Щеплення від роспропаганди: як країни ЄС долають спротив антивакцинаторів

Як переконати вакцинуватися тих, хто вважає пандемію вигадкою?

Ця проблема постала перед багатьма країнами. У різних частинах Європи та світу є чималий відсоток громадян, які вважають вакцинацію обмеженням своїх прав і готові за них боротися. 

Причому досвід переконання скептиків, здобутий однією державою, часом може стати в пригоді для іншої. Адже методи, гасла та навіть джерела фінансування антивакцинаторів із різних країн виявляються абсолютно подібними. 

Приклад цього можна було побачити на багатотисячному мітингу антивакцинаторів, що пройшов у Києві 3 листопада. 

Вже відомо, що одним з його співорганізаторів був молдовський активіст В’ячеслав Валько, що раніше був відомий своєю участю у виборах у команді відкрито проросійської партії, а нині спеціалізується на антивакцинальній пропаганді, спрямованій на російськомовне населення Молдови. 

Саме там були випробувані гасла київського мітингу: "Ні примусовій вакцинації!", "Моє тіло – мій вибір і мої права", "Скажи "ні" ковід-паспортам". 

Навіть дизайн транспарантів ідентичний до тих, які Валько та його соратники проводили у Кишиневі, з однією відмінністю: у Молдові плакати друкували російською, а в Києві переклали українською (щоправда, з помилками).

Звісно ж, російська пропаганда – не єдине джерело "антиваксів".  

Хоча треба визнати, що у ЄС найбільший рівень тих, хто не бажає вакцинуватися, фіксується саме у східних державах.

І це сталося не лише тому, що на Сході континенту інформаційний вплив Росії є сильнішим. Подекуди влада цих держав несвідомо підігравала такій пропаганді. Яскравий приклад цього – Польща, де політики вчиняли ті самі помилки, що й їхні українські колеги.

Україна між тим перебуває на передостанньому в Європі місці за відсотком вакцинованих (позаду нас – лише Вірменія).

А головне, значна частина українців заявляють, що не збираються вакцинуватися. У жовтні таких було 43%. Це значний прогрес у порівнянні з літніми 55%, але до середньоєвропейських показників нам ще далеко. 

Щоб розібратися, як варто переконувати українців піти на щеплення, ми вивчили досвід інших країн Європи: і успішний, і не дуже.

Польща: коли битва за рейтинги допомагає епідемії

У Польщі наразі повністю вакциновано трохи більше ніж 52% населення. Непоганий показник, з точки зору України, проте лише 23-й у ЄС.

І це – не єдина проблема наших сусідів. 

"Влада у безвиході. Від початку кампанії вона припустилася низки серйозних помилок. Зараз, мені здається, у них немає ідей, як це виправити", – каже Павел Решка, керівник відділу в польському журналі Polityka, який спеціалізується на медичній темі. 

Cпершу рівень вакцинування тут стрімко зростав, однак згодом кампанія загальмувала й тривалий час трималася на рівні 40-50%. 

Одна з причин цього – популізм польської влади.

Ще під час президентської кампанії 2020-го чинний глава держави Анджей Дуда загравав із виборцями двозначними меседжами про вакцинування.

"Якщо йдеться про вакцину, то я абсолютно не є прихильником будь-яких обов'язкових щеплень… Як дитина, а потім як підліток, я мав різні щеплення, але від грипу ніколи не вакцинувався і не хочу цього робити", – казав президент.

Павел Решка переконаний, що це відіграло свою роль. Противники вакцинації донині використовують ті слова президента як аргумент не йти до пункту щеплення. "Причому в партії влади (ПіС, "Право і справедливість". – ЄП) зараз є група депутатів, які явно проти цих ковідних обмежень", – каже Решка.

Популістів у владі підживлює те, що електорат ПіС значною мірою є невакцинованим. Через це чинна польська влада намагається не розізлити свого виборця. Тому якщо в країні й вводять локдауни, то для вакцинованих винятків не роблять. "Якщо вони заборонять ходити на роботу невакцинованим лікарям чи не впускатимуть невакцинованих у ресторани, то це вдарить прямо по їхніх виборцях", – переконаний експерт.

Так утворилося замкнене коло: оскільки вакцинування не впливає на свободу пересування, це зменшує попит на імунізацію.

Водночас Решка не вважає польський уряд противником вакцинації. Йдеться радше про помилки у впровадженні кампанії.

Данія – перша перемога над пандемією

Є в Європі й позитивні приклади. Один з них – Данія, що стала першою країною, яка скасувала ковідні обмеження. Причому – повністю. 

Це стало можливим тоді, коли частка вакцинованого населення перевищила 70% (зараз – 75,1%, а якщо враховувати лише дорослих, то йдеться про фантастичні для нас 88%).

Як данцям це вдалося?

За відповіддю ми звернулися до данського політолога Майкла Бенг Петерсена. Він є членом команди HOPE – проєкту данських експертів, що досліджує те, як світові демократії дають раду з пандемією. 

"Уся кампанії супроводжувалася державними цифровими сервісами. Кожен данець, черга вакцинуватися якого підходила, отримував сповіщення з відповідними інструкціями", – розповідає Петерсен.

Принципово важливою стала якість комунікації влади з населенням.

За словами політолога, ще у березні-квітні влада країни змогла налагодити діалог з громадянами, а відтак – отримати від них вотум довіри для боротьби з пандемією, значно вищий, аніж у деяких інших країнах.

Що це означає?

З перших днів пандемії данські органи влади відкрито обговорювали як плюси, так і мінуси вакцин. Навіть їхні побічні ефекти чи низьку ефективність. Це допомагало підтримувати довіру до органів охорони здоров’я.

Втім, не менш значущим фактором став загальний рівень довіри до медичних інституцій. "Там, де частка тих, хто довіряє медичній системі країни, є великою, ми також бачимо більшу готовність до вакцинації. Ця довіра є ключовою", – каже Петерсен.

До слова, 79% данців довіряють своїй медичній системі (серед українців такий показник у 2020 році становив лише 33% і навряд чи зріс за час пандемії).

Цікаво, що за 2020-2021 жодній з досліджених експертом країн не вдалося підняти довіру до своїх медичних інституцій. Єдиний виняток, за його словами – США, де причиною змін став прихід адміністрації Байдена.

Французький рецепт протистояння "антиваксерам"

Добре, коли у країні традиційно висока довіра до державних інституцій. А що робити іншим?

І йдеться не лише про Україну.

Інший приклад – Франція, де цього літа після анонсу чергового локдауну активізувалися протестні настрої. Там, до речі, також активно працювала російська антивакцинаційна пропаганда, що підривала довіру до щеплень. Про це розповідали світові медіа, включаючи BBC та "Радіо Свобода".

Однак і там, на думку частини експертів, російський вплив не став головною причиною проблем. 

Майкл Бенг Петерсен вважає ситуацію у Франції антиприкладом, до чого можуть довести жорсткі обмеження. За його словами, локдауни у Франції були надто жорсткими, що призвело до втоми населення від обмежень. 

Іншу точку зору має керівниця програми політики охорони здоров'я французького Інституту Монтеня Лора Мілле. "Під час попередніх карантинних обмежень не було жодних протестних рухів. Люди розуміли ситуацію та залишалися вдома. І лише зараз, коли ми відкрили ресторани для вакцинованого населення, виникли протестні рухи", – каже вона.

На сьогодні у Франції 74% населення вакциновано двома дозами.

Спершу французи вакцинувалися доволі охоче, однак влітку темпи вакцинації пішли на спад.

Тож президент Макрон анонсував у липні запровадження "перепусток здоров'я": від серпня доступ до ресторанів, музеїв тощо мають лише вакциновані, або за наявності свіжого ПЛР-тесту чи довідки про одужання від коронавірусу протягом останніх шести місяців.

Після провадження "перепусток здоров'я" швидкість вакцинування стрімко зросла.

Те саме ми, до слова, спостерігаємо в Україні після запровадження обмежень – лише з тією відмінністю, що стартовий рівень вакцинації у нас значно нижчий. 

Щодо протестів, то, за словами Мілле, кількість невдоволених "перепустками здоров'я" значно падає. Якщо у серпні сумарно по країні мітингарів налічувалося до 240 тисяч, то останніми вихідними їх було лише близько 25 тисяч.

За її словами, основна причина протестів полягає в тому, що багатьом французам просто не вподоби обов'язкове вакцинування. Близько 20% громадян країни не бажають робити щеплення. І вони хочуть зберегти свободу залишитися невакцинованими.

Що з цим робити? Як і данський експерт, Мілле переконана, що наголос слід робити на комунікацію з населенням.

"Наша інформаційна кампанія вдало пояснює функціонування вакцин та наукові дані про пандемію загалом. Але, звісно, уряд має вживати більше дій для боротьби з поширенням дезінформації", – каже експертка.

Які висновки для України?

То що не так з ковід-вакцинацією в Україні? 

Опитані нами експерти кажуть, що просте перенесення досвіду є не найкращою ідеєю, бо ситуація у різних державах є відмінною. 

"Наприклад, є країни, яким вдалося досягти значних успіхів у вакцинуванні, не запроваджуючи аналог "паспортів здоров’я", як у Франції", – каже Лора Мілле.

Однак і вона, і представники інших держав наголосили, що важливими є рішучі та спільні дії політиків, що мають переконувати своїх симпатиків вакцинуватися. 

"Що можна порадити, то це об'єднання політичних еліт. Іноді політикам необхідно бути готовими пожертвувати голосами наступних виборів та дійти компромісу, після чого вийти до людей і прокомунікувати, чому ухвалене рішення є важливим і чому ми всі спільно маємо його дотримуватися", – каже Майкл Бенг Петерсен.

"Вам точно потрібно краще зрозуміти, чому люди не хочуть вакцинуватися. Вони скептичні, бо не розуміють, як це працює, чи є якісь інші фактори?

Так можна ідентифікувати проблеми, наприклад, у комунікації чи в доступі до вакцини, й працювати вже над конкретними проблемами. До антивакцинаторів, на жаль, дуже важко достукатися, але насправді є чимало людей, яким просто треба пояснити, як працюють вакцини", – каже Лора Мілле.

Автор: Данило Карпа, журналіст,

для "Європейської правди"