"Мутті" чи "фрау Ріббентроп"? Нащо Меркель їде до Києва з прощальним візитом

Минуло майже три роки, відколи канцлерка ФРН Ангела Меркель оголосила, що йде з посади голови партії, яку очолювала довше за всіх попередників. Лідером Християнсько-демократичного союзу вона стала понад 20 років тому, а з 2005 року є незмінною канцлеркою Німеччини.

Але 2021 рік стане завершенням періоду, який цілком можна вважати "епохою Меркель". На виборах, що відбудуться у Німеччині восени, у переліку кандидатів не буде славнозвісної Mutti, як її називають німецькі прихильники та західні ЗМІ.

Нині Ангела Меркель здійснює таке собі прощальне турне і у неділю 22 серпня відвідає Київ.

Між тим в Україні канцлерка має інший імідж, аніж удома. 

Тут ставлення до Меркель набагато скептичніше, а на її адресу лунають значно менш лагідні прізвиська.

Та нині, перед візитом та перед завершення повноважень канцлерки, варто розібратися, якою ж насправді є її роль для України? 

Візит на піку проблем

Ангела Меркель – це справжня людина-парадокс. 

З 2006 року вона 14 разів очолювала рейтинг найвпливовіших жінок світу та була беззаперечним лідером у своїй країні, але в той самий час у Німеччині її ім’я перетворилося на синонім бездіяльності. Слово "merkeln" (укр. – нічого не робити) стало улюбленим неологізмом німецької молоді.

До певної міри схожа ситуація в Україні.

Тут політики часто дорікають Ангелі через поблажливість до Росії, і в той самий час твердо розраховують на її підтримку в дипломатичних баталіях з РФ.

В суспільстві розліт емоцій ще більший. Фейсбук-користувачі та навіть деякі ЗМІ давно взяли на озброєння назвисько "фрау Ріббентроп". Цей термін з’явився ще сім років тому і набув популярності в липні 2014 року, після того, як за підсумками телефонної розмови з Путіним Меркель виступила за відновлення прямого діалогу української влади з сепаратистами. Тоді українці влаштували флешмоб на сторінках Меркель у соцмережах, лишаючи там коментарі з фразою "Danke frau Ribbentrop".

Але вважати, що українці лише погано ставляться до канцлерки, також було би помилкою. Бо це припущення спростовують дані опитувань.

В Україні не тільки впізнаваність, а й підтримка Меркель є чи не найбільшою серед усіх іноземних лідерів. Майже 60% опитаних на замовлення Центру "Нова Європа" респондентів у грудні 2020 року вказали, що довіряють або швидше довіряють їй; ще майже 25% – не довіряють або швидше не довірять, і лише 15% відповіли, що не знають такого політика або не можуть скласти про неї думку. Подібних показників довіри не мав жоден інший лідер іноземної держави, що обіймав посаду в той час.

Але не факт, що нині опитування показало би той самий результат.

Ставлення до Меркель змінюється хвилями, адже часом український інформпростір та фахові обговорення в експертних колах пронизує різка критика політикині. Останніми тижнями вона лунає особливо гучно у зв’язку з домовленостями Німеччини зі США про завершення будівництва "Північного потоку-2" і фактичною відсутністю механізмів чи гарантій безпеки, які компенсували би втрати та ризики, що виникають через це для України. 

Через це візит канцлерки до України, запланований на 22 серпня, має присмак гіркоти. 

По-перше, напередодні Меркель завітає до Росії. Попри те, що президент Зеленський оцінює це спокійно, як він сказав у інтерв'ю журналістам видань з країн "нормандської четвірки" та США, складається враження, немов перед розмовою з керівництвом України канцлерка має намір обговорити предмет цієї розмови з Путіним.

По-друге, дата візиту підібрана украй дивно: у неділю, напередодні інавгураційного саміту Кримської платформи, на який Меркель, найімовірніше, не залишиться. Це є, м’яко кажучи, сумнівним дипломатичним сигналом від політика, до чиїх намірів входить передати турботу про безпекові гарантії для України у спадок своєму наступнику.

Попри це, у неділю Зеленський збирається нагородити Меркель орденом Свободи, найвищою відзнакою України, якою можуть бути вшановані іноземні громадяни. І, подейкують, це буде головною причиною візиту, який стане радше "прощальним", ніж змістовним. 

Символічно, що Меркель, політично "переживши" чотирьох українських президентів, мала тісні робочі відносини хіба з Петром Порошенком. 

А от із Зеленським, з рук якого вона отримає нагороду, тісні відносини не склалися навіть під тиском політичних обставин.

Євромайдан як революція у ставленні Меркель до України

Втім, якщо порівнювати з "дореволюційними часами", українсько-німецькі відносини і зараз перебувають на вельми непоганому рівні. До 2014 року Україна переважно взагалі перебувала поза сферою інтересів Німеччини. 

Усе змінили Революція гідності та анексія Криму. 

Тож варто згадати, що зробила Ангела Меркель для України з того часу, аби заслужити найвищі почесті, матеріалізовані в ордені Свободи.

У 2014 році політична криза на східноєвропейських рубежах змусила Німеччину перейнятися майбутнім незалежної України. Протистояння у центрі Києва та утиски мітингарів з боку влади не залишилися непоміченими – але підтримку з боку Меркель у той час опозиція не вважала достатньою. Ще в січні Ангела Меркель називала санкції проти української влади недоречними і наполягала на відкритті "каналів для діалогу", але водночас застерігала Януковича від силового розгону Майдану та закликала його домовитися з опозицією. 

Утім, після розстрілів у лютому 2014-го та втечі Януковича все змінилося.

Того ж місяця німецька сторона підтримала санкції проти українських чиновників, відповідальних за утиски прав і свобод своїх громадян та кровопролиття в Україні, та закликала США і Європу діяти спільно, шукаючи виходу з політичної кризи в Україні. 

Після цього розпочалася хвиля німецької підтримки.

Канцлерка ФРН долучилася до обурень іноземних лідерів через протиправну анексію українського Криму Росією і відразу назвала референдум, що відбувся на півострові, порушенням міжнародного права. 

Точкою неповернення у ставленні Меркель до РФ, як вважають, стала її розмова з Путіним 2 березня.

Саме після того вона зателефонувала президенту США і зізналася йому, що Путін втратив зв’язок з реальністю.

Тоді, у березні, Меркель заявила через події у Криму, що Європа не піде на жодні компроміси, караючи порушника. 

Сьогодні, маючи на думці "Північний потік-2", частина українців іронічно усміхнеться. Але не забуваймо, що Меркель – не прем’єр-міністр України, а канцлерка ФРН. Інтереси Німеччини для неї завжди переважатимуть інтереси України. Та попри такий цілком справедливий дисбаланс не на нашу користь мусимо визнати, що з 2014 року Україна ніколи не втрачала пріоритетних позицій у сфері німецької політики. Навіть попри зусилля РФ з просування у Європі наративу про Ukraine fatigue, "втому від України".

Діалог з агресором

Російська агресія на сході України перетворила Німеччину на "вимушеного лідера" спільного європейського фронту. Обама, від якого насамперед очікували рішучих кроків, не виявив необхідного ентузіазму. Надто багато звалилося тоді на плечі "глобального поліцейського": внутрішні негаразди, ІДІЛ, міжнародний тероризм.

Німеччина ж взяла справи у свої руки. 

Від самого початку війни на Донбасі Ангела Меркель вела переговори з Владіміром Путіним про виведення російських військ – і у неї тоді були всі підстави сподіватися на успіх. Точніше, ці підстави були в німецькій політичний матриці, виходячи з того, як у світі робиться політика. Відносини між Москвою та Берліном перебували на досить високому рівні. Держави поєднували тісні бізнесові зв’язки, та й особисті відносини між Путіним і Меркель складалися непогано. Вона знає російську, він розмовляє німецькою. 

Меркель ставилася до Росії як до співрозмовника, з яким можливий мирний діалог. І це було її великою помилкою.

Є підстави думати, що в душі вона цю помилку визнавала та намагалася її компенсувати зусиллями на користь України. 

Нормандія, Мінськ-1 і Мінськ-2, два нормандських саміти в Парижі та один у Берліні – внесок Меркель до дипломатичних зусиль з припинення збройної агресії Росії великий. Зараз, за 6,5 років після "Мінська", дуже хотілося б сказати, що він привів до миру – але на адресу цього формату частіше лунає критика, ніж подяка. Утім, неможливо заперечити, що Нормандський формат залишається основою спілкування з Росією. І, попри сподівання нової української влади на лідерство Макрона у четвірці, що лунали у 2019 році, цього не сталося. 

Канцлерка неформально залишається рушійною силою "Нормандії". Причому майже завжди у ключових суперечках вона опинялася на боці України. Так само, як це сталося на паризькому саміті у грудні 2019 року.

Двигун санкцій

Передовою є роль Ангели Меркель і в питанні санкційної політики. 

Складно применшити її роль у переконанні партнерів із ЄС зберегти одностайну і стабільну політику з накладання, посилення та продовження санкцій проти Росії за збройну агресію в Україні. 

Зокрема, без неї просто не було би найболючіших для Росії секторальних санкції, що з’явилися у липні 2014 року. Саме її слово було вирішальним для схвалення персональних санкцій, в тому числі за причетність до будівництва Керченського моста і захоплення українських кораблів у Чорному морі.

Є великий сумнів, чи можна дорікати їй тим, що санкції не посилювалися так регулярно, як того хотів би Київ. Адже у ЄС, і у тому числі в Німеччині та навіть у німецькому федеральному уряді, значно потужнішими були голоси за їхнє послаблення. Саме Ангелі Меркель вдалося зберегти єдність Берліна щодо цього питання, подолати потужний тиск внутрішнього бізнес-лобі та сформувати єдиний європейський фронт.

Працювати з німецькою бізнес-спільнотою було важко. 

Німецькі підприємці протестували. На той час близько 6 тисяч компаній та 300 тисяч працівників безпосередньо залежали від торгівлі з Росією. Погодьтесь, неабияка опозиція. Меркель їх переконала – втім, залишилась відданою інтересам німецького бізнесу. 

Ці інтереси канцлерка просуває послідовно та впевнено. Ними ж, зміщуючи політичне значення "Північного потоку-2" на суто економічне, вона виправдовує добудову газогону.

Підтримка реформ

У цій сфері заслуги Mutti перед Україною також беззаперечні – хоча не всі були у цьому впевнені. 

Тут варто процитувати фрагмент усім відомої телефонної розмови президентів Трампа та Зеленського у вересні 2019-го.

ЦИТАТА Дональд Трамп: Німеччина практично нічого для вас не робить. Все, на що вони здатні, це балачки. З мого досвіду спілкування з Ангелою Меркель скажу, вона говорить про Україну. Але нічого не робить.

ЦИТАТА Володимир Зеленський: Ви абсолютно праві. Не те що на 100%, на всі 1000%...

На час, коли Дональд Трамп звинувачував Меркель у бездіяльності стосовно України, за даними ОЕСР, ФРН була третім найбільшим донором України після ЄС та США.

Із 2014 року німецький уряд надав нашій державі понад 1,8 млрд євро фінансової допомоги, спрямованої в тому числі на запровадження та підтримку реформ. Німеччина підтримує Україну на шляху до структурних реформ, зокрема судової реформи, у процесі децентралізації, реалізації Угоди про асоціацію між ЄС та Україною в галузі торгівлі, а також вжитті заходів з енергоефективності.

ФРН є активною в Групі послів G7 з підтримки реформ в Україні. "Ми – дзеркало, в якому українські уряд та президент можуть бачити, чи рухаються вони в правильному напрямку, чи ні", – описала роль групи посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен в інтерв’ю Kyiv Not Kiev.

Підіб’ємо підсумки.

Меркель справді є такою собі людиною-парадоксом, яка часто діє поза шаблоном.

Попри різні, деколи виправдано контроверсійні погляди на політичну постать Ангели Меркель, вона є одним із найкомпетентніших експертів з українського питання у світі. Її відставка, безумовно, позначиться на становищі України. Чи доведеться українцям сумувати за бундесканцлерін? Відповідь на це запитання ще невідома, бо вона надто залежить від того, хто буде новим канцлером та які сили сформують новий німецький уряд.

Але, як мінімум, Меркель, відходячи з посади, залишає для України причини згадати її роботу з вдячністю.

Автори: 

Тетяна Гайдук, креативна директорка TRUMAN, співавторка проєкту Kyiv Not Kiev,

Денис Гутик, студент 4 курсу КІМВ спеціальності "Міжнародні відносини",
для "Європейської правди"