Baltic Pipe: як Польща долає газову залежність від Росії

Baltic Pipe ("Балтійська труба") — трубопровід, яким уже 2022 року ітиме газ із Норвегії до Польщі. Це теж один із елементів газопровідного коридору "Північ-Південь", що з’єднує Норвегію й Хорватію.

Мета Baltic Pipe — зменшити залежність Центральної Європи від Росії. Залежність, яка цьогоріч знову на вустах усієї Європи.

У середині вересня 2021 року Baltic Pipe підвели до польських берегів. Раніше газопровід, інвесторами якого є Данія і Польща, зварювали з одиничних труб і прокладали дном Балтійського моря. Інший кінець під’єднають до норвезької системи на дні Північного моря. Газопровід проходитиме через територію Данії, з’єднуючи острови Фюн і Зеландію.

Якщо все піде за планом, норвезький газ почне надходити до Польщі вже у жовтні 2022 року.

Ворота на північ

Ідея будівництва польсько-норвезького газопроводу вписується у польську концепцію будівництва газових "Північних воріт". Відповідно до неї, Польща повинна стати повністю незалежною від постачання російського газу завдяки будівництву терміналу зрідженого природного газу (ЗПГ) у Свіноуйсці (працює), Baltic Pipe (будується) та терміналу ЗПГ у Ґданській затоці (планується).

Спочатку Baltic Pipe мав чималу групу противників. Вони стверджували, що розсудливіше було б налагодити зв’язки з сусідами. До того ж норвезькі родовища виснажуються, а газ, що з них надходить, надалі тільки дорожчатиме.

Проте бізнес-аналіз розвіяв ці побоювання, а додатковим аргументом будівництва елементів "Північних воріт" стала енергетична безпека.

Росія неодноразово доводила, що використовує газ у політичних цілях. Так сталося, наприклад, 2009 року, коли "Газпром" перекрив газ Україні, від чого постраждали також інші залежні від Росії країни, зокрема Словаччина та Польща.

Схожий сценарій відбувається на наших очах: щоб домогтися згоди на запуск "Північного потоку – 2", Росія обмежила експорт газу, що призвело до рекордного зростання цін на цю сировину в Європі.

Втім, одне лише налагодження нових зв’язків між Польщею та її сусідами змінило б небагато.

Польща й надалі імпортувала б російський газ, тільки з інших джерел. Саме так зараз чинить Україна, яка з 2015 року не купує у Росії газ, проте сировина, яку їй продають європейські компанії, — переважно продукт "Газпрому".

Так само Польща, налагодивши, зокрема, зв’язки з Німеччиною, фактично купувала б російський газ із "Північного потоку – 2", що уможливило б подальший газовий шантаж з боку Росії.

У разі чергового скорочення експорту газу до Європи Польща та Україна опинилися б у самому кінці "харчового ланцюга".

Німеччина й Австрія задовольняли б передусім свої потреби, меншою мірою турбуючись про проблеми східних сусідів. Це означає, що хоча теоретично газ, яким торгують у Євросоюзі, не має громадянства, його походження насправді відіграє велику роль.

Baltic Pipe повинен захистити Польщу від такого ризику.

Час введення його в експлуатацію невипадково збігається із завершенням дії польсько-російського контракту, який наразі покриває приблизно половину польського попиту на сировину.

"Балтійська труба" навіть має таку ж пропускну здатність, що й обсяг газу, який зараз імпортується з Росії, — 10 млрд м³ на рік.

Газ, який буде закачуватись у Baltic Pipe, також частково добуватиме польська компанія PGNiG на території Норвегії. Вона вже видобуває близько 0,5 млрд м³ газу щорічно і розширює виробництво на інших норвезьких родовищах.

Коридор на південь

Утім, диверсифікація постачання до Польщі — не єдина вигода, яка випливає із введення в експлуатацію Baltic Pipe.

Це частина масштабнішого проєкту — коридору "Північ – Південь". Він уже не має національного виміру (як "Північні ворота") і є центральноєвропейським. Коридор "Північ – Південь" передбачає створення міжнародних з’єднань (трубопроводів), які дозволять вільний потік газу на територіях від Балтійського моря до узбережжя Хорватії, де був запущений термінал ЗПГ.

В основі цієї концепції лежить прагнення зламати російську монополію на газопостачання до Центральної Європи.

Більшість газопроводів у цьому регіоні збудовані ще за часів СРСР із метою узалежнити держави-сателіти від Кремля. Це добре видно, якщо поглянути на мапу газопроводів регіону: вони проходять переважно зі сходу на захід.

Відсутність зв’язків між північчю та півднем означала, що країни Центральної Європи часто не могли змінити постачальників газу через відсутність інфраструктури.

Коридор "Північ – Південь" має заповнити цю прогалину та дозволити таким країнам, як Польща, Словаччина та Україна диверсифікувати постачання.

Додатковою перевагою є можливість взаємного аварійного газопостачання у випадку кризи. Така ситуація склалася, наприклад, 2018 року, коли Польща перепродала Україні додаткові обсяги газу.

Окрім Польщі, найбільшу користь від коридору "Північ – Південь" може отримати Україна.

Він збільшить доступність неросійського газу для України та зменшить її вразливість до російського газового шантажу.

Ми вже зараз спостерігаємо наростання маніпуляцій Кремля. Москва підписала з Будапештом контракт, згідно з яким газ надходитиме до Угорщини в обхід України — через газопровід "Турецький потік" (Turk Stream). Газ, що надходить до інших країн ЄС, чекає схожа доля — його перенаправлять із України до "Північного потоку – 2".

Не кажучи вже про фінансові втрати для українського бюджету, це збільшить ризик переривання газопостачання в Україну. Зараз вона імпортує блакитне паливо, яке походить переважно з так званого віртуального реверсу.

Себто сировина, що транспортується з Росії через Україну до ЄС, частково викачується Україною вже на її території та реєструється у звітах як придбана на заході. Коли транзит зупиниться, це буде неможливо.

Поява нового джерела неросійського газу в сусідній Польщі позитивно вплине на енергетичну безпеку України.

****

Попри величезне політичне значення, Baltic Pipe — це передусім бізнес.

Норвегія зацікавлена ​​в ньому насамперед через те, що, не будучи стороною проєкту, вона отримує великий ринок збуту (приблизно 8% загального експорту Норвегії). Данія отримає вигоду від транзитних зборів і диверсифікує постачання газу у зв’язку зі скороченням власного видобутку.

Своєю чергою Польща отримає джерело постійного газопостачання з країни, яка не використовує його в політичних цілях.

У довгостроковій перспективі "Балтійську трубу" також можна буде використовувати для експорту водню з Польщі, виробленого вітровими електростанціями, що будуються в польській частині Балтійського моря.

Автор: Мацєй Заневич,

аналітик програми "Східна Європа" Польського інституту міжнародних справ

Стаття вперше вийшла на потралі "Нова Польша" та републікується з дозволу правовласника