри або лідери держав-союзників обговорюватимуть цю можливість. На цьому етапі тим, хто проти нашого зближення з НАТО, доведеться шукати аргументи, чому це неможливо.

Давид Арахамія зробив їм фантастичний подарунок!

Мовляв, якщо чинна українська партія влади сприймає безпекові важелі лише як інструмент фінансового шантажу партнерів, то як можна в принципі говорити про зближення з НАТО держави під керівництвом такої політичної сили. Мовляв, ви ж бачите, то просто держава-шантажист, з якою не варто мати справи.

До слова, ні Арахамія, ні його однопартійці не перепросили за таку заяву, однак сам депутат у четвер все ж спробував відмовитися від сказаного. Він запевнив, що мав на меті інше, бо вважав, що говорить про шантаж "у лапках".

Що ж, добре хоч так. Але і далі непокоїть, що це – не перша подібна заява у його виконанні.

Зупинити потік шкідництва

"Ми могли б шантажувати увесь світ, і нам би давали гроші на обслуговування (ядерної зброї), як зараз це відбувається в багатьох інших країнах", – заявив, зокрема, Давид Арахамія, пояснюючи своє бачення того, як мала діяти українська влада на початку 1990-х.

Дуже хочеться, щоб чи то в МЗС, чи то на Банковій, чи то серед колег-депутатів знайшовся хтось, здатний пояснити Арахамії, на який рівень він поставив Україну цими словами. Адже наразі є лише дві держави, що шантажують світ схожим чином – це Північна Корея та Іран. Навряд чи це – та компанія, в якій лідер фракції "Слуги народу" волів би бачити Україну. Втім, їхня міжнародна ізоляція, санкційний тиск тощо – це прямий наслідок саме такого шантажу, про який говорить нардеп.

Але ще важливіше те, що подібні безглузді заяви лунають від влади регулярно.

І не лише від Арахамії – хоча він також вже встиг "прославитися".

У січні 2020 року у виступі в "Українському домі" на полях Всесвітнього економічного форуму в Давосі лідер фракції "Слуга народу" запропонував зупинити євроінтеграцію та виконання Угоди про асоціації, а натомість "створити свої правила гри".

Цю заяву довелося оперативно спростовувати тодішньому віцепрем’єру Дмитру Кулебі, та й сам Арахамія був змушений відмовитися від своїх слів. Тоді він на деякий час припинив коментувати зовнішню політику, але потім немов "прорвало". Так, учора в іншому телеефірі, також на каналі "Україна-24", він заявив, що президент Зеленський під час візиту до Вашингтона "з Байденом буде (вести переговори) на підвищених тонах".

Та й не зійшовся світ лише на Арахамії.

Не так давно набула розголосу заява радника Єрмака, речника мінської ТКГ Олексія Арестовича, який взявся публічно шантажувати НАТО заявами на кшталт "не візьмете Україну до Альянсу – підемо до Китаю". Тоді його слова довелося спростовувати окремою заявою МЗС про те, що зовнішньополітичний курс України незмінний. Однак схильність Києва до дрібного шантажу союзники вловили – і зараз, завдяки Давиду Арахамії, отримали підтвердження, що це не дуже-то й випадковість.

Це лише кілька прикладів, але такі самодіяльні та шкідливі для держави заяви лунають більш ніж регулярно. Так, щоразу після них з'являються пояснення (чи публічні, чи адресні, спрямовані на західних дипломатів) про те, що вони "не те мали на увазі", що це "не є позицією держав". Але з цим необхідно щось робити, щоби запобігти дедалі більшому руйнуванню довіри до української влади у світі.

Якщо політикам та клеркам від влади бракує знань та розуміння основ міжнародної політики, то краще наказати їм просто мовчати на цю тему.  Це – життєво важливе завдання для Банкової та особисто Зеленського.

Втім, лише за умови, якщо чинній владі було так само соромно чути заяви лідера фракції, як і дипломатам та експертам у сфері зовнішньої політики. А у разі, якщо Банкову слова Арахамії не непокоять, то з цим нічого не вдіяти. А наслідки цього для влади – і, на жаль, також для країни – будуть лише питанням часу.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"