Розділене тріо: як Молдова, Грузія та Україна шукають свої шляхи для зближення з ЄС

Те, що Україна, Молдова та Грузія утворили так зване "асоційоване тріо" і мають намір йти до членства в ЄС у цьому форматі, є предметом особливої гордості дипломатів цих країн.

Пишатися справді є чим.

І через те, що створення "тріо" дозволяє оживити геть неефективний, часом навіть шкідливий для нас формат Східного партнерства (СхП), де поруч із нами є держави, які виключають можливість свого зближення з ЄС. Азербайджан не приховує своєї азійської ідентичності, Вірменія та тим більше Білорусь лишаються прикуті до Кремля. Що у них спільного із нашою трійкою, яка декларує прагнення вступити до ЄС?

Ідея про виділення окремого підформату, так званого "асоційованого тріо",  виникла кілька років тому. Спершу вона стала публічною вимогою експертної спільноти України, Молдови та Грузії; згодом цю ідею підтримали та почали офіційно просувати уряди цих трьох країн. І хоча на початку Брюссель був категорично проти виділення будь-якої групи в СхП, згодом вдалося переконати ЄС, що це – гарна ідея. А 12 жовтня 2021 року прибічники ідеї "тріо" святкували перемогу. У документах саміту з Україною ЄС офіційно підтримав новий формат.

В українському МЗС пішли ще далі у амбітних очікуваннях.

Міністр Дмитро Кулеба наполягає, що наступна хвиля розширення Євросоюзу включатиме держави тріо, які тепер разом йтимуть до цієї мети. І логіка у тому, щоби рухатися разом до мети справді є. Це означає, що Україна, Молдова та Грузія будуть конкурувати за спільні ресурси ЄС: хто робитиме більше, той претендуватиме на вищу фінансову допомогу та політичну підтримку.

Ось тільки чи готові Україна, Молдова та Грузія разом іти до ЄС?

Треба визнати, що з цим не все так просто.

Ні, не йдеться про відмову якоїсь із цих країн від євроінтеграції – навпаки, всі три підтверджують своє прагнення. Однак всі обрали різні шляхи. Різні інструменти.

І у деяких питаннях Україні варто вивчити досвід колег.

Чи подавати заявку на членство?

Порівняти досвід країн "тріо" дозволив "Форум асоціацій", що зібрав посадовців та експертів з трьох держав. На цій події, що організована центром "Нова Європа" та фондом "Відродження", ЄвроПравда поспілкувалася з представниками МЗС трійки.

Україна та Грузія мають у своїх конституціях норму, яка напряму зобов’язує їхні уряди прямувати до членства в Євросоюзі.  Обидві додали її туди, намагаючись переконати ЄС у тому, що це – не тимчасове прагнення чинного уряду, а незмінний, твердий курс держави, що не буде змінюватися в залежності від результатів виборів.

Однак на цьому подібності завершуються.

Грузія виявилася найамбітнішою у "тріо".

У 2024 році Тбілісі планує подати заявку на вступ до Євросоюзу.  І хоча це зобов’язання взяв на себе попередній уряд, після зміни прем’єра його наступники не відмовляються від намірів, підтвердив Теймураз Джанджалія, заступник глави МЗС з питань євроінтеграції. Це загалом не дивно, зважаючи на те, що правляча партія після виборів не змінилася.

Цікава деталь: попри те, що Грузія декларує аж такі амбітні плани, вона визнає, що і близько не готова до вступу. Та й офіційно проголошений рівень виконання чинної угоди про асоціацію у Грузії найнижчий серед держав "тріо" - за словами Джанджалії, урядові підрахунки свідчать про виконання угоди на 37% (для порівняння, український уряд звітує про показник у 54%; втім, методологія підрахунку може бути відмінною).

Однак це у МЗС не вважають проблемою.

"Приблизно рік тому наш уряд справді взяв зобов’язання подати заявку на членство у 2024 році. Це не означає, що ми розраховуємо на вступ до того часу, чи що ми розраховуємо досягнути точки готовності до вступу. Натомість це – стимул, який ми самі для себе створили. Це допомагає  уряду проводити реформи активніше. Це підштовхує суспільство бути активнішим, коли воно вимагає проведення реформ" , - пояснив дипломат

Тобто грузинський шлях – вимагати більшого, але бути готовим отримати менше.

Треба визнати, що цей шлях – ризиковий, принаймні в українських реаліях. Що робити із завищеними суспільними очікуваннями? Що робити, якщо ЄС не відкладе заявку у довгу шухляду, а просто відповість на неї відмовою? Ці запитання лишаються без відповіді.

Добрим варіантом для грузинів було би переконати інших – Молдову та Україну – подати заявки разом із ними...

... але Молдова обрала принципово інший шлях.

І урядовці, і президентка Мая Санду відмовляються прогнозувати подальші кроки. Ба більше, Кишинів, на відміну від України та Грузії, взагалі утримується від не те що вимог, а й загалом від заяв про подальше зближення з ЄС.

"Ми маємо показати, що ми робимо своє домашнє завдання. І от коли ми проведемо реформи, матимемо результат – тоді можна буде говорити з ЄС і про інше", - пояснює Андрей Попов, глава директорату МЗС Молдови, що брав участь у форумі.

Така політика Кишинева у перші місяці президентства Санду була ще більш категоричною – тоді нова очільниця сусідньої держави намагалася взагалі поменше говорити про європейські прагнення Молдови, доки реформи не дадуть успіху; це викликало певну критику на її адресу, тож позиція пом’якшилася. Але про заявку щодо членства у Кишиневі наразі не хочуть і чути. Можливо, причина у тому, що кілька попередніх молдавських урядів (ще з 2010 року!) давали обіцянки подати заявку на вступ до ЄС. Згідно з першою такою обіцянкою, були плани подати таку заявку ще у далекому 2011 році – але далі заяв справа не йшла.

Український шлях

Ну і, нарешті, про Україну.

Київ обрав найбільш оригінальний шлях. Ми не подаємо заявку, принаймні зараз, але домовляємося про підтримку членства України з кожною державою індивідуально. Зараз підписані 4 таких декларації, ближчим часом мають бути ще 3; очевидно, що цей процес є "прелюдією" до подачі заявки, хоча терміни офіційно не визначені.

А одночасно Київ намагається тиснути на європейських партнерів з вимогами надати Україні офіційно визнану європейську перспективу. Саме на цьому зробив наголос міністр Кулеба у своїй програмній промові на Форумі асоціацій про розвиток відносин України та ЄС.

Наступний "етапний" момент – саміт СхП, що запланований на листопад 2021 року.

В офісі президента Зеленського кажуть, що ЄС обіцяв: попри нову хвилю пандемії, ця зустріч лідерів відбудеться у оффлайні; а отже, буде можливість особисто обговорити майбутнє трійки партнерів з лідерами євроінституцій та частини держав ЄС.

"На саміті Східного партнерства ми, звісно, будемо говорити не тільки європейську перспективу, але вона є номером один" - пояснив Ігор Жовква, заступник глави ОПУ, розповідаючи про свої очікування та плани.

На Банковій, схоже  налаштовані на серйозне змагання за європерспективу на листопадовому саміті. Жовква, зокрема, навіть у присутності інших учасників форуму спробував переконати свою молдавську візаві Крістіну Герасімову, очільницю адміністрації Маї Санду, у тому, що Молдові варто бути амбітнішою у діалозі з ЄС. "Ви чуєте, як нам кажуть, що не варто просити це і це, що на це точно не погодяться, що це неможливо. Але ми доводимо, що це не так! Треба піднімати усі питання!", - зазначив він, натякнувши, що ще спробує переконати молдавських партнерів у переговорах без зайвих вух.

Ще одна ідея Жовкви на саміт Східного партнерства – підготувати додаткову заяву саміту без участі Азербайджану, Вірменії (та, звісно, ж Білорусі, яка швидше за все проігнорує саміт), адже це дозволить не обмежувати себе через присутність тих держав, у яких просто немає європейських амбіцій.

"Якщо декларація не буде достатньо амбіційною, ми можемо зупинитися на окремій заяві тріо", - заявив він.

Втім, попри оптимізм заяв представника ОПУ, він був змушений визнати: обгрунтованих підстав для високих очікувань також немає. Представник ОПУ, зокрема, зазначив, що першому проєкту заяви, який отримала Україна, відверто бракує амбітності.

Вимоги на обидва боки

Втім, подача заявки на вступ без шансу на її швидке задоволення є радше політичним кроком.

А на шляху України до ЄС нам перш за все необхідні практичні зміни. Проведення реформ. Підписання нових домовленостей з ЄС, тощо.

І ось тут шляхи трьох розходяться. Всі три держави йдуть до спільної мети різними дорогами.

У той час, як Україна пишається початком оновлення Угоди про асоціацію, жодна інша держава "тріо" цього навіть не планує!

Ані Молдова, ані Грузія не перейшли навіть до оновлення додатків до Угоди – того етапу, яким Україна пишається від 2018 року.

Причина у тому, що три держави хоч і є найбільш схожими на просторі СхП, але і вони – доволі різні. Передусім економічно. Тому, наприклад, угода АСАА, так званий "промисловий безвіз", який для України є найбільшим пріоритетом, для Тбілісі та Кишинева є просто нецікавим! А отже, тут не багато простору для обміну досвідом.

Але є сфера, де досвід двох інших держав все ж може бути корисним для України.  Особливо – зважаючи на те, що під час останнього саміту з Україною Євросоюз нарешті письмово  визнав, що і він має зобов’язання за асоціацією. Це – непересічна деталь; на подібне офіційне  визнання Брюссель раніше не зважувався. І хоча Молдова з Грузією також не мали подібного визнання, вони – на відміну від України – вже зараз мають інструменти для фіксації цих зобов’язань. А Україна до цього виявилася не готова.

У Грузії та у Молдови таким документом є так званий Порядок денний асоціації (ПДА) - затверджений разом з Брюсселем план виконання Угоди. "У нас є також внутрішні, урядові плани, але ми хочемо мати також двосторонній документ, під яким свій підпис поставив ЄС", - розповів ЄП представник МЗС Грузії. Зараз Тбілісі саме домовляється з Брюсселем про оновлення  цього документа.

У ньому мають бути зафіксовані також зобов’язання і обіцянки ЄС щодо надання допомоги, підтримки, а можливо й інших кроків, пояснюють грузини.

Чи не варто Києву повторити той самий досвід і створити свій, принципово новий ПДА із зобов’язаннями європейської сторони? Чіткої відповіді на це запитання немає. В Києві цю ідею, що прозвучала на полях форуму, наразі сприйняли прохолодно. Однак є й альтернативний варіант – записати зобов’язання Євросоюзу у документі, що буде присвячений оновленню нашої Угоди про асоціацію.

Так чи інакше, відносини України з ЄС потребують оновлення. Це не викликає сумнівів ні в кого. Питання лише у пошуку інструментів для цього. І добре, що цей пошук вже триває.

Автор: Сергій Сидоренко

Редактор "Європейської правди"