Вибори без тіні ясності: як Німеччина готується до оновлення Бундестагу
У той час як Європа готується до сезону літніх відпусток, у Німеччині стає дедалі запеклішою парламентська кампанія.
Постійні коливання громадської думки щодо її електоральних преференцій не дають експертам зробити однозначні висновки - ані хто буде новим канцлером ФРН, ані які з партій дійдуть згоди і все ж сформують коаліційний уряд.
Що може вплинути на фінальний результат виборів до Бундестагу, які пройдуть 26 вересня? І до чого вже зараз варто бути готовою Україні?
Гра з кольорами
Згідно з останніми опитуваннями, проведеними наприкінці червня Politbarometer (телевізійною програмою на одному з найбільших громадських каналів країни ZDF), трійка лідерів парламентських перегонів виглядає наступним чином: ХДС/ХСС – 29%, Союз 90/Зелені – 22%, СДПН – 14%.
Далі, з позначкою 10%, прохідний бар’єр долають ‘‘Альтернатива для Німеччини" та Вільна демократична партія (ВДП), а також Ліва партія з результатом 7%.
Протягом останніх кількох місяців рівень популярності Зелених знизився, а ХДС/ХСС, навпаки, зріс, що говорить про ймовірність одразу декількох варіантів коаліції.
Звісно, об’єднання зусиль ХДС/ХСС та Зелених надало б парламенту міцну більшість, але також не треба виключати теоретичну можливість союзу останніх з кимось іншим, де вони матимуть змогу висунути свою кандидатуру на посаду канцлера.
Якщо Зеленим та ХДС/ХСС не вистачить голосів, життєздатною буде опція "ямайської коаліції" із залученням ВДП.
Лідер останньої Крістіан Лінднер скоріш за все намагатиметься уникнути помилки 2017 року, коли подібні переговори були провалені.
І, наостанок, справжньою альтернативою могла б стати так звана "світлофорна коаліція" – Зелені, СДПН та ВДП.
Перш за все, вона б виключала потенційного переможця виборів, який змушений був би піти в опозицію. Такий випадок не є унікальним, хоча не сприяє збереженню політичної стабільності в державі.
Крім того, за таких обставин лідер есдеків Олаф Шольц зміг би залишитись на посаді федерального міністра фінансів Німеччини, а лідер вільних демократів Крістіан Ліднер отримав би додатковий шанс потрапити до уряду.
Зовнішньополітичні сигнали Берліну
Цікавим епізодом у цілісній картині внутрішньополітичного дискурсу Німеччини стали нещодавні дебати, в яких взяли участь голова ХДС Армін Лашет, співголова партії Союз 90/Зелені Анналена Бербок та лідер СДПН Олаф Шольц.
Навіть розпал Чемпіонату Європи з футболу не відвернув уваги німецької аудиторії, що бажала дізнатися, якою все ж таки буде зовнішня політика країни у часи глобальних змін.
Програма пройшла під гаслом "Поза відсутністю Заходу (westlessness): роль Німеччини у світі" з безпосереднім посиланням на ті теми, які обговорювалися на цьогорічній Мюнхенській конференції.
Наживо трансляцію можна було спостерігати по телебаченню, за її англомовною версією на офіційному веб-сайті MSC (Munich Security Conference) та слідкувати за супроводом заходу у соціальних мережах Twitter, Facebook, Instagram та LinkedIn за допомогою маркерів @MunSecConf і хештегу #MSCdebate.
Використання такої кількості інформаційних ресурсів задля висвітлення дискусії мало на меті забезпечити максимальну залученість глядачів усіх вікових категорій, незалежно від соціального статусу.
Крім того, певного ажіотажу дебатам додавав насичений політичний порядок денний у Європі, який передував їм. Саміти Великої сімки, ЄС та НАТО, європейське турне президента США Джо Байдена, його зустріч з Владіміром Путіним та найбільш контроверсійне питання для України - пропозиція лідерів Франції та Німеччини за підтримки Федерального канцлера Австрії Себастьяна Курца провести саміт ЄС-Росія.
Ідея пошуку форматів кооперації на такому високому політичному рівні викликала обурення не тільки української сторони, а й стала несподіванкою для інших партнерів всередині ЄС.
Адже запрошення президента РФ до прямого діалогу могло б трактуватися Москвою як сигнал про послаблення санкційного режиму у майбутньому. Таким чином, у фінальному комюніке для охарактеризування відносин з РФ було ухвалене формулювання ‘‘вибіркова взаємодія", хоча Берлін та Париж продовжують наполягати на необхідності більш рішучих кроків з боку ЄС для того, щоб втримати російських партнерів за столом переговорів.
Проте, повертаючись до перебігу телевізійних дебатів, варто відзначити, що вони порушували теми, які виходили за кордони Європи.
Зокрема, йшлося про поведінку Китаю на міжнародній арені, трансатлантичні відносини, теракт-самогубство солдатів Бундесверу в Малі та загальну спроможність Німеччини відігравати більш вагому роль у світовій політиці.
Зеленський на проводі
Цікавинкою програми стала можливість відомих політичних діячів з різних країн через відеозвернення поставити свої запитання трьом кандидатам на посаду канцлера ФРН.
Одним з них став президент України Володимир Зеленський, наголошуючи, що Німеччина є стороною Нормандського формату та підтримує Україну на шляху до Європейського союзу. Його питання можна умовно розділити на дві складові – політичну та безпекову.
Перша стосувалася визначення конкретних термінів та умов вступу України до ЄС: Зеленський зазначив, що Європа дипломатично уникає подібної відповіді. По-друге, він поцікавився, які безпекові гарантії можуть бути надані Україні, зважаючи на той факт, що вона не є членом НАТО.
Відповідь Олафа Шольца була дуже стриманою. У ній здебільшого йшлося про те, що ЄС наразі сфокусований на інтеграції Західних Балкан до європейського простору та про необхідність реформувати процедуру прийняття рішень всередині інституції.
На його думку, важливо щоб Україна не залишалася поза процесом зближення з ЄС, але на даному етапі її членство видається неможливим.
Що ж стосується рефлексії від двох інших кандидатів, то вона торкнулася такого чутливого питання як надання зброї Україні.
Армін Лашет наголосив, що в цьому випадку Німеччина дискредитувала б ті домовленості, яких було досягнуто у Мінську, проте це жодним чином не відбивається на інституційній та фінансовій підтримці України.
Риторика пані Анналени Бербок була дещо більш рішучою з точки зору критики дій РФ щодо України, в той час як деякі члени партії ХДС ставлять під сумнів необхідність введених санкцій та виступають на підтримку проєкту ‘‘Північний потік-2".
Вона також констатувала наявність відповідальності щодо України, яка відмовилась від власного ядерного арсеналу, та підкреслила, що ефективність Мінських угод має виражатися у таких реальних кроках як відведення військ та зміцнення функціоналу місії ОБСЄ на Сході України.
Питання зброї
Невеликий диспут, що виник між Лашетом та Бербок з приводу уточнення, яку саме зброю доцільно поставляти Україні, пролунав як докір у бік співочільника партії Союз 90/Зелені Роберта Габека, який у травні завітав до Києва.
Під час цього візиту він назвав цілком природнім та вмотивованим бажання України отримати оборонне озброєння. На батьківщині це викликало шквал негативних коментарів від представників інших політичних партій, хоча ніяких конкретних обіцянок в його заяві не було.
Анналена Бербок спробувала дистанціюватися від тверджень свого колеги та пояснила цю ситуацію тим, що його слова неправильно розтлумачили.
Хоча доречно зазначити, що Союз 90/Зелені вже поставав перед дилемою збереження балансу між дотриманням основних ідеологічних засад своєї партії та Realpolitik, коли посаду міністра закордонних справ ФРН (1998-2005 роки) займав Йошка Фішер.
Саме за його каденції Німеччина взяла участь у військовій операції НАТО проти Югославії в Косово, що в цілому суперечить її стратегічній культурі. Сьогодні всередині партії присутнє розуміння глобальних процесів, осторонь яких може залишитись держава у разі, якщо її лідери суворо дотримуватимуться принципів ‘‘зеленої" політики, яка так чи інакше стає більш гнучкою на вимогу потенційного виборця.
****
До розв’язки головної політичної події цього року - вересневих виборів до Бундестагу - залишається трохи менше трьох місяців.
Рейтинги все ще змінюються та інтрига зберігається, але існують ризики, що процес перемовин щодо нового уряду може затягнутися.
Не додає оптимізму і той факт, що наступного року у виборчу кампанію поринає Франція.
Поки дві ключові потуги ЄС заклопотані вирішенням внутрішніх проблем, Україні навряд чи варто чекати на нову динаміку у двосторонніх відносинах, а радше є сенс сконцентруватися на подальшій кропіткій роботі з реалізації Угоди про асоціацію і поглибленню співпраці в рамках Східного партнерства та Асоційованого тріо.
Це потрібно і для того, щоб зменшити ризики для Києва, які виникнуть через політичні зміни у наших стратегічних партнерів.
Автор: Ольга Русова,
кандидат політичних наук, провідний фахівець
Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка