Рівно рік тому, 10 серпня, в Одеській області запрацювала поромна переправа через Дунай "Орлівка – Ісакча" (далі – просто "Орлівка").

На перший погляд, цілком локальна подія. Однак насправді – явище національного масштабу, унікальне одразу з кількох точок зору.

Це перше повноцінне сполучення між Одеською областю та Румунією – тобто Європейським Союзом. Також це перший приклад успішного державно-приватного партнерства у розбудові й експлуатації пунктів пропуску і єдиний за останні 20 років збудований з нуля пункт пропуску на українській території.

Вихід з ізоляції

Серед трьох регіонів України, які межують з Румунією, Одеська область – найбільш ізольована, причому як від країни-сусідки, так і від решти України. Область фактично поділяється на дві частини – північну і південну.

Південну Бесарабію поєднують з "великою Україною" лише дві дороги, і то одна з них проходить територією Молдови.

Тут донедавна діяли лише три річкові пункти пропуску з Румунією (Вилкове, Ізмаїл, Кілія) з "місцевим" статусом і незначним обсягом руху. Наприклад, зараз через ПП Ізмаїл проходять лише команди вантажних суден і раз на тиждень – прогулянкові судна з Румунії.

Також з Південної Бесарабії до Румунії можна було дістатися автомобілем через "потрійний" пункт пропуску Рені – Джурджулешть – Галац, знову ж таки, з заїздом на територію Молдови та всіма "принадами" перетину двох кордонів замість одного, на зразок кількагодинного очікування.

Усі ці труднощі не могли не позначитися на обсягах двостороннього трафіку та контактів між людьми.

Румунія стабільно посідає передостаннє місце серед семи країн-сусідок України як за кількістю візитів в Україну, так і як напрямок для подорожей українців. Їй поступається тільки Словаччина, яка значно менша за територією, населенням і довжиною спільного з нами кордону.

"Орлівка" має суттєвий потенціал змінити цю ситуацію, адже нова переправа стала зручнішою і швидшою ланкою транспортного коридору Україна – Південна Європа. Через неї вантажівки, легкові авто, мотоцикли, велосипеди і навіть пішоходи з Одеси, Дніпра, Харкова, Києва можуть прямувати до Румунії, Болгарії, Греції або Туреччини.

Вже зараз тут перетинають кордон приблизно 600 людей і 300 транспортних засобів (ТЗ) на добу, а проєктом передбачено здатність пропускати до 6000 людей і 1500 ТЗ. Це означає, що в найближчі роки Орлівка може подвоїти трафік на українсько-румунському кордоні.

Новий пункт пропуску може відіграти важливу роль і для двостороннього прикордонного туризму.

Одне з сусідніх румунських міст Галац – привабливе місце для шопінг-турів на вихідні і потенційна туристична атракція для українців, адже тут колись було поховано гетьмана Мазепу та встановлено йому пам’ятник. Так само українська Бесарабія може привабити своїми "дорогами вина та смаку" румунських туристів, які тепер можуть дістатися сюди, не проходячи три митниці та без кількагодинних черг. 

Тим більше, в планах одеської влади – створити у прикордонні рекреаційну зону для екотуризму придунайських озер і каналів, яка може стати потужним туристичним магнітом у раніше ізольованому регіоні.

Державно-приватне партнерство

Однак "Орлівка" важлива не тільки в контексті сполучення. Новий пункт пропуску став першою апробацією особливої моделі функціонування та утримання – державно-приватного партнерства.

Загальну логіку цієї моделі грубо можна змалювати так: приватний інвестор розбудовує та утримує всю інфраструктуру, а державні органи виконують виключно свої прямі функції – прикордонна служба контролює перетин кордону людьми, а митна – вантажами.

Вигода для приватної сторони партнерства полягає в можливості отримувати прибуток від надання різних послуг – у даному випадку переправи поромом (щоправда, поки що в Орлівці курсує тільки румунський пором), магазину д’юті-фрі, надання оренди для інших надавачів послуг тощо.

Органи влади отримують комфортні умови роботи, якісну інфраструктуру та оперативну реакцію на проблеми. 

Тарифи на послуги поромної переправи
Джерело: сайт поромної переправи "Орлівка"

Загалом пункти пропуску в Україні працюють за іншою моделлю. Автомобільні будує та утримує Державна митна служба, залізничні, річкові та повітряні – Міністерство інфраструктури.

На практиці це створює багато проблем, оскільки державні органи влади доволі неповороткі в питаннях фінансування та утримання інфраструктури.

Крім того, у випадку автомобільних пунктів пропуску митники, замість того, щоб займатися своїми безпосередніми обов’язками, змушені бути ще й "завгоспами" для себе і своїх колег-прикордонників.

Досвід Орлівки показує, що альтернативна модель державно-приватного партнерства має перспективи в Україні.

Автори цього тексту мали можливість наочно переконатися – це, можливо, єдиний пункт пропуску на кордоні з ЄС, де інфраструктура з українського боку краща і зручніша, аніж у ЄСівських візаві. Крім того, цей ПП збудували у рекордні (для України) терміни: старт будівництва відбувся 2015 року, а вже 2020-го він запрацював. Порівняйте лишень з рештою українського кордону, на якому подекуди досі не збудовані пункти пропуску, заплановані ще в 1993 році.

Чи можливо екстраполювати модель "Орлівки" на весь кордон? Наприклад, на проєкти сервісних зон і електронної черги?

Досвід Туреччини, на який великою мірою орієнтувалися під час створення "Орлівки", свідчить, що так. Там у форматі державно-приватного партнерства вже працює майже весь кордон.

Звісно, цей шлях для України може бути непростим, і на ньому чекають багато труднощів.

Попри наявність у нас нормативної бази для такої моделі (Закон про державно-приватне партнерство), вона сама і конкретні шляхи її втілення потребують широкого обговорення за участю інвесторів та органів влади заради формування візійного бачення розвитку прикордонної інфраструктури та узгодження всіх супутніх проблем, що виникають на практиці.

А їх є чимало: від пошуку та супроводження інвесторів до узгодження технічних аспектів роботи на кордоні, від корупційних ризиків до забезпечення права громадян на вільний перетин кордону.

Окремо варто згадати про державні гарантії для інвесторів у прикордонну інфраструктуру – в українських умовах інвестори все ще побоюються вкладати кошти в інфраструктурні проєкти на зразок пунктів пропуску через непевну перспективу повернення коштів та прибутку на тлі неврегульованості цього питання.

Однак те, що в Україні вдалося побудувати і запустити "Орлівку", свідчить про те, що синергія між державою та бізнесом на кордоні можлива.

І може, саме так вдасться подолати головні вади нашого кордону: вбогість, антисанітарію та черги.

Автори:

Ірина Сушко, керівник ГО "Європа без бар’єрів",

Павло Кравчук, експерт ГО "Європа без бар’єрів"