Фраза "нічого про Україну без України", яку за часів свого президентства любив повторювати Петро Порошенко, знову стає актуальною – ще більше, ніж за попередньої влади. До того ж нині її виголошує навіть президент США Джо Байден.

Та попри постійне, ледь не ритуальне повторення цієї фразі переговори "про Україну" тривають. І часом представників самої України до участі у них не запрошують, бо це юридично або політично неможливо.

Лише протягом найближчого тижня відбудуться переговори з Україною та/або про Україну на кількох майданчиках та у кількох форматах. І не завжди відсутність Києва на цих переговорах є реальною проблемою.

"Європейська правда" зібрала інформацію про те, хто говоритиме з Росією про нас протягом ближчого часу. Про все це – у відео ЄвроПравди.

А для тих, хто віддає перевагу читанню – текстовий опис цих зустрічей, а також усіх наявних та найбільш очікуваних форматів переговорів Заходу з Кремлем.

Розмови "без України" вже тривають

Фраза "нічого про Україну без України" стала широко вживаною у риториці офіційного Києва приблизно від початку 2015 року, на одному з етапів дипломатичного опору російській агресії. Втім, ця ідея та фраза не є українською.

У формулюванні "нічого про нас без нас" її вживали й інші європейські нації у минулих сторіччях. Цю ідею іншими словами можна викласти так: жодні переговори про долю нації/держави не мають проводитися і жодні рішення не мають бути ухвалені без безпосередньої участі уповноважених представників цієї нації/держави.

Це – в теорії.

На практиці все складніше. Є ситуації, за яких переговори про нас можуть, мають і будуть тривати без української присутності. Та й не лише стосовно України!

Найпростіше довести це на прикладі: ми ж хочемо, щоби питання українського Криму обговорювали на самітах ЄС та НАТО? А ці формати не передбачають постійної присутності інших сторін. Тож цілком нормально, що ці розмови часом відбуваються без України. 

Навіть ухвалення рішень можливе без участі держави, якої ці рішення напряму стосуються. Наприклад, санкції проти РФ за агресію на Донбасі схвалюють та продовжують без участі і часом навіть без попереднього обговорення з Україною і тим більше без участі РФ.

Навряд чи хтось скаже, що лідери ЄС та НАТО мають скасувати санкційні рішення лише через те, що їх ухвалили за відсутності українських та російських представників!

Втім, принцип "нічого про нас без нас" все одно має значення – просто він є суттєво вужчим. Йдеться про те, що доленосні рішення для держави, що мають прямий вплив на визначення її майбутнього, потрібно ухвалювати за консультацією та попередньої згоди цієї держави.

Щодо цього Україна не має підстав дорікати Заходу – жодного разу за останні роки ані ЄС, ані США цей принцип не порушували. А зараз, коли почалися переговори з РФ, Джо Байден додатково публічно пообіцяв, що керуватиметься цим правилом.

Це важливо, бо більшість розмов про Україну ближчим часом відбудуться без нашої участі.

Хто та коли говоритиме з Росією та про Україну?

З понеділка 10 січня у Брюсселі, Женеві, Відні тощо розпочинається справжній "марафон" переговорів про російський ультиматум Заходу, а також із самою Росією.

Предмет та привід для цих переговорів – публічно запропонований Москвою пакет договорів із США та НАТО про розподіл сфер впливу в Європі, одним із пунктів якого є юридична відмова Альянсу від розширення, включно із забороною вступу України до цього блоку (детальніше про вимоги Кремля – у відеопоясненні ЄП або у статті "Путін на всю голову").

Наразі вже усі ключові західні лідери зробили заяви про те, що вимоги, озвучені Москвою, є наперед неприйнятними і точно не знайдуть згоди – але поза тим, Захід все одно дав згоду на переговори.

Підготовчі зустрічі почалися ще у п’ятницю 7 січня із зустрічі міністрів закордонних справ НАТО у відеоформаті. Головною темою екстрених переговорів стала саме російська пропозиція, зізнався генсек НАТО, пояснивши, що міністри узгодили позицію у діалозі з РФ.

А вже у понеділок починаються переговори власне із Росією.

Вже вранці у Женеві починається перший раунд консультацій США-РФ, про які раніше домовилися Путін та Байден. Від Штатів на цю зустріч прибула перша заступниця держсекретаря Венді Шерман, від РФ – заступник Лаврова та один із претендентів на посаду очільника МЗС Росії Сергєй Рябков. Цікава деталь: зустріч пройде на американській території, у будівлі дипмісії США у Женеві.

Одночасно у понеділок заплановані ще дві зустрічі у двох різних форматах, де говоритимуть про російську пропозицію, але без її участі.

Вранці у Брюсселі відбудеться Комісія Україна-НАТО (КУН) за участю віцепрем’єрки з європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної. Представницю українського уряду запросили, щоби додатково переконати Київ, що розмови не йдуть за спиною України, а ще – щоби почути її думку про консультації НАТО з РФ. КУН – це той самий орган, засідання якого регулярно блокує Угорщина, але не поспішайте малювати "перемогу" просто за фактом його проведення. Блокування відбувається, лише коли від самого НАТО засідання відбувається на рівні міністрів або вище, а зараз засідання заявлене "на рівні послів".

Друга зустріч відбудеться по обіді. Представники 30 членів НАТО знову зберуться разом, щоби вже без України обговорити почуте від Стефанішиної, а також, імовірно, отримати якусь попередню інформацію від США про перебіг консультацій у Женеві.

У середу – наступні переговори, у форматі НАТО-РФ. Росія знову буде на них "гостем" – зустріч призначена у штаб-квартирі Альянсу в Брюсселі. І знову Росія надсилає сюди десант "важковаговиків": у зустрічі братимуть участь інший заступник Лаврова, Александр Грушко, а також заступник міністра оборони РФ та представник генштабу РФ.

Україну на цю зустріч не запросили, однак після її завершення, для балансу, НАТО проведе зустріч також з українським посадовцем. 12-13 січня у Брюсселі заплановане засідання Військового комітету НАТО, куди запросили також військових керівників України та Грузії; з Києва сюди приїде головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

У четвер – ще один формат переговорів з Росією, у Відні, у форматі ОБСЄ, тобто за участю і України, і США, і усіх європейських держав.

Такого напруженого графіка переговорів з Москвою не було, напевно, з 2014 року. То чого варто від них чекати?

Україна як Європа

Росія, яка неприховано шантажує Захід новою хвилею військової агресії проти України, від початку зробила переговори максимально публічними, аж до неприпустимого для дипломатії рівня – коли оприлюднила "проєкти договорів", які Кремль хоче підписати з державами НАТО та окремо із США.

Завдяки резонансу, який викликав на Заході російський ультиматум, є можливість відстежувати усі формати переговорів з РФ із цього приводу. Понад те, є підстави вважати, що додаткових форматів не існує – їх організація була би надто небезпечною для західних держав. Річ у тім, що початок сепаратних переговорів з РФ, прихованих від інших союзників та від своїх громадян, зробив би будь-який європейський уряд заручником тиску Москви, яка отримала би можливість шантажувати своїх візаві зливом у пресу інформації про ці переговори.

Втім, і наявних форматів більш ніж достатньо.

Чотири переговорних треки із самою Росією про безпеку в Європі, включно з безпекою України, є вже зараз. Це двосторонні зустрічі США-РФ, консультації Росія-НАТО, формат ОБСЄ, а також напівмертвий, але досі не розпущений Нормандський формат.

Є також п’ятий формат за участю РФ, який ще не стартував, але його створення є цілком реальним – це переговори США-РФ-Україна, можливо, також із залученням додаткових європейських гравців. Можливість його створення американці вже обговорюють з Кремлем; Україна також публічно давала на нього згоду.

На додаток, є три ключових формати, у яких держави Заходу говорять про російську військову загрозу для України та Європи, але без участі Росії. Це власне формат НАТО (наприклад, зустрічі 7 та 10 січня), НАТО-Україна (у тому числі в форматі КУН 10 січня), а також малопомітний в Україні, але справді важливий формат США-"Бухарестська дев’ятка". Йдеться про дев’ять держав на східному фланзі НАТО, що приєдналися до Альянсу у 90-х роках: Польщу, Румунію, Литву, Латвію, Естонію, Словаччину, Угорщину, Болгарію та Чехію. США погоджують із ними усі свої переговорні позиції на безпекових консультаціях з РФ стосовно Європи.

Ви помітили, що у жодному з цих форматів немає ЄС?

Євросоюз також звернув на це увагу. Ба більше, у ЄС не приховують, що їх це всерйоз дратує! Адже принцип "нічого про нас без нас" стосується не лише України, а й усіх європейських держав, і частина з них почуваються виключеними з розмов про майбутнє континенту.

Про це розповів високий представник ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики Жозеп Боррель на зустрічі з редактором "Європейської правди" та кількома іншими журналістами у Києві 6 січня, після свого візиту на Донбас. 

"Діалог не може бути тільки на рівні НАТО, бо не всі країни ЄС є країнами НАТО. От як ви уявляєте діалог з Росією про безпеку держав ЄС без участі ЄС? Це нонсенс. 

Я розумію, що Росія не сприймає Євросоюз як гравця. Але ми – гравець! ЄС має бути в діалозі", – поясняв Боррель.

Глава дипломатії ЄС визнав, що вони не можуть змусити Росію враховувати їхні побажання, але у Брюсселі мають інший запобіжник: обіцянку США не домовлятися з РФ про Європу доти, доки у діалозі не братимуть участь інші гравці – і Україна, і Євросоюз. "Звісно ж, ми не можемо змусити нікого сісти за стіл переговорів. Але я в постійному контакті із США, і американці мене запевнили, що нічого не буде обговорюватися без чіткої координації з європейцями і без участі європейців. Вони підкреслюють дві тези: координація та участь", – кілька разів наголосив Жозеп Боррель.

Вимоги ЄС однозначно грають на руку Україні, адже позиції Києва та Брюсселя є ідентичними.

Це дає ще більше впевненості, що вони будуть дотримані.

Втім, про формат переговорів ЄС-РФ наразі не йдеться, бо його створення не хоче Москва. Та й для самого Євросоюзу він не є критично важливим – там вважають достатніми переговори з Москвою про російський ультиматум на майданчику ОБСЄ (а ця зустріч вже запланована на 13 січня). "Це – прийнятний варіант. Україна є в ОБСЄ, Росія є в ОБСЄ, усі держави Європи та навіть ЄС як такий – в ОБСЄ. Давайте використовувати той формат, що вже є", – пояснив Боррель.

Зустріч не для домовленостей

Те, як розгортаються переговори, та те, які вимоги лунають від сторін, загалом є позитивним для України, бо додатково підтверджує висновки, яких ЄП дійшла раніше: що вимоги Кремля не мають ані найменшого шансу бути задоволеними.

Про це публічно говорять усі учасники переговорів – і НАТО, і держави ЄС, і США. Зокрема, американська представниця Венді Шерман, що веде перемовини з РФ у Женеві, напередодні понеділкового раунду публічно заявила про це та додатково поширила цю заяву в російських ЗМІ.

Та й загалом на Заході не приховують, що як мінімум одним з основних сценаріїв є зрив переговорів. Це публічно визнають навіть у НАТО, хоча ця організація, орієнтована на діалог, загалом ніколи не заявляє про очікування невдачі – але зараз зважилася навіть на таке.

Та й РФ публічно демонструє, що не налаштована на конструктив у принципі!

Її вимоги, початково неприйнятні, стали ще жорсткішими і ще більш безглуздими.

Заступник глави МЗС РФ Сергєй Рябков перед переговорами в Женеві публічно заявив, що Росія вимагатиме не лише припинити подальше розширення НАТО (на що Альянс вже офіційно відповів коротким "ні"), а й висуває вимогу скорочення НАТО, виходу з нього усіх держав Центральної та Східної Європи. 

Заява заступника Лаврова є зразком "російської дипломатичності":

"НАТО має збирати манатки та прямувати до своїх рубежів 1997 року".

Годі й говорити, що така вимога – яку мають одноголосно схвалити й самі члени Альянсу – буде сприйнята хіба що як додатковий доказ того, що Росія не планує вести переговори всерйоз.

У вас може виникнути питання: то навіщо за таких умов взагалі вести переговори з РФ? Це запитання правильне. Втім, у Заходу є одночасно два політичних мотиви продовжувати ці дивні консультації.

Перший мотив є цілком коректним. 

Є доволі очевидним, що Росія хоче покласти на Захід відповідальність за зрив переговорів. Москві вигідно, щоби США або НАТО першими заявили про вихід з переговорного процесу – а тому вони цього не роблять і намагаються "потопити" консультації у купі форматів. 

Хоча є і другий мотив, пов’язаний із тим, що Захід досі не розуміє Росію.

З точки зору багатьох західних політиків, переговори з Росією не повинні бути суто ширмою. Там вважають, що Росія, "трохи побикувавши", все ж повернеться до конструктиву, відкладе нереалістичні вимоги і зосередиться на тих питаннях, де можливо дійти компромісу. В США навіть визначили "червоні лінії" для такого діалогу: там готові до переговорів з РФ щодо скорочення можливого майбутнього розгортання наступальних ракет в Україні та накладення обмежень на військові навчання США та НАТО у Східній Європі.

Втім, риторика РФ не дає шансу на те, що цей чи схожий компроміс буде знайдений – бо за останні тижні позиції сторін лише віддалилися.

Усю цю історію Кремль розпочав не для того, щоби домовитися, а для того, щоби зірвати переговори. Росія, схоже, твердо взяла курс на самоізоляцію. Шанси на те, що вона передумає, є украй примарними. А масштабні переговори Заходу з РФ навряд чи дають хоч якийсь ефект, крім позиціонування Росії як "супердержави" для її внутрішньої пропаганди.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"