Журналісти, що пишуть про європейську політику, раз на два роки мають "забаву" – їм доводиться розповідати про чергову невдалу спробу ЄС вдихнути життя у свою ініціативу "Східне партнерство" (СхП). 

Цей формат, створений у вже далекому 2009 році, в Україні прийнято лише критикувати, і, скажемо відверто, не без підстав, хоча говорити про повну непотрібність цього формату також неправильно.

Для тих, хто хоче зрозуміти, що являє собою "Східне партнерство", навіщо його створили та чому в ньому все ж лишається інтерес для Києва, ЄвроПравда записала коротке пояснювальне відео.

А цей текст – про зустрічі, що відбулися у Брюсселі, та про домовленості, яких вдалося досягнути завдяки, здавалося б, мертвому формату.

Причому локомотивом цих переговорів став саме Київ, вони вигідні нашій державі й присвячені намірам України та ще двох держав-партнерів рухатися до вступу в ЄС.

"Тріо" + 2 + крісло Білорусі

"Східне партнерство", нагадаємо, офіційно має у своєму складі аж 34 члени: 27 держав ЄС, сам Євросоюз як структуру та шість умовних сусідів ЄС у Східній Європі – Україну, Молдову, Білорусь, Грузію, Азербайджан та Вірменію. Йдеться про умовних, бо три останні держави насправді не є сусідами ЄС, дві останні не мають навіть морського сполучення з Євросоюзом, Вірменія географічно повністю перебуває в Азії, а Азербайджан має геть не європейську ідентичність.

Така собі "збірна солянка" держав з дуже різними інтересами. Та ЄС це не засмучувало. Там пояснили, що хочуть активізувати співпрацю держав-партнерів, на кшталт України, не тільки з Брюсселем, а й між собою.

Між тим основна лінія поділу партнерства виявилася іншою. З шести держав СхП три – Україна, Молдова та Грузія – декларують намір вступити до ЄС, три інших – Вірменія, Азербайджан та Білорусь – офіційно виключають для себе таку можливість. Ба більше, з 2017 року поділ став ще різкішим.

Йдеться про 2017-й, бо саме тоді відбувся останній "живий" саміт СхП у Брюсселі. Зустрічі лідерів формату мають відбуватися що два роки, але у 2019-му якось "не склалося" (що красномовно свідчить про ставлення навіть самих європейців до цього "дуже ефективного" формату), саміт перенесли на 2020-й, а там усі плани зруйнувала пандемія.

Втім, сталися також інші події, які геть перекроїли карту "партнерства". Це, зокрема, поновлення війни на Кавказі, між Вірменією та Азербайджаном. Складно говорити про "партнерство" між країнами, які час від часу ведуть між собою бойові дії.

Улітку 2020 року, після чергових фальсифікованих "виборів" президента, Білорусь вибухнула. Небачені за масштабами протести; так само небачені масштаби звірств силовиків та катувань затриманих, офіційне оголошення всією Європою Лукашенка нелегітимним. А як відповідь – рішення Мінська припинити участь у "Східному партнерстві".

фото Євросоюзу

Уперше від 2009 року Мінськ не надіслав на зустріч геть нікого, не було навіть дипломатів низького рангу (для яких, як мінімум, важливо послухати розмови за зачиненими дверима та передати їх у Мінськ, а звідти – в Москву).

Це створило одне з головних фото саміту-2021.

Крісло та прапор Білорусі на ньому свідомо лишили – але воно було порожнім, символізуючи, що легітимної влади у цій державі просто немає.

Між тим без "друзів РФ" цей формат все одно не залишився, адже його членом і надалі є Вірменія, де вплив Москви, особливо на дипломатію, є дуже високим.

Можливо, тому у спільній заяві саміту СхП, яку необхідно схвалювати консенсусом, ви не знайдете ані слова про придушення протестів у Мінську чи про вкрадені вибори. Рішення самітів СхП ухвалюють консенсусом – тобто жодна держава не має бути проти. І хоча Білорусь цього разу не голосувала, шансів на схвалення вірменською владою (чи навіть азербайджанською, через проблеми з виборами та правом на вуличні протести у цій державі) така критика не мала.

А от про формат "асоційованого тріо", після довгих переговорів, Брюссель все ж погодився згадати. Але не так, як того хотіла Україна.

Перевтілення Молдови

Будемо говорити відверто, хоч і неполіткоректно. Рішення саміту СхП підтвердило, що цей формат є недієвим, чи навіть мертвонародженим, якщо йдеться про його політичну складову. Але це не заважає українському керівництву і дипломатам "вижимати з нього соки" – і саме це сталося у Брюсселі.

Ще на початку переговорів про рішення саміту Київ попередив європейських партнерів: якщо документ не сягатиме хоча б мінімального рівня амбітності, не міститиме згадок про рух до ЄС тощо – "тріо" готуватиме свій. Так і сталося.

"ЄС визнає ініціативу Тріо асоційованих партнерів, Грузії, Республіки Молдова та України, щодо розширення співпраці", – йдеться у документі, що ухвалений за підсумками саміту. І це – не зовсім те, чого прагнули у Києві, як свідчать джерела ЄвроПравди. Тому вже понад місяць тому Київ запропонував колегам з Кишинева та Тбілісі працювати також над окремою заявою формату "тріо"."

Результат виявився вельми переконливим.

ЄвроПравда опублікувала переклад документа з поясненнями його статей – він дуже цікавий, радимо на дозвіллі почитати ("Членство на трьох: про що домовилися у Брюсселі лідери України, Молдови та Грузії").

Та головна новина з цього документа – це те, що нова влада Молдови нарешті припинила боятися заявляти про свої прагнення вступу до ЄС. І це не перебільшення. Попри зміну влади у Молдові, обрання прозахідного парламенту та призначення уряду, президентка Санду тривалий час уникала публічних заяв про те, що Молдова прагне членства. Це мало дві причини. По-перше, у Кишиневі вважали, що відкритий рух країни до ЄС розізлить Москву, і по-друге, не хотіли дратувати Брюссель заявами про своє прагнення членства.

Однак осіння газова криза, коли Молдова стикнулася з відвертим шантажем з боку РФ, відкрила очі багатьом у Кишиневі. Там зрозуміли, що РФ веде гібридну агресію незалежно від заяв про ЄС – і зважилися на те, щоби говорити правду. Для України це добре, бо домагатися рішень з Молдовою (яка має також румунське і до певної міри італійське лобі) ефективніше, ніж наодинці.

Та ще важливіше, що ідеї "тріо" отримали підтримку також у самому Євросоюзі.

Формально заяву трійки підписали тільки Україна, Молдова та Грузія, ЄС не є стороною документа. Але, за даними джерел, на вечірньому засіданні саміту низка держав підтвердили ініціативу тріо.

І це – далеко не тільки держави Балтії та Польща, які завжди виступають за розширення Євросоюзу на Схід.

Офіційних даних про це немає, адже формального збору підписів, погодження зі урядами у столицях тощо не відбувалося. Але нібито наразі є підтримка з Австрії, Словаччини, Словенії, Фінляндії, Хорватії, Чехії та – особливо позитивна новина – Нідерландів. Зважаючи на те, що остання країна має непростий досвід блокування Угоди про асоціацію у 2016 році, навіть неофіційна підтримка перспективи зближення України з ЄС з їхнього боку є дуже крутою новиною.

Адже у документі, серед іншого, є такі слова:

"…ми закликаємо Європейський Союз підтримати суверенний вибір наших держав разом з усіма відповідними кроками, зробленими нами на напрямі європейської інтеграції, та визнати європейську перспективу Грузії, Республіки Молдова та України."

До Путіна у трьох форматах

Та на саміті у Брюсселі сталася також ще одна подія, яка пройшла переважно повз увагу читачів в Україні.

У Брюсселі, на полях саміту, зустрілися президент Азербайджану та прем'єр-міністр Вірменії. Посередником у перемовинах між ними став президент Європейської ради Шарль Мішель.

ЄС лише нещодавно запропонував себе у ролі посередника в конфлікті на Кавказі, досі цю функцію монополізувала Росія, але вже перші кроки довели, що європейці у ролі посередників значно ефективніші за Путіна.

По-перше, лідери Азербайджану та Вірменії погодилися зустрітися у Брюсселі особисто – уперше після завершення активної фази війни. По-друге, зустріч принесла результати! Алієв і Пашинян погодилися зробити кроки, необхідні для визначення кордонів між країнами. Саме через відсутність визнаних обома сторонами кордонів час від часу між ними спалахують сутички. По-друге, Азербайджан погодився розблокувати для Вірменії пряме залізничне сполучення з РФ. Росіянам протягом понад року не вдавалося досягти цієї домовленості.

А от щодо переговорів України та Росії ЄС не планує жодних нових форматів.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що не бачить у цьому потреби – достатньо того, що є "Нормандія" (хоч та і не працює). І це небажання ЄС долучатися до переговорів доволі логічне, адже перепоною є не брак форматів, а саме небажання Путіна вести діалог та передусім визнавати, що саме він винний у війні на Донбасі.

Втім, Володимир Зеленський не припиняє шукати нові можливості для переговорів.

У Брюсселі на пресконференції він розповів, що зараз є три можливих формати переговорів, адже про ефективність Нормандського формату наразі не доводиться говорити. Окрім "Нормандії" (яка принаймні формально має бути збережена), Україна розраховує на новий формат за участю США, і про це, за його словами, були переговори з Байденом.

"Я би хотів, щоби США грали провідну роль. Це може бути тристоронній формат. Але це не може бути без України", – виставив він умови участі США у переговорному процесі. "Нічого не може бути за спиною України", – двічі додатково наголосив президент.

Крім того, Україна розглядає можливість прямих переговорів з РФ. А для цього Зеленський навів як приклад зустріч лідерів Вірменії та Азербайджану. "Вірю, що так колись буде і у війні між Україною та Росією, між нашими державами", – додав президент України.

Як розблокувати реальні переговори, попри небажання Путіна домовлятися – лишається "задачкою із зірочкою", відповіді на яку, схоже, наразі не знає ніхто.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"