Вже понад півтора року у Верховній раді триває робота над реформою Служби безпеки України. Законопроєкт 3196-д пройшов нескінченну кількість раундів міжвідомчих, парламентських, експертних консультацій, отримав публічну підтримку західних партнерів, в тому числі НАТО, ЄС та США, але й досі оповитий теоріями змов, "зрадами", плітками та взаємовиключними стереотипами.

Так, частина представників СБУ вважають, що ухвалення цього закону послабить Службу та зробить неможливим захист держбезпеки в умовах війни з Росією. У той самий час на законопроєкт дуже чекають оперативники, у колі яких з’являється дедалі більше розуміння, що він надає можливості для роботи та соціальний пакет.

Натомість частина громадянського суспільства, передусім правозахисних організацій, навпаки, каже, що ухвалення 3196-д значно посилить СБУ і призведе до порушення прав людини. Від парламентської опозиції також час від часу чути про зраду – частина її представників кажуть про можливість переслідування опозиції за цим законом.

То де ж зрада насправді? І чому щодо цього проєкту лунають настільки різні оцінки? Як керівниця робочої групи з розробки цього закону, спробую пояснити та допомогти розібратися.

Треба наголосити, що проєкт 3196-д у разі ухвалення не лише замінить чинні закони про СБУ, про загальну структуру і чисельність Служби тощо, але також внесе суттєві зміни до низки інших законів. Отже, давайте порівняємо те, як є зараз, та що пропонується у разі схвалення проєкту 3196-д.

Сконцентруємося на тих нормах, що зараз викликають найбільше критики.

Повноваження СБУ

Ключовими положеннями законопроєкту 3196-д, які критикують представники громадянського суспільства, є статі 11 та 13 – про повноваження Служби та про збирання й отримання нею інформації.

Почнемо з повноважень.

Наразі їх визначають профільний закон "Про Службу безпеки України" та низка спеціальних законів. Тож пригадаймо, що СБУ має право робити (і робить вже зараз!)

Наприклад, чинний закон дозволяє Службі "виконувати за дорученням Президента України інші завдання, безпосередньо спрямовані на забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки держави". Розмите положення, чи не так? Саме завдяки цьому було можливим переслідування опозиції за часів Януковича (у законопроєкті 3196-д ця норма відсутня).

Також там є право "здійснювати функцію технічного регулювання у сфері спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації". Цей пункт давав СБУ можливість фактично контролювати спецзаходи з боку усіх спеціальних та антикорупційних органів (у 3196-д ця норма відсутня).

СБУ може "подавати органам держвлади, місцевого самоврядування, підприємствам, установам... обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки" – цю норму, що діє зараз, критикували через можливість тиску на бізнес. У 3196-д вона ніби й зберігається (має бути перенесена в закон про контррозвідувальну діяльність), але право надання такої "пропозиції" тепер матиме винятково глава СБУ і виключно в межах контррозвідувальної діяльності, а не всі співробітники (від старшого опера) з будь-яких питань, як це існує зараз!

Окрім того, вже зараз, за чинним законом, СБУ має право складати протоколи та розглядати справи про адміністративні правопорушення, проводити особистий огляд, вилучати речі та документи; заходити в житлові, службові, виробничі та інші приміщення та території і оглядати їх; опечатувати архіви, каси, приміщення (за винятком житлових) чи інші сховища, брати їх під охорону.

Наразі СБУ, як колись КДБ, може користуватися усім інструментарієм правоохоронного органу – виявляти, припиняти та розкривати кримінальні правопорушення; в рамках досудового розслідування проводити обшуки, вилучення, затримання, допити, здійснювати тиск на бізнес, громадянське суспільство чи опозицію.

Чи подобається цей стан речей опонентам реформування СБУ? Напевно, не усім.

Але все це діє зараз і залишиться чинним у разі зриву реформи.

Це – закон, за яким Янукович "віджимав" бізнес, здійснював тиск на опозицію та створив корупційного монстра!

Та й це ще не все. На додаток до чинного закону про СБУ, нині діє закон "Про організаційно-правові основи боротьби з оргзлочинністю", який надає СБУ повноваження витребувати та одержувати від будь-яких органів й підприємств інформацію і документи та навіть подавати до суду позови про визнання недійсними угод, у тому числі комерційних.

Вражаючий інструментарій тиску на бізнес, чи не так?

Але чомусь критика спрямована не на чинний закон, а на реформу, яка має позбавити спецслужбу невластивих їй повноважень, або врегулювати та обмежити ті, які мають лишиться у дієвої та ефективної контррозвідувальної служби. Остання ремарка – дужа важлива, адже контррозвідка (а тим більше у воюючій державі) не має бути безпорадною. У СБУ повинні зберегтися повноваження, які дозволять їй виконувати свою основну функцію – запобігати загрозам нацбезпеці.

Та до цього ми повернемося трохи згодом, а спершу розберемося зі слідством.

Слідство спотикання

Упродовж розробки законопроєкту не було більш резонансного питання, ніж позбавлення СБУ функції досудового розслідування.

Тут думки кардинально розійшлись. Представники "старих" еліт, депутати-адвокати та представники ОПЗЖ "стали грудьми" на захист слідчих функцій СБУ. Натомість депутати, орієнтовані на зближення України із Заходом, антикорупційні рухи тощо, вимагали позбавити СБУ слідчих функцій негайно. Можна зрозуміти і тих, й інших, але давайте з’ясуємо, чи потрібне Службі слідство? Та чи довела Служба, що цей напрямок необхідний їй задля кращого захисту державної безпеки?

Відповідь – однозначне "ні".

Відкрита статистика самої ж СБУ(!) свідчить, що за останні вісім років більше половини розслідуваних нею справ не мають відношення до державної безпеки. 40% справ навіть прямо не підслідні Службі.

Хоча ця статистика не дивує.

Будь-хто, хто стикався з тиском сумнозвісних підрозділів СБУ по боротьбі з корупцією та оргзлочинністю (так звані "К" й "Економіка"), знає, що ті "кошмарили" бізнес саме через інструментарій досудового слідства, адже в рамках контррозвідувальних заходів не можна вилучати товар, арештовувати обладнання тощо, а от в рамках досудового слідства – будь ласка!

Так це все і працювало: розслідування, заведене будь-ким за будь-якою статтею, через прокуратуру передавали в СБУ, а там, залежно від потреби, справу або розвалювали, або монетизували й розвалювали. Досудове слідство давало інструмент для цього. Слідчий мав вибір: хочу – заарештую майно, хочу – викличу на допит, хочу – закрию справу. Звідси ж купа випадків передачі СБУ справ з подальшим "забуттям", часто після тиску на бізнес та відвертого здирництва.

Крім того, сама наявність досудового розслідування залишає СБУ в системі правоохоронних координат, з відповідною бюрократією та критеріями оцінювання. На практиці це виглядає так: щоб знайти агента іноземних спецслужб, витрачаються роки, але коли його знайдено, то замість того, щоб встановити всю агентурну мережу, зрозуміти розвідувальні спрямування і вступити в оперативну гру, його заарештовують.

Суспільство отримує красиву картинку шпигуна у кайданках; оперативник СБУ може звітувати про виконання правоохоронного завдання, але загроза для державної безпеки лише зростає. Адже мережа контактів лишилася нерозкритою, тому замість заарештованого шпигуна відправлять нового, причому ворог проаналізує, як викрили агента, і з великою долею ймовірності не повторить помилки.

Втім, в один момент забрати слідство у СБУ не можна.

Чому? Як мінімум з огляду на те, що станом на теперішній час йде розслідування великої кількості справ: МН-17, агресія РФ, створення терорганізацій "ЛДНР", шпигунство, держзради тощо.

Ми не можемо допустити, щоб через реформу СБУ ці справи лишилися не розслідуваними, а винуватці – не покараними. Так виникло рішення про поступову передачу функції досудового розслідування іншим правоохоронним органам.

Міфи про контррозвідку

Головне завдання сучасної спецслужби – запобігати загрозам, тобто протидіяти розвідувально-підривній діяльності. Це і є завданням контррозвідки, на яку має перетворитися СБУ. Таке завдання особливо важливе в умовах гібридної війни проти нашої держави.

Однак посилення контррозвідувального напрямку викликає потужну протидію з боку громадських організацій та низки народних депутатів – як тих, що декларують прозахідність, так і відверто проросійських.

Не виключено, що хтось діє у рамках спрямованої інформаційної операції з метою дискредитувати проєкт та не допустити посилення української контррозвідки. Однак хтось може щиро непокоїтися щодо наслідків реформи. То давайте розберемося, чим же загрожує суспільству посилення контррозвідувального напрямку СБУ.

Чи може якийсь співробітник Служби перевищувати власні повноваження або використовувати їх у протиправних цілях? Звісно. Так само, як і співробітник МВС, ДБР, НАБУ тощо. Суддя теж може бути корумпованим і виносити неправомірні рішення. Важливо співставляти цей ризик із ризиком відсутності контррозвідувального забезпечення держави в умовах війни.

Втім, розуміючи ризики зловживання повноваженнями, автори законопроєкту передбачили в законі про СБУ кілька запобіжників.

Перше – позбавлення правоохоронних функцій.

Про це вже йшлося вище. Зазвичай саме в рамках правоохоронної діяльності (яка є у СБУ зараз) здійснюється тиск на бізнес та опозицію.

Тільки в рамках досудового розслідування можна проводити обшуки, вилучення, затримання тощо.

Реформа пропонує це прибрати, і залишається лише збір контррозвідувальної інформації. Але тут знову купа зауважень "правозахисників" – стосовно не контрольованого суспільством збору інформації! Шановні правозахисники, скажіть, чи є хоч в одній країні прецеденти, коли громадськість контролює здійснення контррозвідувальної діяльності?

Це було риторичне запитання: звісно, ні. У цьому й полягає суть контррозвідки. Її діяльність має бути непублічною. Хоча, звісно, вона не може бути неконтрольованою.

Звідси другий запобіжник – контроль за СБУ.

З ухваленням 3196-д, уперше за всю історію українського парламентаризму, з’являться механізми парламентського контролю над спецслужбами.

Закон створює також громадську раду при СБУ, але основні контрольні повноваження будуть саме в парламенті: можливість заслуховування співробітників та керівництва з усього кола питань, що викликають суспільний резонанс або віднесені до питань контролю чи національної безпеки; заслуховування перед призначенням на керівні посади; звіти голови СБУ; можливість оголошення недовіри голові СБУ чи пропозицій про відсторонення від виконання посадових обов’язків конкретної посадової особи; внесення обов’язкових для розгляду рекомендацій та ініціювання службової перевірки або розслідування.

Через новий парламентський комітет, до якого увійдуть представники всіх фракцій та груп, суспільство отримає можливість здійснювати демократичний контроль над спецслужбами. Цей механізм з’являється вперше, тому, звісно, він ще має пройти апробацію та за необхідності буде удосконалений.

Третій запобіжник – конкретизація повноважень.

Перелік повноважень Служби (стаття 11) – значно коротший за перелік обов’язків та прав, визначений нині, й це – навіть з урахуванням нововведень.

Приміром, СБУ уперше отримає повноваження діяти "за межами України з метою протидії піратству, проти терористичних організацій, незаконних збройних і воєнізованих формувань", щоб не повторювати ганебну ситуацію, котра мала місце після захоплення корабля FAINA. Тоді, не маючи такого права, Служба могла лише бездіяти.

Також вперше закріплюється за СБУ право на:

• контрдиверсійні заходи;
• протидію кіберрозвідкам іноземних держав, боротьбу з кібертероризмом і кібершпигунством;
• інформаційні операції для запобігання або припинення загроз держбезпеці;
• протидію спеціальним інформаційним операціям проти України.

Що збиратиме СБУ?

Тепер щодо статті 13 законопроєкту – збирання та отримання інформації Службою безпеки України. Для аналізу також варто порівняти її з діючими нормами.

Отже, відповідно до чинного закону, СБУ може одержувати від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян та їх об'єднань дані й відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України.

Тобто зараз Служба може отримати будь-що та в будь-кого.

У чинному законі додатково прописане право Служби використовувати/отримувати також службову документацію, інформацію з банківською таємницею, дані про банківські операції, стан рахунків і руху коштів за ними, дані з системи обліку цінних паперів, комерційні угоди, інформацію з баз даних Верховного суду, Офісу генпрокурора, НБУ, АМКУ, Фонду держмайна та інших органів влади, аж до місцевого самоврядування.

Це – фактично безмежні (й водночас безконтрольні) повноваження, які СБУ має зараз.

Чомусь же вал критики викликають не вони, а стаття 13 законопроєкту 3196-д, в якій чітко визначені підстави, порядок і випадки отримання інформації. 

Чого ж хочуть критики-правозахисники? Нещодавно вони звернулися з вимогою врахувати низку правок, то давайте подивимось, яких.

Наприклад, правки 691-694 вимагають, щоб будь-яка дія СБУ щодо збирання інформації була санкціонована судом. Тобто звичайна людина може проводити пошук в мережі інтернет, отримувати в приватному порядку інформацію чи доступ до баз, а СБУ в цілях контррозвідки не може! Направду цікаво, кому це буде вигідно?

Інший приклад – пропозиція видалити з багатьох норм проєкту посилання на законодавство і лишити тільки згадку про санкцію суду. Це змусило би СБУ діяти у правовому режимі воєнного стану, особливого періоду, антитерористичної операції за тими ж правилами, що і зазвичай. Хтось пояснить, як в умовах воєнного стану, ООС або АТО отримувати ухвали суду, аби відслідковувати диверсійну чи терористичну діяльність?

Втім, це також риторичне запитання.

Або: як вам правка 712, котра вимагає від СБУ проводити "застосування спеціальних методів і засобів збирання інформації, пов'язане з обмеженням прав і свобод людини із дотриманням... практики Європейського суду з прав людини"? Судова практика береться до уваги при ухваленні рішень судом. Але ж як її (суто технічно) застосовувати контррозвідувальнику під час планування спеціальних операцій? Нонсенс.

На жаль, лишається констатувати, що більшість правок спрямовані на інституційне послаблення СБУ, позбавлення можливості здійснювати спільні заходи з партнерами по НАТО та забезпечувати контррозвідувальний режим.

І дуже сумно бачити, що до цих дій, які грають на руку лише ворогу, вдаються також патріотичні депутати, громадські організації, експерти та правозахисники – або свідомо, або ставши чиїмось інструментом.

Критики реформи ігнорують те, що її підтримали наші партнери по НАТО, G7, КМЄС, тобто усі ті, хто підставляє нам плече у протидії збройній агресії РФ. На необхідності цієї реформи неодноразово наголошували генсекретар НАТО Єнс Столтенберг, держсекретар США Ентоні Блінкен. Зрештою, ця реформа була передвиборчою обіцянкою "Слуги народу". Але "ніт"!

Та повернуся до поставленого на початку статті запитання: то де ж "зрада" у проєкті закону?

Невже правозахисники, експерти, депутати підтримують ту неефективну корупціогенну систему, яка склалась з 90-х років та діє досі? Чи, може, когось використовують "в темну"? Чи хтось свідомо слідує власним шкурним інтересам?

Чи просто так "уважно" читали і порівнювали, ґрунтуючи висновки на фейках, що виходять від проросійських сил та тих, хто став їхнім інструментом у боротьбі проти реформи СБУ?

Замість післямови

Коли ми говоримо про будь-який орган, треба чітко розмежувати інституцію й людей, які зараз у ній працюють. І, якщо говорити про людей, то навіть сьогодні можна навести купу прикладів неспроможності, корупції, злочинів чи перебільшення повноважень не тільки в СБУ, а й у Національній поліції, НАБУ, ДБР та інших. Але чи означає це, що прямо зараз треба позбавити всі ці органи повноважень? Очевидно, що ні. Чому ж стосовно СБУ звучить саме така пропозиція?

Якщо ж дискусія ведеться щодо інституції, то, можливо, треба виходити із загальної безпекової архітектоніки держави, із загроз сьогоднішніх та майбутніх й, врешті-решт, з мотивів побудови незалежної та сильної СБУ.

Ми вперше дійшли так далеко у реформуванні спецслужби, яка стала нащадком КДБ та зберегла ознаки цієї радянської служби; допустила інфільтрацію в її саму та в українську владу російської агентури за часів Януковича; не запобігла анексії Криму і війні на Сході; заплямована численними корупційними скандалами... Можна ще довго перелічувати.

Ми зараз маємо підтримку партнерів по НАТО. Ймовірно, не скоро зможемо повторити складний вже пройдений шлях і здобути таку підтримку, якщо провалимо цей закон.

Автор: Мар'яна Безугла,

народний депутат, фракція "Слуга народу", заступник голови комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки