Ангела Меркель залишає свою посаду федерального канцлера Німеччини після 16 років роботи. З цієї посади вона йде з репутацією прагматичного та вдумливого лідера, який зіткнувся з багатьма міжнародними кризами і зробив свою країну рушієм Європи.

Доказом цього привабливого іміджу є той факт, що Ангела Меркель користується майже постійною популярністю серед німецького населення. Протягом своєї першої каденції вона отримала 60% позитивних оцінок – приблизно з таким рівнем підтримки вона і покидає посаду.

Таке позитивне сприйняття пов’язане з враженням від підтвердження економічної могутності країни та ефективного управління багатьма кризами.

Вірність ідеології та відхід від неї

Натхненником економічної та фінансової політики Ангели Меркель був Вольфганг Шойбле, спочатку – міністр внутрішніх справ, а у 2009-2017 роках – міністр фінансів.

Саме він, як вважається, мав значний вплив на рішення канцлерки, підштовхуючи їх до ідеології ордолібералізму (німецької версії соціал-лібералізму).

Саме через це Ангела Меркель майже до кінця свого останнього мандата керувалася цією ідеологією як для Німеччини, так і для інших країн-членів єврозони.

Християнський демократ Ангела Меркель продовжує такі реформи, як Hartz 4, ініційовані її попередником, соціал-демократом Герхардом Шредером, у сфері ринку праці. Це спростило і найм працівників, і оподаткування компаній, і скорочення державних витрат.

Таке дотримання соціально-економічної політики Шредера часто розглядалося як головна причина економічної гегемонії Німеччини в Європейському Союзі, зокрема, над такими країнами, як Італія чи навіть Франція, які сприймались як нездатні реалізувати ті самі структурні реформи, щоб відродити свою економіку.

Двома основними економічними проблемами для Ангели Меркель були світова фінансова криза 2008 року та боргова криза єврозони 2011 року.

Щоб врегулювати кризу 2008 року, канцлер Німеччини запровадила механізм Kurzarbeit, схему часткового безробіття, яка дозволила уникнути хвилі масових звільнень і швидко відновити бізнес.

Якщо німецька економіка потім зміцнила свої позиції на європейському та світовому рівнях, зазнавши в наступні роки більшого зростання, ніж Франція чи Італія, то німецьке суспільство побачило, що нерівність між заможними і бідними збільшилася, що призвело до політичного розриву.

Невдовзі після світової економічної кризи виникла криза єврозони у 2011-2012 роках.

Тоді Ангела Меркель обстоювала політику скорочення боргу деяких південноєвропейських країн. Вона, зокрема, зіграла важливу роль у вирішенні кризи державного боргу Греції, погрожуючи вивести її з єврозони.

Меркель вдалося змусити владу Греції прийняти жорсткі заходи економії, що негативно вплинуло на рівень життя багатьох греків. Імідж Німеччини серед грецького населення погіршився.

Соціал-ліберальна ідеологія, яка лежить в основі позицій канцлера протягом її перших трьох термінів, була поставлена ​​під сумнів лише наприкінці її останнього терміну, коли світ зіткнувся з коронавірусною кризою.

У зв’язку з епідемічною ситуацією в березні 2020 року, а потім у грудні 2020 року було введено значне обмеження конкуренції із закриттям окремих компаній. У липні 2020 року Ангела Меркель і Еммануель Макрон ухвалили план стимулювання в розмірі 750 мільярдів євро, щоб допомогти європейським економікам вийти з кризи COVID-19.

Тоді Ангела Меркель без вагань пропагувала принцип спільного боргу, який був неоднозначним у порівнянні з її попередньою економічною політикою.

Три кризи доби Меркель

За час свого канцлерства Ангелі Меркель довелося зіткнутися з трьома кризами нового типу: екологічною, міграційною та епідемічною.

Після ядерної катастрофи на Фукусімі в Японії у березні 2011 року Ангела Меркель оголосила про припинення роботи атомних електростанцій у Німеччині та інвестування у відновлювані джерела енергії.

Це історичне рішення було прийняте в ім’я безпеки. "Ми хочемо, щоб енергетика майбутнього була безпечнішою", – заявила Меркель 30 травня 2011 року.

Поступовий відхід від ядерної енергії дозволив запровадити відновлювані джерела енергії на ранній стадії.

Таким чином, нові пріоритети полягали в тому, щоб розпочати перехід в енергетиці та зменшити викиди парникових газів. Це пояснює, чому частка відновлюваної енергії у виробництві електроенергії зросла з 10% до 50% за 15 років між 2005 і 2020 роками.

Однак цей перехід в енергетиці має негативні наслідки: тимчасове використання вугільних електростанцій призвело до того, що Німеччина викидає в п'ять разів більше CO₂ на кВт·год, ніж Франція на початку 2020 року; зростання використання відновлюваних джерел призвело до зростання цін на електроенергію.

Рішення відмовитися від атомної енергетики мало небажані та парадоксальні наслідки: збільшення забруднення повітря та зростання цін в наступні роки, і це не є позитивним ні для довкілля, ні для населення...

Вирішенням проблеми для Німеччини стало постачання російського газу через "Північний потік", що збільшує залежність від Росії у сфері енергоносіїв.

Після екологічної кризи 2011 року настала міграційна криза 2015 року.

31 серпня 2015 року канцлер Німеччини відкрила кордони своєї країни для понад мільйона біженців з Близького Сходу, що стало суперечливим історичним рішенням.

Фраза Меркель "wir schaffen das" ("ми впораємося") стала крилатою.

Масове прибуття мігрантів, що створювало образ щедрості, викликало несхвалення частини населення. Канцлер побачила, що її позиція ослаблена: її політику критикував ХСС, вірний союзник ХДС; успіх на виборах приходить до крайніх правих із "Альтернативи для Німеччини", натомість рейтинги канцлерки різко впали через стурбованість суспільства.

Після хвилі сексуального насильства з боку мігрантів Ангела Меркель оголосила про зміну міграційної політики на початку 2016 року.

Канцлеру нарешті довелося мати справу з кризою COVID-19 в останні два роки.

18 березня 2020 року Меркель звернулася до своїх співгромадян з винятковою промовою на телебаченні. За її словами, "пандемія COVID-19 є найбільшим викликом, з яким зіткнулася Німеччина з часів Другої світової війни".

Ранні заходи, вжиті в середині березня 2020 року, привели до того, що загальна кількість смертей і госпіталізацій у Німеччині була нижчою, ніж у багатьох європейських країнах.

З іншого боку, заходи, вжиті на початку грудня 2020 року, мали менший вплив на перебіг епідемії. Нарешті, зусилля, зроблені в листопаді 2021 року, можуть бути занадто пізніми, щоб мати реальний вплив на епідемію.

Союзники та опоненти

Як прагматичний дипломат, Ангела Меркель наполягала на важливості традиційних союзів Німеччини.

Канцлерка підтримувала хороші відносини з президентами-демократами Бараком Обамою і Джо Байденом, вона також наполягала на підтримці контактів з президентом-республіканцем Дональдом Трампом, незважаючи на його образливі висловлювання.

Докази бажання Ангели Меркель підтримувати найкращі стосунки зі Сполученими Штатами були двічі надані у скандалі з прослуховуванням телефонних розмов. Коли у 2013 році Spiegel повідомив, що американське АНБ прослухало мобільний телефон канцлера, Ангела Меркель лише протестувала. А через два роки Spiegel у 2015 році довів, що німецька БНД прослуховувала президента Франції від імені Сполучених Штатів...

Фактично, для Ангели Меркель трансатлантичні відносини мають важливе значення для безпеки Європи та Німеччини. Таким чином, канцлер Німеччини розуміла користь НАТО та утримання військ США на німецькій землі.

Важливим Меркель вважала і партнерство з Францією. Франко-німецький тандем неодноразово зміцнювався взаємними візитами лідерів двох країн. Достатньо згадати, що до Франції Ангела Меркель здійснила свій перший і останній дипломатичний візити.

Дві держави, зокрема, діяли узгоджено щодо кризи 2014 року, коли вони систематично займали спільні позиції на підтримку України.

Підтримуючи тісні взаємини з основними західними демократіями, Меркель мала спілкуватися і з авторитарними режимами.

У відносинах з Китаєм Меркель вдалося поєднати національні інтереси із захистом прав людини.

Натомість німецько-російські відносини поступово погіршувалися. Якщо між Шредером і Путіним був "медовий місяць", то між Путіним і Меркель часто виникала напруга.

Основне погіршення російсько-німецьких відносин відбулося внаслідок російської агресії проти України в 2014 році. Німеччина відігравала важливу роль в українській кризі 2014-2015 років. Вона виступала за жорстку лінію: запропонувала виключити Росію з G8, відмовилася визнати російську анексію Криму і запустила європейські економічні санкції проти Росії.

Хоча деякі ознаки розрядки між Німеччиною та Росією з’явилися з 2017 року, напруга відновилася зі справою про отруєння Алексєя Навального в листопаді 2020 року.

* * * * *

Як для світових лідерів, так і для пересічних громадян Ангела Меркель втілювала німецьку гегемонію над Європою.

Гегемонію, пов'язану не тільки з німецькою економічною могутністю, але й не меншою мірою і з політичною лінією канцлера.

Тож залишається відкритим питання, чи вдасться новому канцлеру зберегти цю гегемонію, але й одночасно – лідерство Німеччини у європейських справах?

Автор: Жюльєн Плушар,
кандидат політичних наук, Паризький університет