20 квітня керівництво німецького Християнсько-демократичного союзу (ХДС) приймало вкрай складне рішення – про те, хто має повести партію на вибори і стати кандидатом на посаду канцлера.

На нічному засіданні протистояння між прем’єром Баварії Маркусом Зьодером та прем’єром Північного Рейну-Вестфалії Арміном Лашетом закінчилося на користь останнього.

Здавалося, це рішення партії Меркель виявилося потраплянням в яблучко – християнські демократи швидко оговтувалися після прориву "Союзу90/Зелених" в соцопитуваннях і вже до середини травня повернули собі перше місце в рейтингах.

Здавалося, ніщо не зможе завадити ХДС вкотре перемогти на виборах, а самому Лашету – "у спальному вагоні" заїхати в кабінет канцлера.

Але щось пішло не так. Впродовж літніх місяців трапилася низка подій, які сприяли зниженню довіри до ХДС.

Насамперед йдеться про повені в західних і центральних регіонах Німеччини, а також проблемний перебіг евакуації з Афганістану.

До падіння рейтингів християнських демократів через низку помилок доклався і їхній кандидат у канцлери.

А до того ж від активної участі в кампанії та підтримки свого потенційного наступника на головній урядовій посаді практично відмовилася Ангела Меркель.

Тож упродовж літніх місяців рейтинг блоку ХДС/ХСС скотився до 20-21%, а це означає, що на християнських демократів очікує найвідчутніша поразка за всю політичну історію ФРН.

Партія без Меркель

Якщо аналізувати передвиборчу кампанію християнських демократів, то може скластися враження, що вони звикли до того, що блок ХДС/ХСС має найбільшу фракцію в Бундестазі та пропонує власного кандидата на посаду канцлера.

Але німецький виборець більше не готовий безумовно голосувати за християнських демократів через звичку чи їхні запевнення в тому, що вони є чи не найбільшими прихильниками стабільності й спадковості.

Пандемія COVID-19, коронакриза та загострення кліматичної кризи показали, що цього явно недостатньо. Необхідні адаптивність до змін у ситуації, яку, до слова, добре проявляла канцлерка Меркель, та здатність керувати цими змінами.

Окрім цього, потрібне й вирішення низки соціальних питань, котрі Меркель, попри суттєве полівіння соціальної політики її урядів, не змогла вирішити.

Натомість християнським демократам явно бракує прагнення до амбітних змін, а лейтмотивом їхньої передвиборчої програми є переважно збереження чинного курсу з певними, радше косметичними, змінами.

Тож не дивно, що більш центристський виборець нині перетікає від ХДС/ХСС до соціал-демократів, представники малого та середнього бізнесу воліють голосувати за "вільних демократів", а покоління 40+ поповнює когорту тих, хто не визначився.

Кризу поглибила й відсторонена позиція канцлерки Меркель.

Голова уряду вирішила утриматися як від конструювання змін у партії, так і від натяків на потенційних наступників, сконцентрувавшись у цій каденції на державному управлінні. І це при тому, що проблеми в середовищі ХДС і потреби в програмному оновленні стали відчутними ще під час кампанії 2017 року.

Тож завдання з оновлення партії дістала генеральна секретарка й пізніше голова ХДС Аннегрет Крамп-Карренбауер, яка так і не впоралася із цим.

А в обраного у січні 2021 року головою ХДС Арміна Лашета на оновлення політсили просто не було часу.

Щоправда, в останній момент Ангела Меркель все ж згадала про рідну партію, взявши участь у двох мітингах та зробивши низку заяв про необхідність відвернути "ліву коаліцію" СДПН, "Союзу90/Зелених" та партії "Ліві".

Втім, це втручання відбулося явно запізно. Як і її "політичний батько" Гельмут Коль, Меркель залишає свою політичну силу наприкінці канцлерства у кризовому стані.

"Так, що б нам ще зробити?.."

До провалів ХДС на ідеологічному фронті додалися й невдачі першого номера його федерального списку.

Адже впродовж літніх місяців новий лідер партії встиг припуститися цілої низки промахів, котрі відобразилися на довірі до його політсили. Відповідно, його високий антирейтинг вже не дивує.

Арміну Лашету нині не довіряють понад 73% німців.

В середовищі його власної партії картина теж навряд чи дає приводи для оптимізму, адже його підтримують лише 43% виборців, котрі готові голосувати за християнських демократів.

За іронією долі, колишньому конкуренту Лашета в боротьбі за перший номер у списку Маркусу Зьодеру нині довіряють понад 70% німців.

Більш того, соціологи вважають, що блок ХДС/ХСС міг би розраховувати на 37% підтримки, якби кандидатом у канцлери був баварський прем’єр.

Менш ніж за два тижні до виборів Армін Лашет опинився в непростій ситуації. І значною мірою винен у цьому він сам. 

Масштаб неготовності та прагнення уникнути чітких меседжів заради недопущення помилок відчувалися навіть у коментарях самого кандидата для журналістів, котрі він робив під час передвиборчих поїздок.

У відповідь на запитання про пріоритети власної кампанії Лашет оголосив уже давно заїжджені теми на кшталт цифровізації чи скорочення бюрократичних процедур. Коли ж ідеї закінчилися, він замислено запитав у журналістів: "Так, що б нам ще зробити?..".

Про слабку підготовку кампанії свідчить і зволікання з реалізацією тих заяв, котрі робить сам кандидат. Зокрема, ще з початку кампанії Лашет говорив про те, що представить власну команду, котра не лише агітуватиме за ХДС чи пояснюватиме його позицію в різних галузях, але й має шанси обійняти відповідальні посади в майбутньому уряді під його керівництвом.

Однак упродовж довгого часу єдиним більш-менш помітним обличчям із цієї команди лишався конкурент прем’єра Північного Рейну-Вестфалії в боротьбі за керівництво в ХДС Фрідріх Мерц.

До представлення цілої команди дійшло тільки на початку вересня, коли рейтинги вже пішли вниз. Поява в команді авторитетних фахівців, зокрема й з питань національної безпеки, практично не відбилася на рейтингах довіри до ХДС/ХСС.

Так само християнські демократи зволікали і з представленням програми на перші сто днів діяльності їхнього потенційного уряду. Така програма потрапила до широкої громадськості лише 13 вересня і, як виявилося, не містила жодних проривних чи нових пропозицій.

А під час останніх тристоронніх дебатів Лашет сконцентрувався на особистих закидах до кандидата від СДПН Олафа Шольца та звинуваченні есдеків в культивуванні популізму.

Зрештою, на підтримку Лашета особисто та ХДС загалом впливають й інші чинники, як, приміром, необережні жарти в постраждалих від повеней регіонах або ж невдалі дії федерального уряду під час евакуації з Афганістану. Також не на користь першого номера списку ХДС/ХСС грають і нещодавно оприлюднені звинувачення у плагіаті, а також чутки про його розходження з Меркель у питаннях врегулювання пандемії коронавірусу.

Не надто змінило ситуацію і залучення до виборчої кампанії ХДС популярного у Німеччині київського міського голови Віталія Кличка.

І хоча його виступи разом із Лашетом зібрали певну кількість глядачів, навряд чи можна говорити про зміну електоральної ситуації чи трансформації у сприйнятті України провідними політсилами Німеччини.

Чи є життя в опозиції?

Зрештою, зважаючи на все викладене вище, існує велика ймовірність того, що внаслідок настільки несприятливої для себе комбінації чинників блок ХДС/ХСС вперше за останні 16 років опиниться в опозиції.

Однак далеко не факт, що за такого сценарію Лашету вдасться стати лідером опозиції.

Річ у тім, що він відмовився виставляти свою кандидатуру в якомусь із округів. А тому може пройти до Бундестагу лише за списками.

Тому не виключено, що після потенційного програшу в середовищі християнських демократів розпочнеться черговий раунд боротьби між групами впливу та розподіл влади в партії та фракції.

В такому випадку християнські демократи вже навряд чи зможуть ігнорувати позиції баварських союзників, котрі пропонують модернізаційний порядок денний для ХДС.

Тож один із близьких союзників Маркуса Зьодера й чинний голова зовнішньополітичного комітету Бундестагу Норберт Рьоттген може знову отримати шанс позмагатися за лідерство у власній політсилі, але вже з більш впливових позицій.

Проте, як і раніше, вирішальними будуть не лише "кадри", але й меседжі, з якими ХДС йтиме до виборців.

І цілком можливо, що перебування в опозиції впродовж чотирьох років без обтяження урядовою відповідальністю допоможе партії оновитися, в тому числі – й переглянувши партійну програму.

Автор: Віктор Савінок,

політолог, з Берліна (Німеччина)