М'яка сила для Італії: як Шевченко та заробітчани формують думку про Україну

Серед держав ЄС, які є скептичними щодо європейського майбутнього України, Італію згадують на одній з чільних позицій.

Рим завжди мав тісні зв’язки з Москвою, як бізнесові, так і політичні; частина італійських політичних сил мають російське фінансування. А історія з судилищем над українським нацгвардійцем Віталієм Марківим, який понад три роки провів у італійський в’язниці за абсурдними звинуваченнями і лише через факт того, що він захищав Україну, для багатьох стала свідченням "антиукраїнськості" італійського суспільства.

Втім, українці, що живуть в Італії, вважають інакше і стверджують, що ставлення італійців до наших співгромадян є загалом позитивним.

Про цю суперечність; про те, звідки з’являється негативне ставлення до українців, та про те, як це подолати, "Європейська правда" поговорила з представницею української діаспори, письменницею та авторкою нашого видання Яриною Грушею-Поссамай. 

Ви можете проглянути цю розмову у відео на каналі ЄвроПравди або прочитати у текстовому форматі.

Далі - пряма мова Ярини.

Ким є українці для пересічного італійця?

Коли починаєш говорити в Італії про українців, то з’ясовуєш, що ледь не кожен італієць десь перетинався з українцями. Постійно чуєш відповіді на кшталт: "О, в мене теж українець допомагав моїй мамі!" або "Я знаю, там є українка!".

Тобто мережа українців в Італії досить широка, і я вважаю, що це одна з найсильніших сторін нашої діаспори. Українці виконують роль такої собі micro-soft power по всій Італії.

Підсумовуючи, для італійців українці – це люди, які дуже багато працюють, які працюють гарно, віддано. Ще італійці бачать, що українці допомагають своїм родинам в Україні грошима, які тут заробляють.

А для італійців родина, турбота про батьків та дітей – це справді дуже важливо.

До речі, українців у Італії не сприймають як тих, хто годиться лише для "чорної роботи". До прикладу, роботу з догляду за літніми людьми в Італії сприймають інакше, вважають її дуже важливою і цінують робітників-українців, італійців майже немає у цій сфері.

Понад те, вже є українці, які виростили італійських дітей в італійських сім'ях, і цих українців італійці сприймають як частину їхньої родини. І якщо такий українець гарно інтегрується, то італійська родина вже допомагає йому, а часом навіть його родичам в Україні, як частині своєї родини.

Чому ж тоді відбувався божевільний "суд" над Марківим?

Українці, що живуть в Італії, справді допомагають людям зрозуміти у тому числі ситуацію з війною в Україні. Але оскільки наша soft power в Італії працює на особистому спілкуванні українців з італійцями, то, звісно ж, охоплює не всіх.

Є ті італійці, хто не має прямого контакту з українцями, або ті, хто сприймає через ЗМІ інформацію про події у світі – і через це у них вибудовується негативне ставлення до нашої держави.

Так, зі ЗМІ в Італії не все добре.

Хтось не розібрався, а хтось відверто працює рупором російської пропаганди – і як наслідок, у ЗМІ про справу Марківа писали те, що суперечить реальності. Звісно ж, на пересічних італійців це впливає – якщо ти не розбираєшся в ситуації і чуєш лише, як Марківа змальовують "фашистом" та "ультраправим", то це створює негативну атмосферу навколо цієї справи. Не забуваймо також, що Сільвіо Берлусконі і досі контролює значну медіаімперію, що впливає на Італію.

Хоча для італійських ЗМІ важливо не лише те, що власник є олігархом. Важить також ідеологія: якщо певна газета чи канал – правого ухилу, то вони будуть гнути цю лінію. А для нас особлива проблема – те, що в Італії що ліві, що праві схильні до підтримки Росії. І Росія зі свого боку підтримує як праві партії (ключову праву партію Італії, "Лігу", зловили на отриманні фінансування з РФ. – ЄП), так і усіх лівих популістів, у тому числі "Рух 5 зірок".

На жаль, італійські ЗМІ переважно поділяються на "правих" і "лівих". Є також центристи; є ті, хто більш-менш об'єктивно висвітлює ситуацію в Україні, але в основному це такі дві лінії. Хоча є і винятки – наприклад, навесні вийшло інтерв'ю Зеленського в La Repubblica, на першій сторінці, і був великий матеріал зі Сходу. Я тоді була вражена, наскільки це був правильний матеріал.

"Чі-чі-чі-пі" та інші знання італійців про світ

Питання не в тому, що італійці погано ставляться до України абощо. Проблема в іншому: італійці взагалі мало цікавляться тим, що відбувається за кордоном і не стосується особисто їх. У Італії є чимало людей, які досі живуть поняттями "СРСР", "Югославія", "Чехословаччина" і не переймаються тим, що мапа Європи змінилася. Це не жарт, я справді часто чую в розмовах: "Це десь в Югославії" або "Це ж Чехословаччина".

Слово "СРСР" вони, щоправда, не вживають – для більшості це все сприймається як "Росія". І ніяких тобі "15 республік", лише Росія. Схоже, в цьому плані радянська і російська зовнішня політика добре попрацювали.

А ще італійці знають назву Союзу в російському написанні – СССР, і читають її за італійським алфавітом як "Чі-чі-чі-пі" :)

Втім, я ще раз підкреслю: в Італії бракує інформації та аналітики стосовно ситуації у світі загалом, не тільки щодо України.

Війна, Росія та Андрій Шевченко

Особистість Андрія Шевченка дуже, дуже важлива в Італії. У Шевченка дуже велика аудиторія в Італії, його знають всі абсолютно, вони знають, що це українець. 

Він нещодавно видав у Італії книжку, яку написав у співавторстві з італійським журналістом, і вона вже стала масштабним інструментом soft power. У ній Андрій Шевченко з перших сторінок говорить: у нас триває війна з Росією, каже "я буду писати Kyiv, а не Kiev", визначає Крим українським і так далі. Він навіть пояснює, що ігри української національною збірної проти збірної РФ ніколи не були "лише про футбол".

Тобто це для нього принципові питання.

І це має величезний вплив! У Шевченка дуже велика аудиторія в Італії, його знають всі абсолютно, і знають, що це українець. Для багатьох саме він представляє Україну в Італії. 

Коли в Римі був чвертьфінал, збірна України грала проти Англії, то звучало, що це – команда Шевченка.

Словом, фігура Шевченка є визначальною для геополітики України в Італії, і Україні в це треба інвестувати.

Що знають пересічні італійці про Володимира Зеленського?

Треба зізнатися, що в Італії його просто не знають. Навряд більшість італійців взагалі в курсі, хто є президентом України. Вони це не дуже знають.

Хоча, звісно, серед італійців є ті, хто цікавиться зовнішньою політикою, але і серед них немає такого що, мовляв, "то він же комік". Радше є такі, хто бачить Зеленського новатором, а Порошенка натомість сприймає як "політика минулого".

Як подолати вплив Росії на шляху України в НАТО і ЄС?

Російські інтереси в Італії, у тому числі фінансові – дуже потужні. Настільки потужні, що є сумнів, коли можна буде змінити цю ситуацію. Фінансова, банківська сфери, промисловість, харчовий сектор – це має дуже потужні зв’язки з РФ. Італійці на цьому заробляють.

Попри вплив Росії та попри те, що у самій Італії йдуть дуже великі інвестиції в антиєвропейський рух, а також попри сильні антиамериканські настрої в Італії – цілком можливо досягти того, щоби ця країна підтримувала рух України до ЄС та НАТО.

Для цього Україна має інвестувати в Італії у свою зовнішню політику і в розповсюдження правильної інформації про Україну.

Зацікавити італійців Україною – реально. Я особисто це бачу, бо вже два роки викладаю українську мову та літературу в Міланському університеті, бачу інтерес італійських студентів. Отже, його треба розвивати, в нього треба інвестувати. В Італії є прекрасна україністика, є асоціація українських студій. У це треба інвестувати, бо це – інвестиції в позитивний імідж України.

Також необхідно діяти через цю "мережу українців", адже українці через свій характер і через те, що вони працюють у сфері обслуговування, мають доступ до італійських родин.

Це – м’яка сила України.

Але є важлива деталь. Не потрібно зациклюватися тільки на тому, що ми проти Росії, натомість треба пропонувати щось своє для зближення України і Італії. Навіть в культурному плані. Приклад – чутки про те, що наша Go-A та італійський Måneskin, учасники Євробачення, співатимуть дуетом. В Італії це сприйняли дуже добре, зацікавилися, і навіть ці чутки стали хорошою рекламою України.

Записав Сергій Сидоренко,

відео Володимира Олійника,

"Європейська правда"